Валіза без ручки. Чому Аласанию звільнили з "UA:Перший"
У четвер ввечері Наглядова рада Суспільного телебачення достроково розірвав контракт з Головою правління Національної громадської телерадіокомпанії України Зурабом Аласанією. Подія стала сенсацією, незважаючи на постійне бродіння навколо НОТУ: і голові ради не раз натякали на те, що пора б звільнити крісло, і сам він заявляв про такі наміри. За словами Аласанії, на засіданні 31 січня Наглядова рада має заслухати річний звіт про роботу мовника, однак замість цього несподівано вирішив звільнити голову правління: три голоси проти, 9 - за. Офіційні роз'яснення пообіцяли надати через тиждень. Сам глава НОТУ моментально звинуватив у своєму звільненні влада. Мовляв, "алергія влади на Громадську досягла стадії інтоксикації". І пообіцяв піти в суд.
У соцмережах звільнення медіаменеджера теж моментально пов'язали з вищим керівництвом": нібито перед виборами на чолі Національної телерадіокомпанії потрібна своя людина, а Аласанія на цю роль ніяк не підходить. Адже на Громадському виходить програма "Схеми: корупція в деталях" (спільний проект з "Радіо Свобода"), де розповідали про офшорах президента Порошенко, а сам канал відмовився транслювати хресний хід УПЦ КП за єдину православну церкву в Україні в липні минулого року як раз із-за участі в ньому президента. Втім, хресний хід, вірніше, його відсутність в ефірі "UA:Перший", і правда, могло стати однією з формальних причин звільнення голови НОТУ - принаймні про це свідчить проект рішення наглядової ради, оприлюднений самим Аласанією. У документі підкреслюється, що "UA:Перший" проігнорував Хресний хід за помісну церкву і виступ президента Порошенко на засіданні Генасамблеї ООН. Одна з головних претензій - впровадження принципу "відсторонення від влади (...) аж до повної деполітизації новин".
Відмова "UA:Першого" транслювати Хресний хід з-за участі в ньому Порошенко, і правда, у свій час
багатьма українцями вкрай негативно, оскільки головним у цій події було зовсім не присутність президента, а створення єдиної церкви. Ніхто не хоче бачити на Громадському "паркетні" сюжети про роботу глави держави начебто сюрреалистичных відео з Туркменбаші, але й ігнорувати діяльність президента у важливих для країни питаннях - теж не кращий варіант.
Між тим у версії про те, що Аласанию прибрав Порошенко, тому що намагається перед виборами зосередити в своїх руках максимум лояльного медіаресурсу, є кілька слабких місць. Так, член правління Світлана Остапа припустила, що вже на початку нового тижня на "Громадському" проведуть нове засідання правління, на якому оголосять конкурс на нового главу НОТУ. У той же час наміри Зураба Аласанії відстоювати незаконність свого звільнення в суді напевно заблокують і сам конкурс, і саму зміну керівництва в НОТУ. Ще один момент: в рейтингу українських телеканалів за грудень "UА:Перший" займає 27-е місце. Притому що канал НЛО ТБ розмістився на 11-ій, а телеканал "Індиго" - на 18-му рядку рейтингу. Якщо спробувати перевести цифри в більш зрозумілу форму, то умовно можна сказати, що "Суспільне" не дивиться і піввідсотка дорослого міського населення, враховуючи райцентри. Так що в якості значного підмоги в боротьбі за електорат "UA:Перший" навряд чи годиться.
Причини конфлікту, найімовірніше, треба шукати всередині самої компанії - надто вже багато незадоволених реформами. Про це говорить і сам Аласанія. Історія з Хресним ходом напевно послужила просто прикриттям для звільнення - не отстранишь ж главу компанії за неефективну роботу, якщо ти в цій роботі сам як член Наглядової ради приймаєш безпосередню участь.
Втім, результати роботи Аласанії, враховуючи рейтинг каналу, і правда не надто вражають. За останні десять років рейтинги каналу впали майже в два рази: ще в 2005-му "Перший національний" входив в десятку найбільш популярних каналів країни. Якщо б мова йшла про комерційному телеканалі, зміна його керівництва зацікавила б переважно сам медіаринок. Але одна справа, якщо мова йде про комерційної компанії, а інше - про громадську вещателе, який фінансується з бюджету. Гроші - головна причина, по якій ситуація навколо НОТУ викликає жвавий інтерес у громадськості, яка насправді "Суспільне" не дуже-то дивиться і слухає.
Про створення громадського мовлення в Україні заговорили ще в кінці 90-х, але прийнятий у 1997 році закон так і не запрацював. На появу "Громадського" наполягали не так всередині країни, а за її межами - у 2003-му ПАРЄ зазначила, що створення "Громадського" входить у зобов'язання України перед асамблеєю, а два роки потому нагадала, що нашій країні вже пора б перетворити державні ТРК в канали суспільного мовлення згідно зі стандартами Ради Європи. На ринок виходили нові телеканали, змінювалися запити глядачів, а "Перший національний" залишався динозавром з одним з найбільших телецентрів у Європі та одним з найстаріших форматів передач.
Масштабні роботи з перезапуску каналу стартували тільки після Революції гідності. В кінці березня 2014-го Національну телекомпанію України очолив Зураб Аласанія - буквально через кілька днів після вступу на посаду він заявив, що має намір створити на базі НТКУ "Громадське ТБ". І зазначив, що перехід до суспільного мовлення буде проходити поступово, а повноцінно запустити нове телебачення і радіо можна буде лише через кілька років. У 2014-му прийняли закон про громадське мовлення, а вже у квітні 2015-го канал став носити назву "UA:Перший". Наглядова рада НОТУ на початку своєї роботи так визначив місію суспільного мовника: "Захищати свободу в Україні. Надавати суспільству достовірну і збалансовану інформацію про Україні та світі, налагоджувати суспільний діалог задля зміцнення громадської довіри, розвитку громадянської відповідальності, української мови і культури, особистості й українського народу". Можна сперечатися про те, чи вдалося каналу налагодити громадський діалог, але безсумнівно, що внутрішній діалог "UA:Першому" налагодити виявилося куди складніше. Незважаючи на те, що "Перший національний" ще в 2015-му змінив назву, "Громадське телебачення" в повноцінному розумінні цього слова не запрацювало досі та і через зволікання із законодавчим забезпеченням роботи "Громадської", і через брак грошей, і з-за банального саботажу.
У колишньої НТКУ до створення "Громадського" поставилися вороже - через анонсованих скорочень, а також змін формату мовлення, в якому багатьом "ветеранам екрану і мікрофона" просто не було місця. Спроби реформувати сітку мовлення і перекроїти штатний розклад супроводжувалися мітингами, судовими справами і сліз історіями про те, як заслужений журналіст 40 років вів чудову передачу "Вести з полів", а тепер його звільняє якась зелена молодь з Києва. Битва між журналістами старої і нової загартування триває досі - перші апелюють до свого багаторічного досвіду, другі - до нових реалій і запитам глядачів. Торік, приміром, ряд заслужених журналістів, звільнених з НОТУ, звинуватив Аласанию в тому, що під його керівництвом були "розвалені" регіональні ТРК, а всі програми про мистецтво просто знищені. До речі, одним з перших кроків Аласанії на посади тоді ще директора НТКУ стало припинення договору про співпрацю з "юним орлом" Михайлом Поплавським.
Крім складнощів, пов'язаних з реформуванням громіздкої структури, Аласанії доводилося вирішувати і проблеми, пов'язані з фінансуванням мовника. Так, за законом на "Громадське" має виділятися 0,2% загального фонду держбюджету за попередній рік, але на ділі компанії весь час дістається менше. У 2016-му Аласанія навіть звільнився з посади гендиректора НТКУ з-за недофінансування "Громадського". Але потім все ж таки вирішив взяти участь у конкурсі вже на посаду голови правління НОТУ. Втім, створення нової структури грошей їй не додало. За законом у цьому році на громадське ТБ і радіо слід було б виділити 1,8 млрд грн, отримало НОТУ 1 млрд. З них левова частка піде на зарплати і комунальні послуги, а на виробництво програм залишиться 100 млн грн. При цьому не варто забувати, що НСТУ - це три телеканали, три радіоканалу і 25 регіональних ТРК.
Втім, виділення 0,2% загального фонду держбюджету - це один закон, а є інший повноцінний закон про держбюджет, і те, що вони у нас не узгоджуються, факт прикрий, але відомий багато років всім і кожному. В тому числі і Аласанії.
Якщо ж перевести суми, виділені на НСТУ за останні роки в долари, то виявиться, що фінансування мовника впало майже в три рази, а між тим, саме за валюту закуповується обладнання для ТРК і купуються права на трансляцію міжнародних подій. Виходить, що, з одного боку, бюджет витрачає на "Громадське" досить великі гроші, але з іншого - їх явно недостатньо, щоб побудувати рейтинговий телеканал.
Сьогодні громадського мовника немає лише в одній країні Європи - Білорусі. В інших країнах громадське ТБ фінансується за різними схемами. Десь гроші повністю виділяються з бюджету, десь введена абонентська плата, за рахунок якої працює мовник. Приміром, у Латвії бюджет мовника безпосередньо залежить від зборів і податків за позаминулий рік - з 2015-го компанія не має права отримувати финасирование за рахунок комерційної реклами. На діяльність мовника виділяють 1,5% зборів прибуткового податку населення і 1,3% доходів від акцизних зборів. В цьому році бюджет Литовського громадського мовника становив в перерахунку 1,3 млрд грн. Більше, ніж бюджет НОТУ, хоча в Литві живе в десять разів менше людей, ніж в Україні. Одним з найуспішніших вважається досвід Німеччини, де доходи громадського мовника не сильно відрізняються від доходів комерційних каналів. Там мовника фінансують самі громадяни - у 2016-м служба внесків GEZ отримала дохід у 168,9 млн євро. Розмір внеску - 210 євро на рік з кожної квартири або офісу, де є телевізор і радіо.
Про необхідність змінювати систему фінансування "Громадського" у самій НОТУ говорять вже кілька років - грошей від держави ледь вистачає на підтримку штанів. Громадськість же, вимагає показувати за гроші платників податків, тобто за свої кровні, якісний контент, навряд чи буде в захваті, якщо їй запропонують "скинутися на телевізор" і сплачувати абонплату. В умовах хронічної нестачі коштів і конфліктів всередині колективу створити рейтингове ЗМІ - завдання майже нереальне. Особливо якщо ніхто інтереси цього ЗМІ підтримувати не хоче - ні влада, ні опозиція, ні суспільство (в першу чергу гривнею). І виглядає так, що у роботі "Громадського" зацікавлений тільки його колектив. Однак відмовитися від "Громадського телебачення" Україна теж не може в силу взятих на себе зобов'язань перед Радою Європи. От і виходить такий собі валізу без ручки, яку і нести незручно, і кинути не можна.