"Бандерівець, що оселився в квартирі головного бандита": що відомо про російського режисера Віктюка, який помер від коронавірусу
Легендарний театральний режисер Роман Віктюк, що помер у Росії після зараження коронавірусом, відзначався своїм нонконформізмом та принциповістю
"ДС" зібрала факти з біографії померлого театрального режисера.
Роман Віктюк народився 28 жовтня 1936 року у Львові, що перебував той період у складі Польщі.
Майбутній театральний режисер навчався у Державному інституті театрального мистецтва (ГИТИС) у Москві. Після його закінчення повернувся до рідного Львова, де працював актором у місцевому Театрі юного глядача, а згодом — режисером, створивши театральну студію при Львівському палаці піонерів.
Надалі Віктюк працював у різних театрах колишнього СРСР: у Твері, Вільнюсі і (Російський драматичний театр Литви), Одесі, Таллінні, Києві (Київський театр юного глядача), Саратові, Казані, Ризі, Ленінграді, Москві.
1991 року Роман Віктюк створив театр свого імені в Москві, в якому він виступав головним режисером і художнім керівником.
Так, він був постановником близько 200 вистав. З найвідоміших — "Служниці" (за однойменною пʼєсою Жана Жене), "Федра" (за твором про один з міфів Давньої Греції), "Мадам Баттерфляй" (опера композитора Джакомо Пуччіні), "Лоліта" (за однойменним романом письменника Володимира Набокова), "Дама без камелій".
Крім того, Віктюк ставив вистави за творами Михайла Булгакова ("Майстер та Маргарита"), Ентоні Берджеса ("Механічний апельсин"), та за пʼєсою Івана Франка "Украдене щастя".
Усього режисер є автором понад 250 театральних постановок.
Були у творчому доробку Романа Віктюка і роботи у кінематографі. Він приймав участь у зйомках низки кіно- і телефільмів і як режисер, і як актор.
Також Віктюк створив танцювальну школу в Італії. Крім того, філіал театру його імені зʼявився в Ізраїлі.
Протягом життя він постоянно наголошував на своєму українському походженні. Крім того, режисер брав участь у громадському та політичному житті країни. Режисер постійно брав безпосередньою участь у різних проектах не свого авторства, привозив премʼєрні вистави та приїжджав на гастролі до України із театром свого імені .
У 1991 році Віктюк став засновником разом з Ігорем Подольчаком та Ігорем Дюричем Фонду Мазоха у Львові, він постійно брав участь в українських театральних, телевізійних проєктах тощо.
Зокрема, він був членом журі популярного танцювального шоу на одному з українських телеканалів. У Росії він також був частим гостем теле- і радіоетеру.
Романа Віктюка також було удостоєно званням народного артиста України та Росії. Він також був членом Інституту драматичного театру в Італії, лауреатом театральної премії Maratea Центру європейської драматургії, премії "Київська пектораль", премії спілки театральних діячів України "Тріумф", міжнародної премії Інституту італійської драми за найкраще втілення сучасної драматургії.
У 2003 році отримав орден "За інтелектуальну відвагу" — срібний орден, який щорічно вручається Капітулою незалежного культурологічного часопису "Ї". Кавалерами ордену стали 33 особи.
"Мене все життя Бог беріг від політики. Я ніколи не був в партії, в комсомолі. Завжди йшов узбіччям, але це не заважало мені ставити спектаклі в головних театрах країни. Може, це і було моє призначення: що я — бандерівець, який оселився в квартирі головного бандита (Віктюк у Москві жив в квартирі, що належила раніше Сталіну — "ДС"), і жодного разу не поставив спектакль, який обслуговує систему. Навіть у МХАТі до 50-річчя СРСР я поставив "Украдене щастя" за Франком. Мало хто міг собі це дозволити!", — заявляв режисер у інтервʼю BBC 2006 року.
Він також схвально оцінив Помаранчеву революцію, назвавши її "духовним спалахом" і зазначив, що був вражений світлом і аурою людей, які вийшли на вулиці.
У 2012 році режисер підписав відкритий лист із закликом до звільнення учасниць групи "Pussy Riot" і навіть висловив готовність поручитися за дівчат.
Коментуючи в 2014 році російську агресію на Донбасі, Віктюк закликав місцевих жителів вимкнути телевізори, щоб в тиші розібратися в тому, що відбувається, а також рекомендував тим, хто не вважає себе громадянином України, дати країні спокій.
Окрім того, режисер висловлювався за прийняття закону про захист тварин від жорстокого поводження.
