Геть калік і "овочі"! Як намісник лаври Павло прикинувся роботом Бендером

У минулому році на російські кіноекрани вийшла картина "Тимчасові труднощі". Стрічку підтримав державний Фонд кіно, а головну роль у ній зіграв Іван Охлобистін. Словом, правильна і ідеологічно витримана картина. Стрічка розповідає про те, як дитина з ДЦП став не просто повноцінним членом суспільства, а навіть успішним підприємцем. Весь секрет полягав у методах виховання, застосовуваних батьком, - той переконував сина, що ніякої хвороби в нього немає, а є лише "тимчасові труднощі". Тобто нічого скаржитися і придумувати, що чогось не можеш. В рамках цієї концепції, наприклад, люблячий тато їхав за тридев'ять земель від будинку і кидав сина посеред лісу в болоті. Повзи, дорою синочок, сам додому - загартовуй міцність духу. Знущання, побої, глузування - це допомога (!), без якої просто не вилікуєшся.

Фільм викликав безліч негативних відгуків. Авторів звинувачували в тому, що історія лікування ДЦП нереальна, а методи, використовувані батьком у виконанні Охлобистіна, межують з фашизмом. Але хор незгодних був не надто великий: публіці чітко дали зрозуміти, що навіть найскладнішу форму інвалідності можна вилікувати. А якщо людина до цих пір в інвалідному візку сидить, так це він просто ледар і не гідний звання російського людини. У Радянському Союзі людей з особливими потребами теж не існувало - їх ховали подалі, щоб не бентежити будівничих світлого майбутнього людьми, які потребують особливої підхід. Який ще особливий підхід? Всі ходять строєм, всі співають одні і ті ж пісні, всі вірять в одні і ті ж казки. Так що ніяких інвалідів немає - є просто ледарі. Можна довго говорити про те, якої шкоди картина "Тимчасові труднощі" завдала самим людям з інвалідністю, яку роль зіграла у формуванні суспільних стереотипів щодо "не таких" людей. Натомість суспільству чітко дали зрозуміти: жодних приводів бути інвалідом немає. Нормальний російський людина або здоровий, аки ВладимрВладимирыч, або він помер. Третього не дано.

Можна було б вважати це перебільшенням. Але тут постукали з боку Києво-Печерської лаври. Настоятель цієї самої лаври митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павло (Петро Лебідь) заявив, що люди навіщось рятують "калік" і "овочі". "Люди сьогодні не розуміють того, що вони роблять. Вони вбивають таке, що приносить користь, а рятують калік і дають можливість бути такими, знаєте, "овочами". Ми бачимо, скільки сьогодні людей хворих, які повинні були, напевно, давно померти, але Господь за наші гріхи посилає муки", - заявив Лебідь. Милосердя? Ні, не чули.

Там, звичайно, є ще чудовий пасаж про те, що самі мерзенні хвороби сьогодні придумують в Америці, а потім насилають на чесних російських заражених комарів і таке починається, що страшно подумати. Але дурість людська ще хоч якось можна пояснити - не варто вимагати від священика енциклопедичних знань (хоча й хотілося б). А ось що стосується співчуття, то цього-то у служителів культу повинно бути в надлишку. Але немає. Виявляється, жити можна тільки здоровим. А калік - в витрата, їм все одно помирати доведеться, так чого тягнути? Тут, правда, така справа, що більшість чудес, які приписують Христа, полягала як раз у зцілення важкохворих. Але, схоже, Христос давно не указ деяким його нібито служителям.

Зате ось робот Бендер дуже навіть. Цинік, лихослов, любитель гарного життя... Все, як у владики Павла. Той теж не гребує обзивати журналістів "стервом", порушувати правила дорожнього руху і ганяти на "мерседесах" останніх моделей. А завдяки останнім висловом владики про калік, яким і жити-то, як би, не варто, схожість ще більше кидається в очі. Залишилося дочекатися, коли Павло домовиться до фрази "Вбити всіх людей!" Крім тих людей, звичайно, які регулярно поповнюють бюджет таких скромних, але здорових служителів лаври.