Без тюльпанів, але з Жіночим маршем. Чому не варто забороняти 8 березня

Таке рішення зводить роль жінки до народження і виховання дітей та наголошує на національності, відокремлюючи українок від глобального жіночого руху. Адже Міжнародний день боротьби за права жінок має понад столітню історію, яка почалась зовсім не в СРСР.

"ДС" розповідає, як Міжнародний жіночий день, біля витоків якого стояли українка та німкеня, зруйнував Російську імперію, чому заміна 8 березня на День матері не віддаляє нас від радянщини, а навпаки — наближує, і чому саме сьогодні українкам особливо потрібен День боротьби за права жінок.

Українська єврейка у США 

Тереза Сербер Малкіель народилась у єврейській родині на Вінниччині в другій половині ХІХ сторіччя. Коли дівчині виповнилося сімнадцять, сім’я переїхала до Нью-Йорка. Попри добру освіту, Тереза, як і більшість жінок-імігранток, пішла працювати на ткацьку фабрику в нижньому Іст-Сайді — нетрях, де жили прибулі з-за океану. Умови праці були жахливими — зміни тривали по 18 годин на день, про техніку безпеки годі було й казати, а заробітна плата була вдвічі нижчою, ніж у колег-чоловіків. Цих грошей ледь вистачало на те, щоб оплатити житло. 

Терезу це не влаштовувало, тож вона вирішила боротися за рівні права та приєдналася до робітничого руху, в якому вже активно відстоювали рівноправ’я італійки та єврейки. Згодом Тереза заснувала робочу профспілку і вступила в Соціалістичну партію Америки, очоливши з часом партійний Жіночий національний комітет. 

Саме Тереза внесла пропозицію відзначати Національний день жінок в останній тиждень лютого. Вперше ця подія відбулась у Нью-Йорку 1909 року, де тисячі людей збиралися, щоб почути промови та вірші, заспівати соціалістичні гімни та відстояти свої права. Зокрема, право жінок на гідні умови праці, достойну оплату та, звісно, право голосувати.

Натхненні американськими колегами, європейські жінки доєдналися до руху за права. 

Європа, Клара Цеткін та ООН

Влітку 1910 року в Копенгагені зібралися учасники Другого Інтернаціоналу — міжнародного об’єднання соціалістичних робітничих партій. Слово взяла німецька політична діячка Клара Цеткін. Вона висловила солідарність з американськими активістками та запропонувала відзначати День солідарності жінок у боротьбі за повні політичні, економічні й соціальні права щорічно. 

Вже наступного року, 19 березня, Європою прокотився перший Міжнародний жіночий день. До демонстрацій долучилися понад мільйон людей в Австрії, Данії, Німеччині та Швейцарії.

Жінки вимагали права голосу та виступали проти дискримінації на роботі. 

Зрештою, жінки таки отримали виборче право. До кінця 20-х років більшість жінок західного світу могли брати участь у виборах. Втім, 8 березня так і лишилось святом-символом єднання та боротьби. Днем, коли можна і треба піднімати важливі для феміністичного руху питання та виявляти солідарність.

У 1975 році відбулось перше святкування 8 березня на рівні Організації Об’єднаних Націй, а у 1977 році Генасамблея ООН ухвалила резолюцію, яка пропонувала країнам світу "відзначати Міжнародний день прав жінок і міжнародного миру в будь-який день року, залежно від своїх історичних і національних традицій".

Але на території СРСР і, зрештою, сучасної України все відбувалось трохи інакше.

8 березня і СРСР

Під кінець Першої світової війни у Російській імперії відчувалась напруга. Проти царя і участі країни у війні виступали навіть найлояльніші до влади. В країні був дефіцит їжі, а на фабриках і заводах спалахували бунти. 

23 лютого (8 березня за новим стилем) 1917 року до відзначення Міжнародного жіночого дня, прийнятого Другим Інтернаціоналом, доєдналися працівниці текстильної фабрики у Петрограді. Вони вийшли на вулиці і почали страйк із вимогою підняття заробітної плати та гідних умов праці. До колони доєдналися люди, що стояли в чергах за хлібом. Натовп заповнив вулиці, перейшов через замерзлу річку до Державної думи. Так почалась революція 1917 року, яка поклала край Російській імперії.

Радянська влада дуже швидко почала використовувати свято у пропагандистських цілях. З одного боку, щоб відзначити роль жінок у революції, з іншого — щоб використати їх для зміцнення свого правління. 

Тоді почали з’являтися перші плакати, які зображали жінок-робітниць, пролетарок та комбайнерок. Адже потрібен був людський ресурс, щоб будувати промисловість і світле комуністичне майбутнє. Будь-які ознаки жіночності сприймалися як пережитки буржуазного минулого. Роль виховання дітей переходила від матері до колегіального радянського суспільства. 

Потім сталася демографічна криза, масові репресії, Друга світова війна, тож держава цілком змінила суть 8 березня, підігнавши його під потрібну країні ідеологію. Тепер потрібно було підіймати народжуваність, тож жінці приписали "жіночу долю" — роль матері та виховательки. Жінка, зазвичай, мала поєднувати побутові обов’язки, роботу і виховання дітей.  

За таких умов про жодну "рівність" уже не йшлося. У 1960-х роках 8 березня офіційно стало вихідним днем, святом "краси і жіночності". Днем, коли жінку вітали на роботі листівками, називаючи "прикрасою колективу", а вдома дарували тюльпан і раз на рік допомагали мити посуд. 

Десятиріччями саме таке розуміння свята було поширене в СРСР. Ніхто вже не згадував про справжній сенс Міжнародного жіночого дня. Зрештою, ця традиція перейшла і в пострадянську Україну. Але останніми роками ситуація почала покращуватися і у Міжнародний жіночий день Марш Жінок, Gender Stream, Харківське Жіноче об'єднання "Сфера" та багато інших громадських організацій знову почали виходити на демонстрації, боротися за свої права і вести системну боротьбу за гендерну рівність.

Чому нам всім потрібне справжнє 8 березня

Минуло понад сто років з першого святкування Міжнародного жіночого дня. Жінки досі борються за свої права. Навіть для західного світу все ще актуальна тема нерівних зарплат, "скляної стелі", сексуального насилля, розподілу побутових задач на "жіночі" та "нежіночі".

Наприклад, згідно з дослідженням, проведеним міжнародною агенцією OnePoll, американські працюючі матері мають в середньому 98 "робочих" годин на тиждень — враховуючи професійну діяльність і догляд за дитиною. Це приблизно дорівнює невтомній праці на 2,5 роботах з повною зайнятістю. Середньостатистична мати починає свій "робочий день" о 6:23 ранку і завершує його о 20:31. Тобто середній робочий день, враховуючи материнські обов’язки, триває 14 годин.

Чотири з десяти опитаних мам сказали, що тиждень здавався нескінченною серією завдань, які потрібно виконати.

А що ж в Україні? За даними дослідження ООН, яке міжнародна організація провела у 2022 році, ситуація з правами жінок в нашій країні погіршилась із початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Наразі понад 60 тисяч жінок служать у Збройних силах України. Окрім цього, жінки відіграють ключову роль у гуманітарній діяльності. Вони частіше займаються волонтерством, працюють у лікарнях та харчовій промисловості в умовах війни. Саме на жінках зазвичай лежить відповідальність за дітей та непрацездатних родичів. Разом із тим, через це вони перші втрачають роботу та лишаються без грошей. 

Також жінки в Україні не повною мірою залучені до прийняття рішень на рівні державної політики. ООН відзначає, що ситуація в Україні виглядає не дуже демократично. Воєнний час впливає на те, що керівні посади займають переважно чоловіки.​ Жіночі потреби часто лишаються непочутими. 

Можливість підняти ці та інші питання у Міжнародний жіночий день — важлива для українок. Не менш важливо, щоб цей день був закріплений у законі — так влада буде змушена чути проблеми й пропозиції жінок. Тому святу 8 березня необхідно повернути його первинне значення. Не заборонити чи перекрутити, а переосмислити.

Викреслення 8 березня з державної політики та заміна його на День українки та матері — це певною мірою продовження пізньої радянської політики, де святкування дня жіночності замінило собою справжню боротьбу за права та рівність.