Братство кінця. Навіщо з українського громадянства роблять безкоштовний презерватив
І знову дві події, не пов'язаних на перший погляд, вишикувалися в єдину смислову ланцюжок.
Подія перша: у Київській області затримано етнічна угруповання злочинців-грузин. Міріан Гочадзе, Тенгіз Занадзе і Леван Хуцишвілі увірвалися в будинок в селі Артемівка, зв'язали господаря та його дружину і відбули на викраденому у них автомобілі "Лексус" з цінними речами та великою сумою готівки. З цим добром їх і затримали на трасі Київ-Бориспіль, по дорозі в аеропорт, звідки вони мали намір вилетіти додому, до Грузії.
Як виявилося, двоє з трьох летіли з одного дому до іншого: за заслуги перед нашою країною Тенгіз Занадзе і Леван Хуцишвілі за указом Володимира Зеленського стали громадянами України. Вони, як і Гочадзе, воювали на сході. Ріднить всіх трьох також і минула робота в грузинському МВС, де Гочадзе до 2013 р. командував загоном спецпризначення, а Хуцишвілі очолював одне з управлінь прикордонної поліції. Всі троє виїхали з Грузії після відсторонення від влади Міхеїла Саакашвілі.
Так в Україні ще раз відгукнулася історія Саакашвілі, раптово став її громадянином за указом Петра Порошенка. Приїхавши з Грузії, де його досі хочуть віддати під суд за кримінальні злочини, Саакашвілі привіз із собою цілу команду своїх товаришів. Роздача громадянства всій цій публіці в обмін на клятви у вірності, на деяких з них у бойових діях на сході, на контакти в колі міжнародних знайомств Саакашвілі і його обіцянки "покінчити з корупцією", почавши з Одеської області, над якими розуміють люди сміялися вже тоді, стала одним з найгучніших провалів Порошенко.
Незабаром з'ясувалося, що заїжджим кондотьерам на Україну начхати і що вони вирішують свої завдання. В Україні ж вони можуть тільки руйнувати, нічого не створюючи, а потім йти геть, нарікаючи на недооцінку і нерозуміння. Причому непристойно тісні московсько-донбаські зв'язку Саакашвілі, включаючи втік до Москви Сергія Курченко, були лише додатком до ситуації і її логічним продовженням. Хоча можлива вербування Саакашвілі КДБ ще в студентські роки з повною ясністю видно з його біографії, і тільки наївний людиною може цього не помітити, вважати екс-президента Грузії банальним агентом невірно. Він швидше міжнародний авантюрист, який працює в цілому на себе, але не чурающийся при нагоді і ролі подвійного-потрійного агента-посередника, лавирующего між інтересами різних сторін.
Зрозумівши, у що він вляпався, Порошенко спробував виправити ситуацію, але дати громадянство виявилося простіше, ніж його відібрати. Змінив Петра Порошенка Володимир Зеленський не лише повторив його провальний досвід у цьому питанні, але пішов ще далі. Роздавши громадянство всім, про кого Порошенко "забув", включаючи Занадзе і Хуцишвілі, Зеленський вирішив посилити і поглибити" курс на залучення варягів. Він не став заморочуватися напівзаходами, подібне до права на притулок або виду на проживання, навіть постійного, а відразу взяв бика за роги, видавши відомий указ. Звичайно, з урахуванням специфічної підготовки нашого президента можна допустити, що Зеленський просто не знав про інших варіантах вирішення питання, що дозволяють одночасно і проявити гуманність до гнаним і переслідуваним, і не роздавати громадянство кому попало. Богдан же саме тоді, очевидно, невдало відійшов з-за його плеча, наприклад, перекусити або по нужді.
Як би те ні було, але указом Зеленського українське громадянство пішло по руках.
Між тим інститут громадянства є, по суті, частина системи безпеки держави. За аналогією з IT можна сказати, що громадянство - частина антивірусного захисту, а порівнюючи з світом живих істот - імунної системи. Указ Зеленського відкрив в цій захист помітну вразливість. Причому це був вже далеко не перший шар захисту України, який Зеленський послабив. На тлі, зауважте, не миру і спокою, а російської агресії.
Це негайно викликало активність по той бік бар'єру. З останніх подій: у Києві оголошувався Олексій Венедиктов, прозондировавший ґрунт щодо київської філії "Ехо Москви"; слідом за ним слізно запросился в Україну Андрій Разін з "Ласкавого травня" - побачитися, мовляв, треба йому з солісткою групи "Фрістайл" Ніною Кірсо, що знаходиться в комі. Нарешті, російський журналіст Ілля Жегулев, який працював у "Медузи" і Forbes, повідомив на своїй сторінці в Facebook про переїзд "у Київ". Визначитися, куди він переїжджає в плані країни, "на Україну" чи "в Україну", Жегулев, за його словами, не зумів. Переїзд Жегулева і є то друга подія, зовні слабо пов'язане з першим.
Як повідомив Жегулев, в Києві він буде працювати в агентстві Reuters на посаді кореспондента-розслідувача. У числі причин переїзду назвав "роботу мрії", яку отримала в/на Україні його дружина - тобто в Київ вирушила ціла осередок російська суспільства, і, до речі, цікаво, а що за роботу запропонували дружині? Другою причиною було названо "бажання ризикнути, спробувати щось кардинально нове".
Тут вже ясно видно кілька приводів напружитися.
По-перше, зараз, коли на Донбасі від рук російських найманців кожен день гинуть українці, переїзд з Росії в Україну, щоб "спробувати щось нове", як і запрошення звідти сюди на "роботу мрії", видаються недоречними. По-друге, "журналіст-розслідувач" в наших реаліях в 90 відсотках випадків - інструмент маніпуляції громадською думкою і зливний бачок спецслужб. По-третє, Жегулев, навіть переїхавши у Київ, то "на", то "в" Україну, залишиться російським журналістом з усіма своїми підв'язками - знайомства, нерухомість, зв'язки, досвід роботи і різного роду гачки, на які його могли підвісити російські компетентні органи і, з дуже великою часткою ймовірності, підвісили, а вже потім підвели до київського філіалу Reuters. Оскільки журналіст-розслідувач, взятий на роботу відомим агентством, це вам не московський хом'ячок, який вийшов фрондувати на несанкціонованому мітингу, а дуже ласий шматочок для вербування.
Ще раз підкреслю: Жегулев ніякий не борець із системою, вимушений переховуватися від режиму. Він абсолютно лояльний гвинтик, благополучний нарізану в російських ЗМІ, - це раз. Друге: жодних незалежних, тим більше опозиційних ЗМІ в Росії давно вже немає. Всі до єдиного супер-пупер-вільно-опозиційні видання і куруються контролюються спецслужбами, причому, чим вони "оппозиционней" і "вільніше", тим щільніше контроль, і співають всі вони рівно в тій гучності і тональності, яка їм дозволена зверху. Зокрема, немає ніяких підстав вважати "Медузу", або російський Forbes, або будь-яку іншу західну франшизу, издающуюся в Росії, більш вільною, і більш опозиційною, ніж, приміром, малофеевский "Царьград-ТБ". Теж, до речі, досить антипутінський останнім часом.
Іншими словами, це та ситуація, коли превентивний заборона на роботу в Україні, навіть без явних на те причин, а просто на всяк випадок, виходячи з очевидних міркувань, був би цілком доречний. Як говорив Бегемот, відправляючи назад померлого дядька Берліоза, "потрудіться виїхати до місця проживання".
Очевидно, втім, і те, що заборони не буде. Не та політична воля і бачення ситуації у нової влади. І Жегулев приступить до роботи.
А тепер подивимося, що буде далі. Тут проглядаються дві сюжетні лінії, і обидві дуже цікаві.
Перша. Хоча досі Жегулев і був цілком благополучним російським журналістом, якась публікація в українському Reuters викличе невдоволення в Росії, після чого він, згідно з указом Зеленського, який, з великою ймовірністю, стане до того часу законом, отримає громадянство України.
Друга. Громадянин України і журналіст-розслідувач українського Reuters Ілля Жегулев візьме та й розслідує що-небудь суспільно-резонансне, як колись взяв і розслідував Денис Бігус. Адже всі пам'ятають Дениса Бігуса і те, як вдало його разом з його викриттями підклали під виборчу кампанію Петра Порошенка? Причому, як потім виявилося, суперразоблачительные матеріали були здебільшого безпідставні, а у дружини Бігуса, Катерини Соболєвої, в Росії виявилося безліч рідні, притому у високих чинах і наближених до перших осіб російської влади, включаючи Путіна і Лаврова, плюс ряд інших осіб рангом нижче. Відмовки Бігуса про те, що після подій 2014 р. російська рідня нібито не підтримувала з ним і його дружиною ніяких відносин, були спростовані аналізом листування в ФБ. Ще підтримувала.
На те, що Жегулев буде працювати не на безвісному ресурсі імені його власника, як це робив Бігус, а в солідному Reuters, теж немає особливої надії. Досвід показує, що на Заході без всяких проблем шанують вихідців з КДБ - ось, до речі, за посиланням одкровення Саші Боровика, з оточення Саакашвілі, теж наділеного у свій час українським громадянством, а потім з великим скандалом його позбавленої. Західні видання прекрасно купуються на сливи, скинуті ним Москвою. До того ж зараз Захід почав розворот від України в бік Росії, відверто здавши в зону російського впливу Молдову і готуючись виконати ту ж операцію з Україною, так що і обдурити його буде нескладно, якщо вже він сам обманюватися радий.
Що можна зробити в такій і без того дуже поганою ситуації, щоб погіршити її ще сильніше? Правильно, почати вільно роздавати українське громадянство всім особам, які опинилися "в зоні ризику", як роздають особам із зони ризику безкоштовні презервативи на акціях "антиснід".
Повторю ще раз: для тих, кого справді переслідують і кому нікуди виїхати з України, оскільки повернення назад означає в'язницю або смерть, можна було б спростити порядок отримання постійного виду на проживання. Як людина, що знає проблему не з чуток, скажу, що скасування обов'язкового надання довідки про несудимість, яку треба одержувати, йдучи на ризик, там, звідки довелося виїхати, і, взагалі, будь-яких документів звідти, була б більш потрібним, розумним і гуманним рішенням, ніж розкидання громадянством. Ті, кому громадянство України дійсно необхідно, зможуть, маючи можливість спокійно жити в Україні, протягом кількох наступних років отримати його звичайним порядком. Заодно проявивши або не проявивши себе патріотами України.
І вже точно не варто роздавати громадянство всім підряд супротивників Путіна і сьогоднішнього російського режиму, переслідуваним владою. Не всі противники Путіна - друзі України. Більшість російських опозиціонерів ставляться до України значно вороже, ніж Путін, і пропонують методи "остаточного вирішення українського питання" куди більш радикальні, ніж навіть ті, що вирішується озвучувати Володимир Жириновський. І навіть ті російські опозиціонери, хто начебто і виступають на українській стороні, часто-густо бачать в Україні не нову батьківщину, а інструмент для руйнування ненависного їм російського режиму. Кількість же тих, хто хоче і може бути громадянином України не формально, а саме тому, що відчуває себе українським патріотом, серед емігрантів з Росії мізерно. До нас їдуть звідти дуже різні люди, далеко не завжди з добрими намірами, і ще в меншій кількості ті, хто готовий стати частиною українського суспільства.
Хотілося б нагадати і те, що багато військові пенсіонери. осіли в Криму, свого часу отримували українське громадянство. "Колишніми росіянами" були неабияк насичені і окуповані нині райони Донбасу. Абсолютна більшість цієї публіки стало на бік російських окупантів. Відомий Вадим Новинський теж громадянин України з 2012 р. - спасибі Азарову і Януковичу.
Чи потрібні Україні такі громадяни? А ось на це вже немає однозначної відповіді. Дивлячись, для якої України. Для незалежної України, яка йде геть від Москви, очевидно, не потрібні. А як основа триєдиного союзу "Путинороссии", "Новоросії" і "Малоросії", в якому, убивши українську незалежність і заплевав її труп лушпинням від насіння, воспрявшие мышебратья будуть жити, як у загальному хліві, зробивши хамство, жлобство і несмак загальною основою, стилем життя і особливим шиком обраних і можновладців, - для цього братства такі нові громадяни підійдуть, напевно, в самий раз. До такого фіналу, схоже, все у нас і йде.
