Діти в клітинах і зґвалтування. Чи перетвориться "Бабин яр" у нову серію "Дау" під керівництвом Хржановського

Стрічка Фейсбуку димить від напружених дискусій. Публікації та інтерв'ю йдуть потоком. Готуються колективні листи протесту, ініційовані поліцейські розслідування.

Сценарій фільму заснований на мемуарах Конкордії Дробанцевою, вдови Льва Ландау, опублікованих у 1999 році. Спочатку сценаристом проекту був відомий російський письменник-постмодерніст Володимир Сорокін, вже виступав драматургом для повнометражного дебюту Хржановського "4".

У 2007 планувалося, що бюджет фільму становитиме 3,5 млн доларів. Роль Ландау дісталася греко-російському диригентові Теодору Курентзису, його дружини - української актриси Радмілі Щоголевої (грала Гелю в "СВ-Шоу" Андрія Данилка).

Зйомки почалися у квітні 2008 в Санкт-Петербурзі. У кінці року стало відомо, що бюджет збільшений до 10 млн. Незабаром Сорокін вибув з числа співавторів проекту, натомість основним інвестором "Дау" став російський олігарх Сергій Адоньєв (стан його оцінюється в 700 млн доларів). Зйомки ж перенесли до Харкова.

Більшість акторів склали непрофесіонали. Також проводився пошук реквізиту 1930-х по домівках і "секонд-хендів". На вулиці Динамівської на місці басейну спорткомплексу "Динамо", покинутого на початку 1990-х, був споруджений найбільший на території колишнього СРСР знімальний павільйон площею 6 тисяч квадратних метрів. У цьому павільйоні побудували декорації Інституту, який з реальним УФТІ, в якому працював Ландау, мав мало спільного. Життя на проекті підкорялася строгим законам: кожен, хто потрапляв на майданчик, переодягався в одяг 1930-1960-х (аж до нижньої білизни) і повинен був підкорятися вигаданою легендою, існуючи в умовах стилізованої реальності. В павільйоні працювали перукарні, кафе, наукові лабораторії, а також своя служба безпеки, укомплектована реальними працівниками "органів". За порушення дисципліни могли відправити в карцер. Вихід учасника/учасниці проекту подавався як арешт. На партзборах таких вигнанців викривали ті, хто залишився.

У фільмі знімалися справжні вчені. Цілком у радянському дусі їм виділялися хороші квартири, а простим смертним - кухарям, охоронцям, офіціанток, прибиральникам - бараки радянського зразка. В якості валюти ходили радянські рублі. Сучасні слова вживати заборонялося, за це штрафували. Люди працювали і жили в цій декорації роками. Всі учасники зйомок давали підписку про нерозголошення. Зйомки офіційно завершилися в листопаді 2011 остаточним руйнуванням декорацій Інституту.

За цей час на знімальному майданчику побувало багато відомих персон, наприклад, художниця Марина Абрамович, олігарх Роман Абрамович, театральний режисер Ромео Кастелуччі, нобелівський лауреат з фізики Девід Гросс. Операторами працювали Мануель Альберто Клара (знімав у Трієра) та Юрген Юргес (Фассбіндер, Вендерс, Ханеке). Цікаво, що знялися в "Дау" і кілька українських політиків; ще більш цікаво, що вони увійшли в історію позамежним рівнем продажності і відверто "ватяною" орієнтацією - Михайло Добкін (на той момент - мер Харкова), Нестор Шуфрич, Михайло Бродський, а також "космічний" мер Леонід Черновецький і пропагандист чудотворних золотих пірамідок Дмитро Гордон.

Результатом стали 700 годин фінального матеріалу, з якого зроблено 14 фільмів і кілька серіалів. Світова прем'єра пройшла з 24 січня по 17 лютого в Парижі в театрах Шатлі і де ла Вілль і в Центрі Помпіду. Для цього пішли вже перевіреним шляхом: в театрах збудували декорації, в яких відтворили обстановку радянських лабораторій і квартир. Працював буфет, в якому можна було купити їжу того часу. Проект позиціонували як подорож в Радянський Союз. Щоб потрапити на територію прем'єри, глядачі здавали всі електронні прилади, заповнювали анкету і купували "візу". На шість годин - 35 євро на добу - 75 євро, на три тижні - 150 євро.

Тут треба враховувати, що після офіційного завершення зйомок Хржановський зник. Він нікому не давав інтерв'ю, нічого не коментував. Про "Дау" почали потроху забувати.

Але, власне, з показів у Парижі у авторів почалися проблеми. Побачене на екрані шокувало багатьох. Несимулируемый секс, сцени дикого, реального насильства, алкогольні та наркотичні оргії - знову-таки, цілком реальні - і саме на реалістичності всього, що відбувається наполягали автори. Актрису Наталію Дбайливу в "Дау. Наташі" катував самий справжній радянський тюремник Володимир Ажіппо - кульмінацією знущань стало засовывание жінці в вагіну скляної пляшки. В іншому фільмі ("Дау. Дегенерація") банда нацистів під керівництвом сумно відомого громили Максима "Тесак" Марцинкевича (нині відбуває 10-річний термін в колонії суворого режиму) вбиває живу свиню на очах явно не підготовлених до такого повороту інших акторів і відпилюють їй голову пилкою, попередньо намалювавши на туше зірку Давида. При цьому неабияку частину екранного часу займають расистські та людиноненависницькі мови Тесака з дружками.

Чим далі, тим більше спливало про "Дау", м'яко кажучи, суперечливої інформації. Про те, як людям недоплачували або зовсім не платили. Про абсолютно скотському відношенні до підлеглих і "нижчого ланці" на знімальному майданчику. Про постійні приниження, про печерний сексизмі, про домагання до жіночого персоналу. Про побиття. Про зґвалтування.

На стороні Хржановського були ресурси. У російській инфосфере розгорнулася потужна кампанія, превозносившая "Дау" як нове слово в мистецтві, а також як опозиційний, неугодний путінському режиму проект. На прем'єру в Парижі запросили провідних російських кінокритиків і журналістів. На кошти Адоньева вони жили по кілька днів у центрі столиці Франції і ходили дивитися "Дау". Потім, звичайно, всі як один по поверненню в Росію написали хвалебні рецензії. Солідний киноведческий журнал навіть випустив цілий спецномер, присвячений "Всесвіту "Дау". У тому, що їх непрямим, але елементарним способом підкупили, апологети Хржановського навряд чи зізнаються навіть самим собі. Більш того, у святій простоті вони аргументують, що по-справжньому усвідомити велич проекту можуть тільки ті, хто побував на показах у Парижі, а простолюдини, до Франції не доїхали, не мають права судити ні про що.

Ситуацію підхльоснули прем'єри на Берлінському фестивалі в кінці лютого. В основному конкурсі показали "Наташа", у позаконкурсній секції Berlinale Special - "Дегенерацію". Ще до завершення Берлінале з'явився відкритий лист російських журналісток і журналістів до керівників фестивалю: "Чому у дні вироку Харві Вайнштейну, в епоху боротьби з культурою насильства і зловживаннями владою в кіноіндустрії, Берлінський фестиваль не бачить етичної проблеми у включенні в основний конкурс фільму, що містить сцени несимулированного психологічного та фізичного насильства з участю непрофесійної актриси, а також сцени сексу людей, які перебувають у стані алкогольного сп'яніння?"

Звернення це, втім, впливу не справила - оператора Юргеса відзначили "Срібним ведмедем".

Хоча зйомки "Дау" проходили в Харкові, а серед країн-копродуцентов значиться Україна, до самого недавнього часу вся ця історія відгуку у нас не знаходила.

Однак розголос у Берліні, а потім і поява окремих фільмів в Мережі спонукали ЗМІ звернути увагу, що основним інвестором Голокосту Меморіального центру "Бабин Яр" є російський мільярдер Михайло Фрідман, а арт-директором - той самий Хржановський. І що здивувало всіх ідея перейменування станції метро "Дорогожичі" в "Бабин Яр" походить саме від нього.

Спочатку обурилася культурна громадськість. Пригадали і пляшку, і свиню, та Тесака. Вчиталися заяви новоявленого худрука про те, якою він бачить експозицію Центру і виявили, що він збирається влаштувати точно такий же садомазохистский атракціон, як і в "Дау". Ніякого осмислення трагедії минулого, ніякого простору для рефлексії - тільки страх, тільки примеривание на себе ролей жертви або ката.

Заодно спливло і те, що продюсери "Дау" банальнейшим чином обдурили українське Держкіно: на складання проекту 26 квітня 2018 показали 5-годинний фільм-біографію про Лева Ландау з традиційним розвитком сюжету, без натяку на будь-які крайності. Більше цього фільму ніхто не бачив, на спеціальному сайті "Дау" його немає. Суди з вимогами виплатити неустойку за порушення контракту тривають досі.

Тиждень тому конфлікт вийшов на новий виток. У Мережі з'явилися шокуючі кадри з "Дегенерації" з голими риданнями немовлятами, обплутаними якимись дротами. На наступний день дитячий омбудсмен Микола Кулеба звернувся в Нацполицию, вимагаючи розслідувати можливе жорстоке поводження з дітьми. Як дуже швидко з'ясувалося, дітей просто... взяли напрокат з Харківського дитбудинку, причому серед них були і діти з синдромом Дауна, тобто двічі беззахисні. Віддали їх, ймовірно, за наказом "регіонала" Михайла Добкіна (попробовавшего себе на ролі актора все в тому ж "Дау"), на той момент по суті - губернатора міста. Судячи з усього, законність та етичність подібної "оренди" ніким не оскаржувалася. Компанія "Феномен Україна" - з-виробник "Дау" - оперативно виступила з відповіддю Кулебе. Там багато сказано і про пожежні машини на майданчику, і про присутність органів опіки, а в якості головного аргументу докладно перераховуються знаменитості, приявшие участь у проекті (яке це має відношення до справи?), але головне питання сором'язливо обійшли: чому взяли саме сиріт, хто і на яких підставах це дозволив? Зробимо припущення: своїх дітей ні один батько в здоровому розумі і твердій пам'яті на подібні процедури не віддав би - і тому взяли сиріт з інвалідністю - їх не шкода.

Днями з аналогічною заявою виступив і керівництво Меморіального центру - з аргументацією приблизно такого ж рівня і з фінальним зауваженням, що "Дау" і "Бабин Яр" - "це різні речі", щоправда, забувши уточнити, що естетику обох проектів нині продумує один і той же чоловік.

Зараз обласні прокурори ювенальної юстиції на Харківщині зареєстрували виробництво за ст. 127 ч. 2 КК ("Тортури", від 5 до 10 років в'язниці). Група українських журналістів почала своє розслідування. У п'ятницю, 24 квітня, комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради також прийняла рішення звернутися до правоохоронних органів за фактами залучення дітей для натуральних зйомок кадрів насильства. Голова комітету Олександр Ткаченко додав: "Ми вважаємо, що режисер не може бути причетним до діяльності Голокосту Меморіального центру "Бабин Яр". Подібні факти йдуть врозріз з ідеологією Центру, яка полягає в захисті загальнолюдських цінностей і неприпустимість будь-якого насильства, яке символізує Бабин Яр".

Очевидно, інвестори "Бабиного Яру" з їх шаленими грошима і властивим російської олігархії зневагою до простих людей не очікували такого опору.

По суті перед нами - типичнейшая колоніальна ситуація.

Якісь пани пробкових шоломах прибутку до малоосвіченим тубільців і вчать їх, як їм краще звертатися зі своєю історичною пам'яттю. За підсумком намір прочитується ясно: ще раз, нехай і в зменшеному, ігровому масштабі, влаштувати в Україні той же свавілля, які "шоломи" і їх предки творили на нашій землі десятки, а то і сотні років.

В кінематографічному середовищі до цих пір йдуть дискусії, як поставитися до "Дау" і до Хржановскому на чолі Меморіалу. Але ми тонемо в деталях.

Набагато чіткіше все стане, якщо зрозуміти одне: "Дау-2", в який хочуть перетворити Бабин Яр - це плювок імперії нам всім в обличчя.

І якщо ми таке допустимо - потім не відмиємося.