Deep Purple і невгамовний Девід Гілмор. Нові пісні від старих легенд

Deep Purple

І справді, коли у 2021-му гурт уперше у своїй кар'єрі випустив альбом, що повністю складався з каверів, платівку "Turning to Crime" — багато хто вважав її "лебединою піснею" Deep Purple. Впевненості в цьому припущенні додавав сумний факт вимушеного звільнення з групи гітариста Стіва Морса — того самого, який буквально вдихнув у "Purple" нове життя в середині дев'яностих.

Морс пішов, тому що у його дружини був діагностований рак — він вважав за краще проводити час з нею, а не роз'їжджати континентами разом з "Deep Purple". У тому ж 2022-му в групу було взято нового гітариста – Саймона Макбрайда, якому було трохи за сорок і він був у середньому на тридцять років молодший за інших учасників одного з найміфічніших колективів в історії поп-музики двадцятого та двадцять першого століть.

Були всі підстави припускати, що відхід Морса "Purple" просто не переживе. Саме цей музикант довів, що гітара, яку можна почути на нових записах "Deep Purple", знову може бути винахідливою, непередбачуваною та просто цікавою – як і самі нові пісні гурту, який просто неможливо уявити без цього інструменту.

Так, музика Deep Purple насилу уявлялася без клавішних Джона Лорда або барабанів Ієна Пейса. І звичайно, захоплююча історія гурту могла привчити давніх шанувальників до чергового нового вокаліста, але гітара – це центр музики "Purple", і від гітариста, як правило, залежало все.

Хто пам'ятає найперші епізоди в сазі про Deep Purple — крім найвідданіших шанувальників гурту? Тоді, наприкінці шістдесятих, місце за мікрофоном займав Род Еванс – людина, яка давно залишила шоу-бізнес і голос якої пам'ятають лише люди на кшталт Квентіна Тарантіно. Режисер використав пісню "Hush", заспівану Евансом, для саундтреку свого "Одного разу в Голлівуді" — після цього перший склад "Deep Purple" знову вирушив у небуття. Але ці перші три альбоми "Purple" — особлива історія, незаслужено забута і від цього ще красивіша.

"Shades of Deep Purple", "The Book of Taliesyn" і просто "Deep Purple" — так називалися чудові платівки, записані тими самими, первісними "Purple". Будь-який трек звідти зараз звучить як щось записане в іншому вимірі – нічого спільного з прямолінійним гард-роком.

Це стосується і вокалу згаданого Рода Еванса, що нагадував усе дуже гарно заспіване в історії поп-музики, від Сінатри до Преслі — і органних партій тодішнього клавішника "Deep Purple", Джона Лорда. Але той гурт, по суті, не робив нічого нового – за часів, коли кожен звук, відтворений, скажімо, гітарою Джимі Гендрікса чи Роберта Фріппа, вважався і був одкровенням.

Таким одкровенням "Deep Purple" стали лише тоді, коли їхнім новим вокалістом у 1969-му році став Ієн Гіллан – він міг брати найвищі ноти, співати агресивно та водночас чуттєво. Саме з ним, а ще й з приятелем Гіллана, басистом Роджером Гловером, гурт записав епохальну платівку "Deep Purple in Rock" — в якій було стільки ж від брутальної сили гард-року, який щойно народився, як і від краси опери.

Платівки "Deep Purple in Rock", "Fireball, "Machine Head" — шедеври стилю під назвою "гард-рок". Що тоді означало бути зарахованими саме до цього жанру? затятий вокал — але у "Deep Purple" було щось ще, щось більше. "Purple", у поєднанні з наймогутнішою ритм-секцією в особі Пейса і Гловера, із завжди вишуканою гітарою Річі Блекмора, з чудовими партіями клавішних, зіграними Джоном Лордом на "Гаммонд-органі" — ці пісні, заспівані Гілланом, ставали миттєвими хітами.

Але Гіллан у 1973-му пішов із гурту – і тут, здавалося б, на історії "Deep Purple" можна було ставити жирну крапку. На той час він став одним із найвідоміших голосів в історії музики – і не тільки завдяки всім тим надмірно високим нотам, які Ієн брав у піснях на кшталт "Child In Time". Кінець? Ні, "Purple" знайшли собі нового вокаліста, Девіда Ковердейла (а заразом і басиста Гленна Г'юза), і разом з ними записали ще один класичний альбом, "Burn", а потім наступний — "Stormbringer".

Але тут колектив покинула їхня могутня сила –гітарист Річі Блекмор. Це вже точно мало бути драматичним кінцем. Але ж ні – музиканти знайшли йому заміну, Томмі Боліна, і записали шедевр фанкового гард-року, платівку "Come Taste The Band" 1975 року. Але наступного року гурт таки розпався – насамперед через героїнову залежність Боліна.

І що ж? Через вісім років, у складі Блекмор-Гіллан-Лорд-Гловер-Пейс "Deep Purple" записали один із своїх найпопулярніших альбомів "Perfect Strangers". Воістину непотоплювані, причому, мабуть, доля і зараз має безліч планів і задумів порятунку групи.

Потім із групи до чортової матері знову йде Гіллан, потім повертається, але тут вже остаточно "Purple" залишає Річі Блекмор. Так явно "мильну оперу" не нагадувала історія жодної великої групи.

Але! Тут "Deep Purple" знову рятує доля — в особі того самого гітариста Стіва Морса. Платівки, записані з ним починаючи з 1996-го року – найцікавіше і найбільш захоплююче з того, що гурт виробляв починаючи з сімдесятих років. Це була незамутнена радість творчості – якій, певне, теж треба було колись закінчуватись. І вона закінчилася — тому що альбоми каверів, яким був згаданий "Turning to Crime", ніколи не були ознакою сплеску творчої енергії. Винятки — "Dreamland" Роберта Планта або "Dylanesque" Брайана Феррі.

То що, платівка каверів буде вже справжньою лебединою піснею "Deep Purple"? Це навіть смішно, але це не так. У липні чекаємо на нову платівку з дивною назвою "=1" — і, судячи з нової пісні, вона буде як мінімум мускулистою і навіть дещо озлобленою.

Девід Гілмор

Що ж до ексгітариста "Пінк Флойд", 78-річного Девіда Гілмора, то що б там не стверджував Роджер Вотерс (мовляв, з часу запису міфічної платівки "The Dark Side of the Moon" саме він був фактичним лідером групи) – саме Девід завжди був її головним музичним генієм. Він співав більшість вокальних партій, він постачав буквально кожен трек шедевральним соло. Але "Floyd" (якщо не брати до уваги ту саму, знайому кожному українцю "Hey Hey Rise Up" — у минулому. Нас цікавлять сольні платівки Гілмора.

З кінця сімдесятих він випустив лише чотири таких альбоми. Це просто музика, яку Девід не може не грати зараз і не може не ділитися нею з шанувальниками. Тому кожен такий альбом – подія. І нова платівка музиканта, "Luck and Strange" — саме така довгоочікувана подія. Вона відбудеться восени.