Ціни з повітря: як аптечна мафія роками завищувала вартість ліків
З року в рік ціни на найбільш затребувані ліки в українських аптеках росли без будь-яких пояснень. Хтось списував це на інфляцію, інші – на логістику та складність виробництва, зараз же прийнято у всьому звинувачувати війну. Та за цими зручними формулюваннями десятиліттями ховалася системна проблема, про яку мовчали, адже насправді ціни диктували не виробники та імпортери, і навіть не держава, а великі аптечні мережі
Саме вони з сервісу для людей швидко перетворилися на бізнес-монополію зі своїм непрозорим ціноутворенням. І це стало нарешті зрозумілим, коли на початку цього року президент Володимир Зеленський підписав рішення РНБО про регулювання цін на сотню найбільш популярних препаратів. Суспільство вперше за багато років отримало відповідь на просте запитання, чому нам доводилося платити так багато. Але ця відповідь виявилася куди більш неприємною, ніж інфляція чи ринкові коливання.
Як працювала система
Наразі стало очевидним, що більша частина вартості ліків формувалася не на етапі виробництва і навіть не при транспортуванні. Зростання цін на пальне хоч і відігравало свою роль, але далеко не головну. Найбільші надбавки з’являлися саме на етапі роздрібного продажу – тобто, на аптечній полиці.
При чому мова не йде про банальну торгову націнку. Справа була в схемі, про яку тривалий час не говорили вголос, а саме так звані маркетингові договори. Якщо продертися крізь файні юридичні формулювання, то це явище, коли аптечна мережа фактично змушує виробника платити за право бути представленим на її полицях, а не припадати пилом десь у підсобці. Більше того, платити не один раз, а з кожної проданої упаковки.
Ці витрати, як не важко здогадатись, включались у кінцеву вартість препарату для покупця. І чим більш великою ставала мережа, поглинаючи менших конкурентів, тим більше вона могла диктувати умови виробникам. Все дуже просто: якщо ти платиш, то твої ліки продаються, якщо ні – тебе просто немає на ринку.
Тобто, можна цілком впевнено говорити про існування в нашій країні "аптечної мафії". Це не перебільшення, а цілком точне визначення, адже йдеться не просто про мережеву конкуренцію, а про замкнуту, вертикально інтегровану структуру, яка підпорядкувала собі постачання, просування і продаж лікарських засобів.
Зараз, після впровадження граничних націнок на сотню найбільш затребуваних ліків, ситуація почала змінюватись. Вже за три тижні зниження цін сягнуло у середньому 25–30%. Але головне, що виробники ліків, на відміну від аптечних магнатів, не протестують. Для них зникла потреба платити "за місце на полиці" – відповідно, собівартість реалізації знизилась, і вони змогли втримати прибутковість. Постраждали лише ті, хто десятиліттями заробляв на посередництві.
Спротив і саботаж
Нові правила гри аптечний ринок зустрів без ентузіазму. Прогнозовано, найбільший опір виник з боку саме тих мереж, які раніше мали найбільший вплив на формування роздрібних цін. В інформаційному полі з’явились заяви про можливий дефіцит, скорочення асортименту та загрозу зникнення імпортних препаратів.
Частина аптек навіть пробувала маніпулювати ситуацією: деякі позиції навмисно прибирали з полиць, аби створити враження нестачі, для інших, найчастіше під власним брендом, змінювали упаковки або назви, щоб обійти встановлені обмеження. Але жоден із цих сценаріїв, за великим рахунком, не вплинув на ринок. Постачання продовжується, українські виробники працюють стабільно, а державні органи оперативно реагують на спроби обійти правила.
Спроба саботажу перетворилась радше на інформаційну кампанію, спрямовану на те, щоб зупинити реформу ще на старті, поки її реальні результати не стали надто помітними.
Зниження цін на основні препарати – це,звісно важливий результат. Але той, хто вважає, що на цьому реформа завершилася, помиляється. Насправді це лише розминка перед основним забігом. Річ у тому, що аптечний ринок роками розвивався за допомогою відверто хижацьких схем та оборудок, і очікувати, що одна ініціатива змінить усе, наївно. Сьогоднішнє регулювання зачіпає лише частину системи, а монополії нікуди не зникли. Вони просто стали менш помітними й більш обережними, але не менш впливовими.
Якщо не рухатись далі, все повернеться на круги своя. Щоб цього не сталося, потрібна послідовність: чіткі правила, реальний нагляд, і політична воля довести справу до кінця. І тоді, нарешті, аптеки знов стануть місцем, де звичайному українцю допомагають, а не заробляють на ньому та його здоров’ї шалені гроші.