Без фемінітивів, зате з макіяжем. Що не так з виборчою кампанією Верещук

Про потребу ширшої представленості жінок в українській політиці говоримо й чуємо давно і багато. Бодай спробуймо відкласти вбік поширені стереотипи, численні сварки в студіях політичних токшоу й óбрази одіозних українських політикинь 90-х і визнаймо: те, що політичні інтереси половини населення країни мають репрезентувати ті, хто знають про проблеми та потреби жінок в Україні не з чуток – абсолютно логічно. Тож і провладна партія "Слуга народу" вирішила зробити свою ставку на місцевих виборах у Києві на жінку — Ірина Верещук з великим відривом перемогла на партійних праймеріз.

На перший погляд усе виглядало більш ніж обнадійливо. Народна депутатка Ірина Верещук і досвідчена політикиня, і починала "з низів" – має за плечима досвід участі в місцевому самоврядуванні та перебування на посаді мера рідного міста Рава-Руська (яку обійняла у 30 років – просто-таки початок життєвого й творчого шляху української Санни Марін). Окрім того, пані Ірина має досвід військової служби та обіймання офіцерських посад у ЗСУ. Здавалося би, активістське середовище має радіти: перша в історії незалежної України мерка Києва точно мала би посприяти тому, щоб крига упереджень і "скляних стель" щодо жінок в українському політикумі бодай почала скресати. Проте забіжимо наперед: зважаючи як на партійну належність, так і на особисту позицію як кандидатки (яку вона не раз висловила в численних інтерв'ю), Ірина Верещук – навряд чи та політикиня й мерка, про яку мріяли українські феміністки та правозахисниці. Наслідуючи програму кандидатки (чи популярну пісню з буремних нульових), наведу 5 причин, чому це так.

Фемінітиви? Ні, не чула

Хай яким неоднозначним є ставлення українців як до "звичних" (вчителька, медсестра, прибиральниця…), так і до "нових" (науковиця, політикиня, мерка…) фемінітивів, найновіша редакція Українського правопису закріплює їх як мовну норму. Але навіть попри те що численні українські медіа останніми роками потроху вводять фемінітиви у редакційний вжиток, одна з ключових кандидаток на посаду мера Києва у своїй програмі їх послідовно ігнорує. Сайт Ірини Верещук pani-mer.kyiv.ua рясніє перерахуванням регалій та посад кандидатки, сформульованих так, що згадується минулорічний мем про "давайте замість "Ольга" писати "жінка-Олег"". "Ініціатор та президент Міжнародного центру балтійсько-чорноморських досліджень", "професійний управлінець", "патріот", зрештою "жінка-мер" – і чи не єдиним натяком на гендерне маркування (хоча більше все-таки на пісню Кузьми Скрябіна) лишається доменне ім'я сайту Ірини Верещук. Чи зіграла тут більше роль загальна партійна налаштованість "Слуги народу" на те, аби говорити з цим-таки народом однією мовою (про яких "офіцерок", "президенток" чи "фахівчинь" може йтися, ну справді), чи власна позиція кандидатки (раптом вона жінка-фанат Анни Ахматової, яка просила "поетесою" себе не називати) – проте аж таке явне ігнорування навіть тих фемінітивів, які вже не аж так сильно "ріжуть вухо", видається щонайменше дивним.

"Ви натуральна білявка?": підтвердження стереотипів замість їх спростування

Ми звикли до того, що політикиню в Україні оцінюють передовсім не за тим, що вона каже чи говорить, а за тим, як виглядає. Як для українського суспільства, так і для чималої кількості медіа українська політикиня – це перш за все жінка в центрі уваги телекамер, яка "виставляється напоказ". Тож під прицілом диванних критиків опиняється все – від її одягу та зовнішності (на підставі чого робляться припущення про те, як ця жінка прийшла в політику – які мало мають спільного з професійними здобутками) до стилю життя, фото чи постингу в соцмережах. Чи варто говорити, що ці упередження заважають кожній наступній політикині бути почутою й оціненою серйозно – тож, хоче вона того чи ні, їй доводиться повсякчас проламувати головою цю стіну.

Що ж робить у таких умовах Ірина Верещук? У перших презентаційних роликах, опублікованих на офіційних сторінках у соцмережах, вона не те що не береться спростовувати стереотипи, наголошуючи на своїх професійних якостях, оповідаючи про політичний чи військовий досвід. Вона розпочинає знайомство з виборцями саме з розповіді про свій стиль одягу, макіяж та аксесуари, якими "так цікавляться соцмережі". Такий формат презентації героїні (їй ставлять 73 запитання, поки вона займається своїми справами в офісі чи вдома) команда пані Ірини явно запозичила у Vogue – з тією тільки різницею, що запитань "пані-меру" ставлять не 73, а запитання редакції Vogue зачіпають теми зовнішності та стилю героїні лише тоді, якщо це якось стосується її професійних компетенцій.

В коментарі "Радіо Свобода", втім, Ірина Верещук запевнила, що формат її відеопредставлень дуже скоро розвернеться від оглядів вмісту сумочки до стандартної "вогівської" програми ("улюблені книжки та фільми, розчарування та успіхи", за словами самої кандидатки). В наступні тижні роликів справді побільшало, і їх тематика стала різноманітнішою – проте не стала від цього менш проблемною.

"Жінки за майбутнє": жіночий погляд як патріархальний погляд

"Давайте я трохи розповім вам про себе. Мені 40 років, і я мешкаю в Києві — місті, в яке закохана", – на такій "довірливій" ноті розпочинає знайомство з виборцями Ірина Верещук на своєму сайті і на своїй закоханості в Київ як основній мотивації стати його очільницею вона наголосить ще не раз. У одному з агітаційних роликів під ідилічну картинку київських пейзажів пані Ірина говорить, що як ніхто знає про проблеми міста, бо тут працює її чоловік і навчаються її діти. Не знаю, як у вас, а у мене на цих словах у голові вмикається політична реклама з далеких нульових: пам'ятаєте, була така партія "Жінки за майбутнє"? Це саме в їхньому ролику ніжним голосом заводилося "За щастя родини, за долю дитини – жінки за добро і любов". Чи варто нагадувати, яким сміховинно низьким був відсоток виборців, які віддали за цю партію свої голоси? Якщо ще тоді стало очевидно, що для жіночої політсили стратегія наголошування на "жіночому призначенні" й "добрі та любові" як основних цінностях – провальна, то до 2020 року варто було якось це змінити. Як бачимо з роликів "пані-мера" – цього не сталося.

"Жінки – це сила!" – таким обнадійливим "за все хороше, проти всього поганого" роликом зустрічає нас канал Ірини Верещук на Youtube. На перший погляд усе чудово: жінки різного віку на тлі київських пейзажів по черзі доповнюють фразу "Жінки – це…", і всі ці жіночі голоси закономірно завершуються голосом "пані-мера" і якимось обнадійливим меседжем. У ролику пані Ірини ось таким: "Жінки мотивують, гармонізують і надихають. Жінки рухають суспільство вперед. Жінки – це сила!".

Сказати, що від цього віє все тією ж "материнністю-берегинністю", що і в нульових (та й десятки років перед тим, чого вже) – не сказати нічого. Ірина Верещук усе ще тисне на "традиційні" жіночі ролі та цінності, переконуючи своїх виборців, що вона стане для них (як і для Києва) такою собі "великою мамцею", до якої можна буде прийти пожалітися і яка все порішає. Бо не фахівчиня й досвідчена політикиня. Бо "звичайна жінка", якій не те що не чуже ніщо жіноче – вона просто-таки випромінює патріархальну фемінність.

Назад у 50-ті: "степфордська дружина" в київському антуражі

Проте надворі таки 2020-й рік, і на самому "турботлива дружина й любляча мати" далеко таки не заїдеш. "Пані-мер" таки оповідає в наступних роликах про книжку, яка найбільше вразила (і це "книга про життя Мікеланджело"), постатей, які надихають (і перша з них – це Вінстон Черчиль), про свої мрії ("бути у всьому най-") і страхи ("не встигнути втілити все задумане в життя"). Ясна річ, Ірина Верещук і за здоровий спосіб життя, і інклюзивністю переймається, і руку на пульсі молодіжних трендів тримає – навіть чинному меру Києва Віталію Кличку дорікнула: як, мовляв, він може керувати містом, якщо навіть канал у TikTok не вміє вести? Та й до зовнішнього вигляду "пані-мера" не придерешся: стримана, стильна, наскільки можливо, близька до "канонів краси" (з поблажливою поправкою "як на жінку свого віку"). Та ще й розумна! Та ще й із досвідом! Та ще й – уже пам'ятаємо – дружина, мати, звичайна жінка, така, як усі ми! Нічого не нагадує? Мені – так.

Саме такий ідеал жінки – яка була б і красивим аксесуаром, і кухонним мультитулом, і будувала б карколомну кар'єру одночасно з вихованням трьох дітей і напрасовуванням чоловікові стрілок на брюках і сорочках – культивувався в США в 50-х роках. Саме він останніми роками активно повертається в масову культуру, висуваючи перед жінками все більше й більше вимог. Ірина Верещук створює для себе саме такий образ "степфордської дружини", якщо не ідеальної, то близької до ідеалу у всьому, водночас не раз наголошуючи, що вона "звичайна жінка з народу". Проте правда в тому, що "звичайна жінка", така, як ми з вами, об усі ці численні ідеали й канони найчастіше ламається. Тож образ "великої матері", кращої за тебе у всьому, на яку ти маєш рівнятися, який створює "пані-мер" – попри всю позірну сучасність і "молодіжність", за своєю природою дуже старий. І дуже токсичний.

Жінка в софітах чоловічого погляду

І чи варто казати, що для цього образу "пані-мера", жінки-кандидата й жінки-політика найголовнішим лишається задовольняти вимоги зовсім не своєї на позір жіночої аудиторії. Та навіть сам формат "історій пані-мера" на Youtube-каналі кандидатки створений так, що своїми інсайтами та особистими переживаннями вона ділиться перед глядачами – хай вони й безіменні, проте серед них нема жодної жінки. Звідси й уникання фемінітивів, і намагання всидіти одразу на всіх стільцях і "встояти у всіх чергах" – за досвідом, за професійністю, за стильністю, за розумом і за красою. Чоловічий погляд у 2020-му вимогливіший, ніж будь-коли – і замість боротися з ним, показавши справді "людське обличчя", Ірина Верещук створює образ жінки-політикині настільки лощеної й ідеалізованої, що "звичайній жінці", до якої вона нібито повсякчас звертається, справді складно їй повірити. Хай би скільки не було показних усміхнених луків в оточенні виборців, відосів про "рідну Русанівку" й про проблеми річки Дніпро – Ірина Верещук радше літає і над містом Київ, і над своїми потенційними виборцями на жовтій парасолі, аніж говорить про їхні справжні проблеми. Чи бодай про себе саму.