Бей і Зот. Хто створив візуальний образ УПА
Четвертого березня 1952 року у криївці в с. Сухівці (Рівненщина) загинув Ніл Хасевич. Щоб не здатися чекістам, які оточили сховок, застрелився останнім набоєм. Перед тим спалив усі документи, які знаходилися у криївці. Разом з ним застрелилися двоє його охоронців. Після смерті тіло Хасевича виставили прилюдно на пострах іншим.
Бо члени спеціальної міжобласної пошуково-слідчої групи під керівництвом капітана Бориса Стекляра чудово знали, кого вбили - опізнавати тіло потреби не було.
Вони уже кілька місяців намагалися добратися до автора малюнків, які потрапили на столи іноземних дипломатів, членів Генеральної асамблеї Організації Об'єднаних Націй.
На той час Ніл Хасевич знаходився у підпіллі майже 10 років. При середньому терміні перебування у підпіллі 2 роки, а для офіцерів чи високопоставлених працівників підпілля і того менше, це рекорд. До того ж, автором цього рекорду стала людина, яка майже все життя пересувалась за допомогою протезу - на віз, яким 17-річний Ніл у супроводі матері їхав на навчання, наїхав поїзд. Мати загинула на місці, Хасевич втратив ногу.
Ці майже 10 років підпілля Ніл Хасевич витратив на створення візуального образу УПА і фактично вироблення ряду візуальних символів, які зараз чітко асоціюються з визвольним рухом. Асоціюються настільки, що, здається, саме ця стилістика існувала завжди - характерні різкі лінії, чорно-біла графіка, промальовування деталей.
Саме у цьому стилі Ніл Хасевич створив серію "Волинь у боротьбі", серію листівок на мотиви гасел визвольного руху, ряд зображень-карикатур на тему радянських реалій. Хоча і самої по собі тематики вже було цілком досить, щоб розлютити радянський режим, але малопомітні деталі картин художника підпілля кажуть ще більше про суть режиму, з яким українці воювали ще десять років після закінчення Другої Світової війни.
Одною з найвиразніших гравюр є "СССР - тюрма народів!"У центрі - виразний і поширений мотив "тюрми народів". Здавалося б, банально. Але - до СРСР імення "тюрма народів" удостоїлася Російська імперія. Назвати так само "країну рад" означало ствердити очевидність: для українців та більшості інших народів СРСР заміна Романових на генсеків не змінила кардинально нічого. Вони так само були позбавлені права самовільно розпоряджатися своєю долею, їхні ресурси були паливом для імперських планів "центру".
Символічним є також розташування "камер". На це зазвичай не звертають уваги, бо ж хіба не все одно, у якому місці в тюрмі сидіти. Але камеру України художник розташовував прямо над вартівнею - такі місця зазвичай призначаються найнебезпечнішим в'язням. Балтійські країни потрапили на найвищий поверх - це важкодоступне місце, туди зазвичай потрапляють свіжоприбулі в'язні, яких слід привчити до думки, що виходу з тюрми немає. Крайній правий ріг будинку алегоричної тюрми займають Грузія і Вірменія - країни, які свого часу чи не найдовше опиралися встановленню радянського режиму, і де довгий час зберігалася збройна опозиція. А оскільки це місце далеко від входу, то тут ще й обігрування географічної віддаленості обох країн. Втім, при такому розташуванні в'язні перебувають під постійним наглядом як зовнішньої, так і внутрішньої охорони.
Художник не міг не розуміти, що боротьба повстанців - приречена, оскільки партизанська армія не могла встояти проти стократ сильнішого СРСР. Однак Хасевича складно назвати співцем героїчного відчаю, що видно на прикладі іншої листівки "Слава Україні! Героям слава!". Сама листівка зображає відомі героїчні епізоди - Крути і Базар, поруч з аналогіями до визвольної боротьби. Їх прийнято трактувати у трагічному ключі, але Хасевич відмовляється від цього. Крутянців він зображує у момент розбору залізниці на Київ. А саме це було успіхом Крут, бо дозволило затримати більшовицький наступ на кілька днів, і, у свою чергу, вивезти уряд та інші структури разом з документами. Визвольна боротьба зображена у динаміці і на цьому фоні складається враження, що Базар зображений трагічно тільки тому, що на цю тему немає іншого образу, який міг би бути основою сюжету. Зрештою, навіть цей образ стає не таким трагічним, якщо знати, що перед лицем смерті приречені заспівали Гімн України. Просто дерево не має звуку...
Щоб знати деталі, обіграні у графіці Хасевича, її автор мусив бути добре освіченою людиною. Освіту він здобув у Варшаві - у 1926 році стає студентом Варшавської Академії Мистецтв. Це навчання потребувало коштів і парадоксальним чином ці кошти він здобув через своє каліцтво - французька компанія, власниця залізниці, на якій Хасевича спіткало нещастя, виплатила юнаку компенсацію. І хоча Хасевич жив у страшних злиднях, він знаходив змогу спілкуватись із вершками українського та польського культурного життя.
Його наставниками у Академії були Мечислав Котарбінський та Владислав Скочиляс - останній зажив слави як видатний художник-графік. Серед товариства, яке оточувало Хасевича, не бракувало представників ще УНРівського покоління - сенатор Сейму від Волині Степан Скрипник (майбутній патріарх Мстислав), письменник Юрій Липа, президентом УНР у екзилі Андрій Лівицький. Можна зустріти відомості, начебто під час свого навчання у Варшаві майбутній графік підпілля познайомився зі Степаном Бандерою, але достеменно неясно, як таке знайомство могло відбутися. Швидше за все, це не більш ніж легенда, оскільки сам Бандера до Варшавського процесу ОУН ніколи не перебував у Варшаві протягом тривалого часу.
Хасевич відзначався неймовірною старанністю: щоб опанувати декоративні кириличні шрифти, вручну гусячи пером переписав Пересопницьке Євангеліє. У той час молоді митці створюють власний творчий гурток "Спокій", яким заопікувався митрополит Андрей Шептицький. Хасевич виконував при цьому гуртку обов'язки секретаря.
Його кар'єра розвивалася дуже стрімко: виставки у Варшаві, Берліні, Празі, Лос-Анджелесі. Всього 35 міст. Одна з картин, "Прання", отримала премію "Ватикан". Але попри визнання після завершення навчання Хасевич повертається додому і мешкає у рідному селі аж до того моменту, коли остаточно йде у підпілля.
Село відіб'ється у його творчості, але не рідне село, а село радянське. І тут не обійшлося без неявної, але потужної символічної лінії. "Колгоспна серія" - зафіксовані у серії графічних дереворитів сцени нестатків і голоду, які були щоденною реальністю колгоспного життя. Символіка була б цілком традиційною і, як кажуть, "нехитрою", якби не те, що для підписів до цих картин Ніл Хасевич використав слова Шевченка, які поет за свого життя адресував кріпакам. Алегорія була надзвичайно влучна. До того ж, така алегорія не могла не нагадати про привласнення радянським режимом того у поезії Шевченка, що стосувалося соціальної критики. І, як логічний наслідок, перетворювало Шевченка на "революційного демократа". Та виходило, що слова, адресовані Шевченком власникам латифундій ХІХ століття, з не меншим успіхом можна було адресувати і їхнім "класовим ворогам". Заодно це було нагадування про чергову культурну крадіжку - як продовження колоніалізму.
Серед дереворитів, присвячених радянській дійсності, є два, на яких зображено сцени вивезення на Сибір. Тут - чітка алюзія до татарського ясиру XVI-XVII ст. І нагадування про грабіжницький, "кочовий" характер радянського тоталітаризму. У цьому контексті повстанці виглядають учасниками вічного цивілізаційного конфлікту - осілий проти кочовика, цивілізація проти варварства. Апофеозом є карикатура на Сталіна, який сидить на горі черепів, причому риси обличчя "вождя" підкреслено монгольські - відразу виринає образ Тамерлана і сумновідомої "гори черепів" у Делі.
Щоб створити свої малюнки, Нілу Хасевичу доводилося проявляти чудеса винахідливості, адже у підпіллі панував тотальний і хронічний дефіцит усього найнеобхіднішого, а тут йшлося про абсолютно непрактичне художнє приладдя. Папір, сургуч, фарбу, шрифти здобували правдами і неправдами, кліше для розмноження листівок виготовляли вручну, гуму для літер і печаток здирали з коліс підбитих і покинутих бронемашин. Ті, хто крадькома виносив фарбу, різці, необхідні для виготовлення дереворитів хімікати, могли або втратити життя на місці, як це практикували нацисти, або потрапити на довголітнє заслання, як робили "совєти".
У таких умовах "Бей", "Зот", як знали Хасевича у підпіллі створив цілу серію бофонів ("грошей" УПА), нагород, офіційних портретів керівників підпілля на Волині. Фактично, відпрацював за цілу команду висококласних художників, ілюстраторів, дизайнерів. Без ноги. За 9 років у підпіллі.
