Директор Гончаренко центру Подільськ Олександр Таранюк: Ми зустріли та розвантажили 100 потягів з гуманітаркою

Про добрі справи, волонтерські спецзагони, навчання під час війни та те, як повернути вкрадене дитинство, — в інтерв’ю з Олександром Таранюком, директором Гончаренко центру в Подільську.

- Олександре, через Подільський Гончаренко центр сьогодні проходять тисячі тонн гуманітарки. Як освітній заклад перетворився на волонтерський хаб?

- Наш центр ще до повномасштабної війни займався гуманітарною допомогою людям з інвалідністю та незахищеним верствам населення. У нас був проєкт "Різдво мрії": ми щороку збирали листи від дітей з малозабезпечених і багатодітних сімей, в яких вони писали про свої мрії, а ми їх втілювали. З початком повномасштабної війни ми почали допомагати армії та вимушеним переселенцям. Добре, що у нас були партнери, з якими ми дуже багато років співпрацювали. Спочатку було дуже багато запитів від територіальної оборони Вранці 24 лютого записали відео, що ми перетворюємось на волонтерській хаб, а з 12-ї вже почали приїжджати люди — привозили з дому миски та каструлі, їжу, закрутки просто тоннами, одяг, теплі речі, несли все, що було потрібно територіальній обороні. З місцевих магазинів люди все викупали і приносили для військових. Люди похилого віку дуже активно допомагали — найстаршому з них 77 років. У нас є бабуся, яка за ніч могла шкарпетки зв'язати. І вона щодня приносила ці шкарпетки в'язані. Діти допомагають. Хлопчик Дмитро, наприклад, тисячу монет приніс, які збирав на свої потреби, — попросив нашим захисникам передати.

Зараз ми продовжуємо приймати запити від військових. Нещодавно для бойових підрозділів передали разом з Олексієм Гончаренком – засновником нашої мережі – дві автівки, комп'ютерну та побутову техніку, форму і взуття.

Допомагаємо і цивільним, зокрема, медикаментами. Коли почався наступ, у місті зникли ліки для людей з проблемами із щитоподібною залозою. Ці ліки нам привозили з Одеси, передавали з Ужгорода, Румунії. Понад 600 людей отримали медикаменти саме від нас.

Загалом через подільський Гончаренко центр пройшло понад 300 тонн гуманітарної допомоги, ми змогли допомогти понад 4 тис осіб. Це тимчасово переміщені особи, люди з інвалідністю, багатодітні родини та пенсіонери, які отримують пенсію менш ніж три тисячі гривень. Разом з кухарями подільського ресторану "Фрегат" реалізуємо проект "Смачні обіди" — переселенці двічі на тиждень, у понеділок та четвер, можуть отримати ланч-бокси. Дуже важливо, щоб люди, які опинилися через війну в біді, в скрутному становищі, не відчували себе покинутими та могли отримати найнеобхідніше.

- Ви ще й створюєте волонтерські спецзагони. Як це працює?

- Ми за те, щоб люди могли проявити свої лідерські якості. До війни у нас була школа лідерства, а зараз саме життя стало такою школою. Ми знайомили, зв’язували активних людей, і зрештою у нас сформувались медичний спецзагін, кулінарний, швацький, водії. Вони між собою комунікують, вирішують, хто куди їде і що робить. Наприклад, загін "Шалені голки": дівчата за пів року виготовили понад вісім кілометрів маскувальних сіток, відшили 200 маскхалатів, 500 розвантажувальних систем, дві тисячі розгрузок, аптечок і ще багато іншого для наших захисників. Зараз шиють спеціальні плащі, дощовики, бо восени все це потрібно солдатам. Спецзагін "Паляниця" пече смаколики – їхню випічку скуштували, мабуть, вже по всій Україні. Вчора тільки до Ізюма відправили понад 2 тонни. Якось перед Великоднем до нас заїхав Олексій Гончаренко – ми завантажили йому повну машину пасок. І він поки їхав до Києва на кожному блокпості роздавав ці паски військовим.

Є ще неймовірний спецзагін "Польова кухня" — це велика родина, в якій дев'ять дітей. Вони щодня годують обідами військових на блок постах. Уявляєте: щодня, без вихідних, з першого дня війни! Готують, відвозять на власній машині. Є спецзагін медиків, були "коктейльники", які робили коктейлі Молотова – для цього знайшли спеціально три гаражі. Ще є спецзагін "Банда інженерів ПриватБанку", який передав через нас допомоги майже на мільйон гривень. Вони закупають комп’ютерну техніку, камери відеоспостереження, ліхтарі, власноруч виготовляють міцні павербанки, для військових у Миколаєві передали кошти на дрон Мавик 3.

- Попри волонтерську активність подільський Гончаренко центр не припиняє освітню та культурну діяльність. Як вдається це поєднувати?

- Одне одному насправді допомагає, адже наші викладачі та відвідувачі теж долучаються до волонтерства. Ми продовжуємо навчати дітей і дорослих англійської — у нас дуже круті викладачі. Проводимо також дошкільну підготовку. У нас багато майстер-класів з декоративно-ужиткового мистецтва — зараз на них діти часто роблять для військових листівки, малюнки. Щоп'ятниці проводимо Вечір кіно. Є групи психологічної підтримки для дітей та дорослих. Є психологічний тренінг "Скринька ресурсів" для підлітків, на якому вони можуть активізувати свої ресурси, що було втрачено під час війни. Це допомагає їм позбутися негативних нав’язливих думок, спогадів, переживань і знайти конструктивний вихід своєму психічному напруженню. У нашому центрі люди можуть отримати юридичну консультацію, дізнатися, наприклад, де і як оформлювати довідки та отримувати пільги.

З літа ми повернулися до культурної діяльності, адже масштабні культурні та просвітницькі заходи – це фірмова фішка нашого Гончаренко центра. На День захисту дітей нам вдалося провести велике свято, яке відвідало понад п'ятсот людей. Ми хотіли відволікти дітей від стресу, який вони отримують через війну. Бо навіть на дитячих майданчиках, на дитячих курсах англійської, на дошкільних заняттях малеча говорить про те, що вбивають людей. Ми бачимо, що діти бояться, і розуміємо, що Путін вкрав у них дитинство. А є ще багато дітей з окупованих територій, які пережили обстріли і втратили домівки, друзів. Тому хочеться інколи хоч трохи відволікати їх, попри важкі обставини дарувати свято. Це наша місія!

- Як вдається вмістити такі обсяги роботи у 24 години?

- Я ще зі школи займався організаторською діяльністю, брав участь в різноманітних заходах. Плюс мені подобається комунікувати з людьми – три роки я працював репортером на телеканалі "Думська ТВ" в Одесі. З початку повномасштабної війни у працівників нашого центру фактично немає власного життя – ми практично живемо в центрі, лише на кілька годин забігаємо додому поспати. Наприклад, фінансова директорка нашого центру Валентина Шульц працює і при цьому особисто відвозить гуманітарку в гарячі точки. Нещодавно порахували, що ми вже зустріли і розвантажили 100 потягів з гуманітарною допомогою. Нас уже всі в місті знають, на вокзалі співробітники нам допомагають. Ми знаємо, що робимо все для наближення перемоги. У нас, волонтерів, єдина і головна зброя – це добрі справи.