Даремний карантин? Навіщо українців два місяці лякали вірусом

Сумні рекорди: за останні кілька днів кількість хворих коронавірусною хворобою в країні впевнено наближається до позначки в 700 чоловік за добу, іноді навіть перевищуючи її. Але при цьому карантинні заходи куди слабкіше, ніж ще кілька тижнів тому, коли кількість хворих недотягувала й до 400. Громадський транспорт битком набитий пасажирами, парки і пляжі заповнені відпочиваючими, люди на вулицях змагаються в креативності носіння масок - головне, щоб не на обличчі. Відкриті магазини, розпочаті авіаперевезення, відновили роботу ринки. Так, все ще не можна офіційно організовувати масові заходи, закриті кінотеатри, у Львів не ходять поїзди, а в Києві ресторанам досі дозволено працювати лише на літніх майданчиках. Адаптивний карантин, введений в країні Кабміном, дозволяє регіонам самим регулювати карантинні заходи. І хоч МОЗ зазначає, що Київ та десять областей досі не готові до ослаблення карантину, але варто просто виглянути на вулицю, щоб переконатися: українська центральна влада живе в зовсім іншій реальності, ніж ввірене їй населення. Заяви уряду про те, що карантинні заходи можуть посилити, найбільше скидаються на декларацію про наміри: Кабмін може ввести будь-які обмеження, але от чи будуть їх виконувати? З початку введення карантину за його порушення склали 12,5 тис. протоколів. Однак суди вирішили стягнути штрафів всього на 4,5 млн грн, якщо взяти до уваги, що найчастіше порушників карантину лякали штрафами в 17 тис. грн, то виходить, що розщедрилися близько 270 осіб.

Читайте також: Зриваємо маски. З ким Зеленський відправиться в обсервацію

У наплювацькому ставленні до карантину винних багато. Звичайно, не обійшлося без влади. Президент п'є каву в кафе і без маски робить селфі з шанувальниками, ресторан депутата з пропрезидентської фракції продовжує працювати навіть під час карантину, головний санлікар визнає, що заборона на відвідування парків була продиктована не так турботою про безпеку українців, як бажанням зайвий раз налякати їх, щоб по вулицях не ходили. Але й самі українці не ликом шиті. Хтось твердить, що ніякого коронавіруса немає, хтось вірить в те, що нас всіх чіпують і вишки 5G роздають коронавірус, а хтось бачить у всій історії з карантином виключно спробу влади притиснути населення до нігтя. Мовляв, ось вона - справжня диктатура, сказали всім носити маски, і всі послухалися.

Як би то ні було, карантин послаблюють, кількість хворих тільки зростає. Так чи потрібен був жорсткий карантин? Насправді, наївно було б вважати, що вірус так просто зникне від того, що більшість українців два місяці просиділи вдома. Головна ідея самоізоляції - зниження навантаження на медичну систему. Простіше кажучи, два місяці карантину були потрібні для того, щоб підготувати українські лікарні до напливу хворих після відміни карантину - спалах захворюваності після скасування карантинних заходів прогнозували майже всі лікарі. І щоб хворих не довелося укладати в коридорах, а школи не довелося в терміновому порядку переробляти в госпіталі, і потрібен був "карантинний час".

Втім, виникає друге питання: наскільки ефективно ці карантинні місяці були використані для підготовки системи охорони здоров'я країни? І це питання, на жаль, швидше риторичне. Країна спостерігала за чварами про те, як виділяють гроші на тести; стежила за обуреними лікарями, які скаржилися на відсутність обіцяних надбавок до зарплат; подейкували про те, скільки грошей вкрали на постачання медикаментів і захисних засобів. Боротьба з вірусом наклалася в Україні на цілий оберемок внутрішньополітичних негараздів, економічних проблем і плутанину навколо реформи охорони здоров'я, яку відміняють і продовжують по сім разів на день.

У підсумку все це змішалося в такий вірусно-безглуздий коктейль, хаотичність якого в черговий раз дає підстави "маленькому українцю" вважати, що влада зайнята якимись своїми справами (читай - бюджет пиляють), а проблеми пересічного громадянина її цікавлять в останню чергу. І несміливі заяви чиновників про те, що карантин, ймовірно, знову доведеться посилювати, на цей раз навряд чи будуть почуті - навіть якщо влада вирішить "загвинтити гайки", населення напевно пропустить більшість цих рекомендацій повз вуха. Людям виразно не пояснили, чому вони кілька місяців сиділи без роботи, чому їх бізнес закрився або опинився на межі виживання, чому їм не можна було гуляти в парках і ходити в непродуктові магазини, а зараз кількість хворих зростає, зате можна хоч у ТРЦ, хоч у метро.

В українських реаліях адаптивний карантин перетворився в міру, адаптивність якої визначають самі українці. Підпільні перукарні, банкети "для своїх" у ресторанах, галасливі і багатолюдні посиденьки на пікніках - обійти карантин намагалися всіма можливими способами. І налякати людей вдруге у головного санлікаря вже не вийде - навіть приклад першої леді, яка спершу захворіла безсимптомно, а після була госпіталізована до лікарні з пневмонією, швидше привід для саркастичних жартів, ніж причина поговорити про реальність загрози зараження. Навіть президент, який мало не щовечора бажав українцям "36 і 6", перестав "пиляти відосики". Тест на коронавірус за великим рахунком провалили всі. Залишається сподіватися на старовинний український метод "якось воно буде".