Боб Марлі – легенда з Ямайки. Як растафаріанець зумів закохати у реггей весь світ

Марлі був одним із піонерів реггей на Ямайці у шістдесятих – але далеко не єдиною тодішньою місцевою зіркою та виконавцем. Зрештою, саме загадкове слово "реггей" вперше прозвучало в хіті 1968 року гурту "The Maytals" — він так і називався, "Do the Reggae". Пісню написав лідер гурту Тутс Хібберт — музикант помер зовсім недавно, 2020-го, Тутсу було сімдесят сім. Що таке реггей? Як колись пояснював Хібберт, саме слово походить від схожого "streggae" — так на Ямайці називали хлопця чи дівчину, які були одягнені не дуже охайно і не в найкращий одяг.

Коли "The Maytals" записували пісню, то під характерний біт, який на той час називали "rocksteady", стали співати приспів – "do the reggae", замість "do the streggae". Слово "реггей" було приліпливіше, ніж "рокстеді" — та й взагалі, до того самого "реггей", який Боб Марлі та його гурт "The Wailers" на всю міць стали грати вже в сімдесяті, залишалося буквально пів кроку.

З суто музичної точки зору, реггей (а до цього — "ска" і "рокстеді"), було результатом того, як місцеві ямайські музиканти, вирощені на традиційній карибській музиці "менто" і "каліпсо" своєрідно відреагували на популярні хіти, що долинали зі Штатів — рок-м-н-і-рок-м-н. "The Wailers" були зібрані Марлі, гітаристом та співаком Пітером Тошем та перкусіоністом Банні Вайлером у 1963-му році. До початку сімдесятих, тобто до того, як підписати контракт з лейблом "Island" і прогриміти на весь світ, "The Wailers" встигли добре пограти і ска, і рокстеді. Так що за їхніми записами шістдесятих, що звучать незвично глухо для сучасних вух, можна наочно вивчати музичну еволюцію того, що стало безпомилково впізнаваним у всьому світі з перших секунд — стилю "реггей".

Марлі був основним автором пісень у "The Wailers". До того ж він був великим трудівником і людиною, яка твердо знала, чого хоче – без його завзятості та особистої харизми група навряд чи досягла б світової популярності, нехай навіть Боб і не залишався єдиним безперечним талантом у "The Wailers".

Напівкровка

Роберт Неста Марлі народився 1945-го, в ямайській глушині — на фермі, яка належала його дідові по матері. Батько хлопчика, Норвал Сінлер Марлі, був білим уродженцем Ямайки — він вважав за краще називати себе "капітаном", хоча насправді свого часу був лише рядовим у британській армії. Норвал одружився з матір'ю Боба, чорною дівчиною Седелле, коли тій виповнилося вісімнадцять — самому "капітану" на той час було вже за шістдесят. Норвал насправді не був сімейною людиною – він рідко бачився зі своєю чорною дружиною та сином, так само нечасто допомагав і з грошима. Білий батько помер, коли Бобові було 10 років.

Через два роки після смерті Норвала Сінлера Боб разом з матір'ю перебрався в Тренчтаун, передмістя Кінгстона. Разом з ними до Тренчтауна приїхав і шкільний друг Боба Невілл Лівінгстон, той самий, який пізніше візьме собі псевдонім Банні Вайлер і гратиме з Марлі в одній групі. Мати Боба та батько Банні стали жити разом, у них народилася дочка – яка була молодшою сестрою і Боба, і Банні. Так що "The Wailers" багато в чому були сімейним гуртом, особливо пізніше, коли партії бек-вокалу стала співати Ріта Марлі, дружина Боба.

Боб і Банні жили в одному будинку в Тренчтауні, слухали разом американське радіо — і виконували те, що вдалося почути крізь неминучі перешкоди, на свій лад. Трохи пізніше до підлітків приєднався довготелесий хлопець Пітер Тош — найсолодкоголосіший з усієї трійці, спочатку "The Wailers" (перший час — "The Wailing Rudeboys" та "The Wailing Wailers") були суто вокальним колективом.

У першій половині шістдесятих група Марлі вже записувала сингли для маленьких фірм грамзапису в Кінгстоні — у лютому 1964-го сорокап'ятка з піснею "Simmer Down" посіла перше місце в ямайському хіт-параді. Це був яскравий і бадьорий номер у стилі "ска" — пісня, в тексті якої Марлі закликав банди Кінгстона трохи зменшити свій запал, вже непогано демонструвала його творчі таланти. Набагато пізніше кавер на цю пісню записали британські ска-ентузіасти, гурт "The Madness". Сингл продався вражаючим для Ямайки тиражем у 70 тисяч екземплярів – "The Wailers" стали регулярно записувати сорокап'ятки, які місцева публіка відразу змітала з прилавків.

Автомобільний завод в Америці, растафаріанство та Лі "Скретч" Перрі

Але 1966-го Марлі одружився з Ріте Андерсон і на якийсь час поїхав до матері, яка тоді жила і працювала у Штатах – у Вілмінгтоні, штат Делавер. Боб встиг попрацювати в хімічній компанії та на автомобільному заводі — але дуже швидко розчарувався в "американській мрії" і повернувся на Ямайку, щоб знову з головою поринути у музику. До того ж, це був період "духовного пробудження" Марлі — він виховувався в католицьких традиціях, але повернувшись зі Штатів, звернувся до растафаріанства і вперше почав відрощувати "дреди".

На самому початку сімдесятих Марлі та "Вейлерз" стали співпрацювати з продюсером Лі "Скретчем" Перрі — великий ексцентрик та експериментатор, Перрі був багато в чому відповідальним за створення особливого ямайського звуку. Експерименти Перрі рухалися вже у майбутнє, у бік стилю "даб ". Для Марлі та реггей загалом Лі "Скретч" (який був на 9 років старший за Боба, але помер лише у серпні 2021-го року, у віці 85 років) був приблизно тим же, ким для рок-н-ролу та Елвіса Преслі був продюсер Сем Філліпс, "власник студії".

Записи, які "The Wailers" зробили під чуйним керівництвом Перрі у 1970-му та 1971-му роках, багато пуристів не без підстав вважають найкращими у всій спадщині Марлі. Що ж, це дуже спірне питання, але якщо хтось і справді бажає почути, як саме звучали "The Wailers" до того, як погодилися піти на компроміс для смаків європейської та американської публіки — ласкаво просимо, спродюсовані "Скретчем" альбоми "Soul Rebels" і "Soul Revolution". З іншого боку, вони не такі відомі, як пізніші роботи Марлі, записані вже з продюсером Крісом Блеквеллом для лейбла "Island".

Міжнародна популярність

У 1972 році Марлі разом з "Вейлерз" вирушив на свої перші британські гастролі. Музика "реггей" на той час була вже досить відома в Англії — але перш за все, не стільки серед публіки, що купує, скільки в колі музикантів. Цей свіжий і новаторський віяння з Ямайки гідно оцінили, наприклад, як екс-бітли (до речі, ще аранжування пісні "Ob-la-di, Ob-la-da" з "Білого альбому" "Бітлз" 1968-го року було багато в чому натхнене ритмами".

Для Кіта Річардса зі "Стоунз" реггей стало наступним великим музичним одкровенням після блюзу, свій новий альбом "Goat's Head Soup" "ролінги" відправилися записувати на Ямайку. Сингл Пола Маккартні та його гурту "Wings" "C Moon", випущений 1972-го, теж був демонстрацією любові та інтересу Пола до того, що відбувалося на Ямайці – ну а тим часом в Америці рок-музиканти ще практично нічого не чули про реггей. Так, коли Джон Леннон записував у Нью-Йорку пісню "Mind Games" з кращими місцевими сесійниками, йому важко вдавалося пояснити музикантам, що являє собою ритм реггей, який Джон хотів почути в приспіві пісні. А ще в 1972-му в Англії (на фірмі "Island") вийшов абсолютно геніальний саундтрек до ямайської кримінальної драми "The Harder They Come" — на ньому, серед інших, сяяли реггей-співак Джимі Кліфф і вже згадані "The Maytals", і ця пластинка давала слухачу майже вичерпне уявлення про те, що відбувалося на Ямаййці в музичному сенсі.

І ось, "The Wailers" (до речі, їх пісень не було на тому самому саундтреку) опинилися в Британії – у турі разом із соул-співаком Джонні Нешем. Гастролі стали великим розчаруванням у фінансовому сенсі – настільки великим, що у музикантів просто не залишилося грошей на дорогу назад додому, на Ямайку. До того ж, деяким членам групи, особливо Пітеру Тошу, вселяла непідробна огида така річ, як сніг — терпіти цю гидоту для Пітера було вище за будь-які сили.

На допомогу замерзлим, голодуючим і тужливим "Вейлерз" прийшов Кріс Блекуелл, засновник великого незалежного лейблу "Island". На лейбл вже були підписані "The Maytals" і тепер Блеквелл пропонував Марлі гроші на дорогу додому та гроші на запис нового альбому – за умови, що платівка вийде на "Island" із тими змінами в аранжуваннях та звуку, які він вважатиме за потрібне.

Боб добре подумав і погодився. Група повернулася до Кінгстона, де записала матеріал для майбутнього епохального альбому під назвою "Catch a Fire" — після чого Марлі відправився до Блеквелла до Лондона зі студійними плівками. Продюсер зробив новий мікс, який був більш прийнятним для слуху рок-меломана початку сімдесятих – до того ж Блеквелл запросив молодого американського гітариста Уейна Перкінса, який наклав свої гітарні партії на кілька уже готових треків.

Вихід платівки "Catch a Fire" у квітні 1973-го року (шикарне вінілове видання першого тиражу було оформлене у вигляді запальнички) було початком міжнародного успіху Марлі та "Вейлерз", але цей успіх не був миттєвим. "Catch a Fire" могла похвалитися хітом "Stir It Up", на наступній платівці "Burnin'" звучали такі програмні пісні Марлі, як "Get Up, Stand Up" (саме такі пісні як ця, відрізняли Марлі від багатьох сучасників по реггей-сцені пісня про ті права, які повинні бути у кожної людини) і "I Shot the Sheriff". Остання пісня, "Я застрелив шерифа", стала великим хітом у 1974-му році – у виконанні Еріка Клептона, і лише тоді на її автора, цього музиканта з Ямайки з небаченими дредовищами до плечей та схожого на пророка, західна аудиторія почала звертати пильну увагу.

Платівка Rastaman Vibration стала останнім альбомом на довгий час, який Марлі записував на Ямайці – після замаху на його життя, що трапилося в грудні 1976-го, Боб на кілька років переїхав до Лондона. Записана в Англії платівка "Exodus" (Пітер Тош, єдиний реггей-музикант, який міг позмагатися з Марлі щодо міцних, наполегливих і змістовних пісень, на той час вже давно пішов з "The Wailers") була могутньою музичною та філософською заявою Боба — такої ідеальної реггей-платівки після смерті Марлі не записував ніхто.

Марлі помер у травні 1981-го року – він летів з Німеччини, де проходив курс лікування, на Ямайку, але через його стан літак змушений був зробити посадку в Майамі. Меланома поширилася на легені та мозок, зусилля лікарів були безсилі. Остання платівка, випущена за життя музиканта – альбом 1980-го року під назвою "Uprising" — виявилася гідним фінальним розділом, особливо це стосується останнього треку "Redemption Song", який Марлі виконав без гурту, у супроводі акустичної гітари.

Крім Марлі

Так, Марлі був настільки яскравим автором пісень, що за його смертю жанр реггей катастрофічно збіднів на хіти. Боб регулярно писав у всіх сенсах видатні композиції – тоді як його колеги по ямайській реггей-сцені, як правило, були виконавцями лише одного-двох гучних хітів. Проте, Ямайка та реггей – це не лише Марлі (або його численні сини і навіть онуки, яким таки передалася частина його таланту). Особливу увагу варто приділити тим музикантам, записи яких представлені на згаданому саундтреку The Harder They Come, а ще – платівкам Пітера Тоша, які той записував після виходу з The Wailers в 1974-му році. Дискографія Лі "Скретча" Перрі — це окремий Всесвіт, ну а ровесник Марлі на ім'я Уїнстон Родні, який досі виступає під псевдонімом Burning Spear, теж ніколи не розчарує справжнього шанувальника реггей.