Дівчинка-скандал. Чому Земфіра не має права сьогодні співати про Крим

Земфіра завжди брала досить великі перерви у творчості, не випускала альбоми пачками, не гналася за кількістю. Останнім її релізом була пісня "Джозеф", представлена у вересні 2018 р. Проте піснею в повному сенсі цього слова трек назвати важко - текст складався з уривків віршів російського поета Йосипа Бродського "Нові станси до Серпні" і "Румянцевої перемог". І ось нарешті, у квітні 2020 р., майже через два роки - нова пісня опубліковано на Youtube і Apple Music. Ще й таку інтригуючу назву - "Крим".

Але політичного маніфесту, якого так чекали прихильники Земфіри в Україні, не вийшло. Тягуча мінорна композиція зовсім не про окупацію - вона про кохання, причому кохання нездійсненною, неможливою, далекою. Та й сам Крим у пісні згадується лише один раз, миготить невиразною тінню між рядків: "Якщо ти будеш зі мною жити, / Я спробую кинути пити, / Однозначно кину курити, / Тому що тебе бісить дим, / Бісить кашель мій як у хворих, / І нам довелося б поїхати в Крим". І - все. Тільки плач невдалих коханців під трохи ламаний ритм.

Напевно, чекати чогось такого від Земфіри - нелогічно. Вона серйозно зберігає свою обітницю мовчання і не говорить на політичні теми вже багато років. Але ось промайнуло в новинах - нова пісня "Крим", і уява вже намалювала картину сміливих висловлювань з влучними метафорами, які влучно потрапляють у нерв. Самі придумали самі образилися, адже Земфіра нам, за великим рахунком, нічого не повинна.

Але колись вона була сміливою. Саме тому так легко повірилось, що вирішила все висловити, що урвався терпець, як гітарна струна. Коли-то вона вміла говорити так різко, прямо, в лоб, не ховаючись і не ухиляючись. Цим і закохала в себе мільйони - Земфіра вміла сказати щось про людину, чого сама людина сказати не міг. Її часто відв'язна юність, навмисна подростковость, відверта щирість западала в душу практично відразу ж з перших акордів і перших слів. У нульових кожен третій задихався від ніжності і пам'ятав всі її тріщини, розгадував знак нескінченність і палив кораблі в її гавані. Дівчинка-скандал - Земфіра заявляла про себе голосно під рвані ритми гітар і сильні ударні, під мелодії, зроблені за класичним лекалами брит-попа, вривалася в голову до кожного слухача: "Хто мені сказав, що не вийде? Якщо мені хочеться - збудеться!".

Земфіра була внутрішнім голосом, і в Україні її багато любили. За відчайдушні концерти та пісні на межі щирості, за її "в Росії звичайно більше грошей, але в Україні більше душі", за "Відпусти" в Києві і "той день" дуетом зі Святославом Вакарчуком на московському "Maxidromі". Вона здавалася "своєю" людиною. Людиною, який повинен розуміти.

Але в 2014-му все змінилося. На Донбасі - війна і російські танки, Крим окупований, і всіх в терміновому порядку потрібно ділити на своїх і чужих. Після 2014-го не можна було більше мовчати. Мовчання прирівнювалося до схвалення агресії.

Але Земфіра говорити не стала. Вона майже не давала інтерв'ю і не відповідала на питання, але в 2015 р. на концерті в Тбілісі взяла в одного з глядачів у залі український прапор і підняла його над головою. Після цього в Росії проти Земфіри почалася організована травля - багато хто називав її вчинок "провокацією в чистому вигляді", "вчинком не від великого розуму, а від великих амбіцій" і обурювалися, що вона може спокійнісінько виступати в Тбілісі під українським прапором - і нічого їй за це не буде.

Проте вже через рік, коли під час концерту у Вільнюсі, хтось з натовпу розгорнув український прапор, Земфіра матом попросила його прибрати. "Я житель Росії. Ми знаходимося в Литві. Я прошу вас, я прошу вас, бл*дь. Ви любите свою країну, я люблю свою країну", - звернулася вона до глядачів. Ще й додала, що вірить, що "пік напруженості між нашими країнами залишився в минулому".

Напруженість між країнами. У 2016 р. Після сотень тисяч убитих і поранених, після малазійського "Боїнга", після повномасштабного вторгнення. Напруженість. Залишилася в минулому.

Куди поділася в одну мить вся сміливість, залишилися лише невиразні слова виправдання. Немає більше дівчинки-скандалу, що залишилася - дівчинка з плеєром.

І ось в 2020-му Земфіра записує пісню про Крим без Криму. І в Україні в сьогоднішній ситуації сприймати цей трек без сумної посмішки дуже складно. Не можна так співати про Крим. Він вимагає сміливості, визначеності, ясності. Чесні висловлювання важливі, в першу чергу, для тих, хто виїхав і не має можливості повернутися додому, для тих, хто залишився і змушений терпіти окупацію і жити в постійному страху загриміти у в'язницю за свої погляди. Для кримських татар. Для українців. Для них щирі слова про Крим могли б стати ковтком свіжого повітря, підтримкою, розрадою.

Пісні про Крим - для сміливих. На жаль, Земфіра не має права сьогодні співати про Крим. Її новий трек знову схожий на перелякану равлика в черепашці, на обережне ходіння по тонкому льоду і боязнь висловитися відверто. Раніше Земфіру саме за це і любили - за граничну відвертість. Сьогодні ж від колишньої щирості не залишилося і сліду.

Все правильно ти в "Криму" кажеш, Земфіра. Дуже складно любити борг.