Анатолій Солов'яненко: глядач вже не сприймає героя-коханця, який важить 100 кг

Після першої в цьому сезоні великий прем'єри в Національній опері України ми розпитали народного артиста України, лауреата Шевченківської премії і головного режисера Національної опери України Анатолій Солов'яненко про взаємини театру і держави, закулісних проблеми і про те, як кліпове мислення сучасних глядачів змінює класичні оперні твори.

На сцені Національної опери України відгриміла прем'єра "Богеми" Джакомо Пуччіні. Чому вирішили ставити саме цей спектакль і чи правда, що гроші на постановку дали італійці?

Хоча життя в театрі і вимірюється сезонами, тим не менш, хочу зробити акцент на тому, що в цьому календарному році в Національній опері України відбулося дві великі прем'єри. Перша - це опера "Севільський цирульник" режисером-постановником якої був я. Постановка вийшла новаторською і яскравою, а дія вистави було перенесено в просторі і часі. Я хотів показати, що життя героїв Бомарше і Россіні, їх почуття і переживання, актуальні завжди і скрізь. "Севільський цирульник" - це найбільша і витратна постановка Національної опери в цьому році.

Наступний великий проект - українсько-італійська постановка опери Джакомо Пуччіні "Богема", яку підтримали Посольство Італійської Республіки в Україні та Італійський інститут культури в Києві. Координатором проекту став наш давній партнер, професор Франко Баллоні. А режисером-постановником - італієць Італо Нунціата, відомий нашим глядачам за виставами "Макбет", "Манон Леско", "Попелюшка".

Я не можу сказати, що партнери повністю профінансували цю постановку, але значне пайову участь у цьому проекті вони, безумовно, прийняли. Репетиційний процес зайняв рівно місяць: режисер розпочав роботу 15 жовтня, а прем'єра відбулася 14 листопада. І це правильно: якщо репетирувати довго, колектив перегорає, а артисти перед прем'єрою повинні відчувати драйв. Я сам завжди намагаюся укладатися в 4-5 тижнів - це оптимальний термін для підготовки двох складів виконавців. Але, природно, розучування партій не входить в цей період. Я зараз говорю про зведених репетиціях, коли всі знають, хто що співає і хто що грає, хор знає свої партії, а балет і миманс - свої.

Статус Національної опери передбачає, що кошти на утримання театру виділяти держава. Скільки грошей отримує Національна опера з бюджету і на що їх вистачає?

Понад 80% бюджету театру - це кошти з держбюджету, решта заробляємо самі. Нові постановки, комунальні платежі, оплата запрошених артистів, постановників - це всі ми оплачуємо за кошти, які самі заробили. Сюди також входять оновлення музичних інструментів і внутрішній поточний ремонт.

З усіх українських театрів квитки в Національну оперу, мабуть, найдорожчі. Вона може сама заробляти на своє утримання? Або опера - це виключно дотаційне мистецтво?

Жоден оперний театр у світі не може себе окупити. Це просто неможливо. Якщо говорити про виставу в драматичному театрі, то його можна поставити так, що в ньому буде приймати участь 3-4 виконавця. Як правило, продюсери намагаються, щоб це було 2-3 медійних імені, на вистави за участю яких глядач точно придбає квитки. Витрати на реалізацію такого проекту мінімальні.

Якщо говорити про опері, то, як правило, у постановці задіяно 70 осіб оркестру, приблизно стільки ж артистів хору і два десятки солістів. Додайте до цього ще тих, хто повинен їх одягти, взути й загримувати плюс підготувати декорації. У результаті виходить, що в одній виставі будуть задіяні щонайменше двісті. І жодна навіть сама захмарна вартість квитків не окупить ці витрати. Більш того, якщо якийсь антрепризна вистава може бути поставлено і зіграно три рази поспіль, а потім, можливо, через кілька років зіграний ще раз, то в оперному театрі подібна ситуація неможлива. Музиканти зобов'язані досконало знати свої партії, а сам оркестр повинен бути зіграний між собою, адже це не просто 70 хороших музикантів, які зібралися разом і виступають. Оркестр Національної опери - це чудові музиканти, які роками грають разом, щоб досягти того результату, який чує глядач.

На сьогоднішній день у світі лише два оперних театри, які не фінансуються державою. Перший - це нью-йоркський Метрополітен-опера. Це спонсорско-меценатська історія, яка має 100-річні традиції, власну історію і законодавчу базу. Другий - це Михайлівський театр в Санкт-Петербурзі, який є єдиним у світі оперно-балетним театром, який містить один чоловік. У свій час його викупив російський олігарх Володимир Кехман, який сам займається менеджментом театру. Але, природно, цей проект не прибутковий, а меценатський.

У вашого театру є спонсори чи меценати?

Біля Національної опери України не може бути спонсорів і меценатів з однієї простої причини: в країні відсутній закон про спонсорство і меценатство. Безумовно, є люди, які час від часу готові підтримати той чи інший проект. Але така підтримка не носить системного характеру.

Ніж в опері вимірюється визнання або успішність тієї чи іншої постановки?

У мистецтві складно знайти об'єктивні критерії оцінки. Я вимірюю успішність того чи іншого спектаклю за двома критеріями - скільки квитків продається на п'ятий-сьомий спектакль, і скільки людей залишається в залі після першого антракту під час прем'єрного показу. Мені багато разів доводилося бувати на виставах, де під епатажне і розпіарені ім'я збирається повний зал людей - як мовиться, яблуку ніде впасти, глядачі висять на люстрі. А після першого антракту йде відсотків сімдесят. Це говорить про те, що піар - річ сильна, але художня цінність конкретного продукту - нульова.

Були в репертуарі Національної опери невдалі постановки?

Оскільки підприємство державне, то і відповідальність на нас лежить велика, адже ми використовуємо бюджетні гроші. Тому ми дуже ретельно підходимо до підбору матеріалу, і до того, хто буде ставити. Нас часто звинувачують в консерватизмі, в закритість і відсутність новаторства. Але приймаючи рішення про те, що ми будемо ставити, ми повинні розуміти, що цей продукт, як кажуть в банку, має свою кредитну історію - вплутатися в авантюру ми собі дозволити не можемо.

В репертуарі Національної опери України були і є різні спектаклі. Але тих, які закінчилися абсолютним провалом, немає. Принаймні за той час, що я є головним режисером.

Вважається, що сьогодні в світі домінує кліпове мислення. Чи враховуєте ви це, коли ставите вистави?

Не можна жити в сучасному світі і бути від нього абстрагированным. Тому поставлене мною "Севільський цирульник" - це сучасний спектакль, що враховує інтереси публіки. Зараз виношую новий проект - оновлену постановку опери Верді "Травіата". Та постановка, яка сьогодні є, на мій погляд, вже морально застаріла, адже їй близько 25 років. Тому, думаю, в сезоні 2020 - 2021 років ми покажемо київській публіці нове прочитання цієї вистави.

Як той чи інший спектакль з'являється в репертуарі театру?

Тут треба враховувати, що наш глядач заточений на класичну музичну складову. Що стосується експериментів з прочитанням того чи іншого матеріалу, тут наведу приклад. Років десять тому італійський режисер Маріо Корради на нашій сцені поставив оперу "Фауст" у сучасному прочитанні. І тоді це осучаснення класичної опери нашим глядачем одностайно прийнято не було. Вистава прожив кілька сезонів на сцені, а потім було прийнято рішення прибрати його з репертуару. Але два роки тому ми його повернули і зараз ця постановка йде з величезним успіхом. Це говорить про те, що у глядачів теж відбувається зміна смаків та еволюція поглядів. Як в моді: є речі, які б ви років десять тому ніколи б не стали носити, а сьогодні сприймаєте їх якщо не захоплено, то, принаймні, нормально. Театр та опера - це, в будь-якому випадку, живе мистецтво, яке іноді може навіть випереджати час, іноді, правда, трохи відстає, але зате потім обов'язково наздоганяє. Також не варто забувати, що з'являється багато технічних нововведень, які можна використовувати в театрі. Причому як в класичних постановках, так і сучасних. Завдяки давній дружбі з посольством Японії ми нещодавно отримали сучасні проектори, які дають можливість значно заощадити на дорогих декораціях.

Наскільки я знаю, в Японії дуже люблять наш театр, Національна опера України досить часто їздить на гастролі в Країну висхідного сонця.

Наш театр уже років сорок з великим успіхом гастролює в Японії. Балет трохи частіше, опера рідше - виною тому матеріальна складова, тому що практично в будь-якому оперному спектаклі є така витратна стаття, як хор, а це переліт і проживання близько 50-60 осіб. Буквально через кілька тижнів трупа нашого театру знову летить до Японії з кількома балетними виставами, солістами, нашим симфонічним оркестром - спільно з японським хором заплановано виконання 9-ї симфонії Людвіга Ван Бетховена.

Крім Японії наш театр ще бажаний гість у Франції. У минулому році гастролі пройшли з небувалим успіхом.

Так, це правда, і в цьому році наш театр знову виступить на Парижі. Крім того, буде гастрольна поїздка в Об'єднані Арабські Емірати в Дубай-оперу, яка на сьогоднішній день є самим модерновим оперним театром у світі. У цьому році ми вже гастролювали там з балетом "Спляча красуня".

Як ви ставитеся до того, що солісти театру виступають на інших оперних сценах?

Дуже добре. Я вважаю, що завдяки таким запрошенням наші солісти мають можливість хорошого професійного зростання. Крім того, вони спілкуються з різними диригентами, працюють з різними режисерами, набираються досвіду і потім, повертаючись у Київ, привносять цей досвід на нашу сцену. Для них це ще і можливість серйозного заробітку. А ще їх імена стають відомими на весь світ. Більш того, на афішах поряд з їхніми іменами і прізвищами написано, що вони солісти Національної опери України, а це вже наш престиж. Взагалі, це серйозна іміджева історія не лише для театру, але й для країни. Сьогодні у світі немає жодного великого театру, де б не працювали наші солісти. І я пишаюся цим.

А ви запрошує солістів з інших опер?

Кілька років тому я запустив проект "Українські оперні зірки в світі". Суть проекту в тому, що протягом сезону практично кожен місяць у нашому театрі співає український оперний виконавець, має успішну кар'єру і виступає на кращих сценах світу. При цьому вони з задоволенням приїздять у Київ. Крім цього, щорічно в травні або червні за підтримки міністерства культури або Департаменту культури міста Києва я роблю свій авторський проект на Софіївській площі. Запрошую 4-5 солістів з світовим ім'ям, які разом з симфонічним оркестром Національної філармонії та Національною хоровою капелою "ДУМКА" виконують найпопулярніші твори світової класичної музики. Це великий і красивий проект. Будь-який бажаючий може прийти і абсолютно безкоштовно послухати прекрасних виконавців, за відвідування виступів яких європейська публіка викладає по 300-500 євро.

У цьому сезоні будуть ще прем'єри?

У нас була запланована прем'єра балету "Красуня і чудовисько", який готувала Аніко Рехвіашвілі. На жаль, кілька днів тому вона пішла з життя. Поки нам складно зорієнтуватися, що робити далі і чи зможе хтось із її колег завершити цей проект.
В наступному році відзначається 180-річчя з дня народження Петра Чайковського і ми хочемо в концертному виконанні презентувати оперу "Ундина". У цієї опери дуже цікава історія. Будучи розсердженим тим, вона не була негайно прийнята до постановки, Чайковський фактично всю її знищив. Були відновлені лише деякі фрагменти цієї опери. Ця музика ніколи не виконувалася в Києві, і ми з головним диригентом театру Миколою Дядюрой хочемо зробити першу презентацію цієї музики.

У вас є улюблений спектакль з репертуару Національної опери України?

Мій педагог мене завжди вчив, що найулюбленішим повинен бути крайній спектакль. І це абсолютно об'єктивно. Тому що ти в нього вклав все, чого навчився, все, що знаєш, все, що можеш. Не буває так, що у режисера є 100 ідей, у цій виставі він використовував 30, а решту залишив на потім. Режисер може поставити 2-3 вистави в сезон. Якщо більше, то вони ставлять вистави, які вже колись ставили або перетворюють творчий процес в банальну буденність. Приміром, свою авторську версію "Севільського цирульника" я можу хоч 20 разів за рік поставити в різних театрах. А якщо говорити про щось нове - нової ідеї або прочитання - то це не можна робити на потоці.

Що зараз відбувається з українським оперним мистецтвом?

Ви правильно згадали про те, що у сучасних глядачів кінематографічний погляд на театр. Так що вони вже не сприймають героя-коханця, який важить 100 кілограмів і якому 60 років. Їх не цікавлять його звання, титули, регалії і заслуги в минулому. Точно так само люди не сприймуть таку Джульєтту. Не може головний режисер вийти перед початком вистави і сказати глядачам: дорогі друзі, послухайте і подивіться на цих людей, вони народні артисти і нам треба дотягнути до пенсії... У виконавцях партій молодих героїв глядачі хочуть бачити тих, про кого цей спектакль написаний. Молодої людини загримувати старим можна, а навпаки, на жаль, не виходить. І в цьому певна проблема - проблема зміни поколінь. З ким-то доводиться розлучатися, адже добровільно зі сцени практично ніхто не йде. Людей можна зрозуміти: пенсійне забезпечення в Україні не найкраще, а у всіх сім'ї, які потрібно утримувати. Але така специфіка професії. Так що зараз у всіх без винятку українських театрах йде процес оновлення не тільки репертуару, а й творчо-виконавського складу.