Адольфич про революції, виставці "Хилько. Лють" і колгоспі Facebook

Про Сергія Хилько інтернет-користувачі дізналися з важкої руки письменника Володимира "Адольфыча" Нестеренко - сам "пошкоджений геній" Хилько до того часу був мертвий. Від нього залишилися лише намальовані портрети, в тому числі "дідуся" (так художник обзивав Гітлера), вірші, оповідання і безліч дивних жартів, якими Адольфич посипав вдячну публіку.

Автор "Чужий" і "Вогняного поховання" Володимир Нестеренко колись так переклав по фені фільм "Пророк", що, мабуть, переплюнув оригінальний французький текст. Персонажі Адольфыча - в основному бандити, з тих, що ловлять "метелика" в живіт. Але завдяки таланту автора ще й народжують метеликів в животі у читача. Хилько не був бандитом і, незважаючи на це, став одним з героїв ЖЖ Адольфыча. А потім зажив самостійним життям.

Тепер важко пройти по російськомовному інтернету і не спіткнутися про мем авторства Хилько: "сміятися з дурнів", "всіх, хто заважає жити, любити і гуляти - спалити" і безліч інших, більш радикальних. Але, можливо, більшість із сьогоднішніх шанувальників Хілі зроду б про нього не почули, якби той не був описаний так весело і страшно, з такою гуинпленовской посмішкою. Для "дідуся" теж знайшлося добре слово - "Гітлер у Хилько ніколи не сумував, був всюдисущий і завжди когось губив".

"Те, що він малював, вбивали наповал, кольором, настроєм, сюжетом. Картини випромінюють негативну енергію, від них тхне, як від реактора в Чорнобилі. Чистий драйв, як і його вірші. Картини свої він дарував або продавав, недорого, а перш ніж назвати ціну - оголошував вартість витраченого полотна і фарб, йому було соромно продавати себе. На виручені гроші гуляв, купував горілку і траву. Він намалював за два роки 15 картин, і перестав малювати так само раптово, як і почав... Свою творчість він називав "лють". Лють - це була в нього найвища ступінь похвали, він добре розумівся на мистецтві, точніше, не в мистецтві, а в справжній творчості, - визначав з першого погляду, написаний кров'ю серця або шлунковим соком. Лють - це як раз кров'ю серця..." (Володимир Нестеренко)

Часом здається, що і сам Хилько був придуманий Адольфычем, тільки письменник забув дати своєму героєві мозок і серце - вийшла така собі суміш Страшили і Дроворуба. Божевільний, жорстокий і геніальний художник. Мережевий "Адольфич", здавалося, недалеко пішов від свого приятеля в розвитку: зі словом з трьох букв напереваги скакав інтернет-просторами, карав ворогів і випадкових перехожих, а в сленг бандитів 90-х несподівано вплітав напівдитячі вираження Хилько.

Платформи змінювалися - ЖЖ помер, з'явився "Фейсбук". Як у фільмі Кубрика "Спартак", коли кожен раб вигукував "Я - Спартак", тепер багато російськомовні юзери розмовляють мовою Хилько та Адольфыча. Коло замкнулося. Не вистачало лише кінцевої точки. Нею стала виставка "Хилько. Лють" у галереї "Дукат".

Ми поговорили з її організатором Володимиром "Адольфычем" Нестеренко.

- Розкажи трохи про людей, які допомогли тобі з організацією.

- У першу чергу, це галерист, власник галереї "Дукат" Леонід Комський, мистецтвознавець Олена Грозовська, мистецтвознавець Катя Лісова, інші співробітники галереї "Дукат", художниця Наталія Колпакова були виставлені її ілюстрації до коротких історій Хилько. Частина робіт з своєї колекції передали Костянтин Кравченко та Олексій Ковжун. Ну і дякую всім небайдужим, хто допоміг, в тому числі, ходив за горілкою для інсталяції (на фуршеті гостям пропонували горілку і шматок хліба. - "ДС").

- Чому деякі галеристи відмовилися від пропозиції провести виставку?

- Думаю, з-за підвищеної чутливості, пов'язаної з великою насмотренностью прекрасним. У тих галеристів, кому я пропонував, розвинулася профдеформація, і вони намагалися триматися подалі від всякого жаху буття. Боягузтво, простіше кажучи. А Леонід Комський не боягуз, і це дуже добре.

- У випадку з Хилько ти відчуваєш себе міфотворцем?

- Міфотворцем не дуже, сам матеріал дуже міцний, допридумывать що-небудь - тільки псувати. Я прибираю зайве, тобто малозначні деталі життя-побуту художника, вони страшні, але творчість ще страшніше.

- Хилько, який сьогодні існує в головах інтернет-користувачів - це вигаданий персонаж або реальна людина?

- Це автор. Автор "штучок" і "люті". Його меми давно і плідно псують мозок молоді. А сам по собі Хилько, по-перше, помер, по-друге, нехай його Господь помилує.

- Ти можеш уявити, як би він існував, спілкувався в Мережі, якщо був би живий?

- Нетверезим, швидше за все. І, думаю, він лазив би по самим далеким і самим темним кутам інтернету, де ще збереглося щось смішне. В ФБ навряд чи висів би.

- Чи можемо сказати, що Хилько - послідовний художник, який в теорії і на практиці йшов одним і тим же шляхом?

- Малював Хилько досить короткий час, два роки. Тому розвиток його як художника не відбулося, та й добре. Хилько - візіонер, він малював образи з своєї голови, демонів, що його мучили. Намагався висміяти жах. Ну, не особливо вийшло - жах переміг.

- Але Хилько - це ж фендом. Не просто людина, а субкультура?

- Тоді швидше я фендом, тому що поки не почав цим займатися, не було такої субкультури, а зараз є. "Дідусь" не дасть збрехати.

- Про "дідуся". Це точне попадання Хилько в сучасний контекст. Як ти це пояснюєш?

- Це все я пояснюю тим, що він був пошкодженим генієм, а геній, як і пророк, що живе поза часом, а часто і всупереч. Гітлер у Хилько і Гітлер з історії - це трохи різні Гітлери. Хильковскому Гітлеру і в голову б не прийшло ні будувати автобани, ні Фольксваген-жук малювати. Тільки і виключно губити людей.

А взагалі людям подобається все погане, за рахунок цього прославився художник Гігер, що Чужого намалював, і ще сотні художників.

- Як-то можна співвіднести творчість Хилько з світовим мистецтвом?

- Цілком світової людина, що стосується живопису. З віршами складніше, він дуже вкраинский. Але, як не дивно, росіяни розуміють кожне слово.

- Наскільки мені відомо, у тебе самого готується книга в схожому стилі. Розкажи про це.

- Так, книга вже була надрукована, але презентації ще не було. Вона відбудеться не в нашій країні, швидше за все, буде скандал. Ця книга про російсько-українській війні. Зараз я трохи не в праві говорити про книгу, оскільки займався нею не один.

- Сам ти як і раніше контркультурный діяч?

- Не. Сам я швидше пенсіонер, а з контркультурою трохи зав'язав - стільки і так часто, як годиться контркультурному діячеві, вже не вип'ю і не прийму іншим способом.

- А персонаж "Адольфич" ще існує? Після того як ти зняв маску.
= Ну да, просто став персонажем з людським обличчям, а особа зі слідами життя.

- Ти показав особа не під впливом шаблонів "Фейсбуку", де навіть сама назва передбачає наявність фейса?

- Не, плювал я на шаблони ФБ. Я розглядаю життя нормальних людей в "Фейсбуці" як сільську: час від часу дільничний закриває хуліганів на місяць, пані показують дітей і котиків. Загалом, це колгосп з головою і правлінням, який видає себе за світове явище. Колгосп, хто вдає світом, за далеким лісом край землі.

- А на стиль твоїх постів ФБ якось вплинув?

- Так, звичайно, з мовою ненависті треба акуратніше.

- Що ти думаєш про лідерів думок в інтернеті?

- Як і про всіх інших людишках - гнійні терміти, не володіють колективним розумом, а колективним божевіллям. Жлобів знову ж вистачає серед лідерів. Загалом, якщо все в один день відправляться на Нібіру, плакати не буду.

- В інтернеті є якісь заборонені теми для жартів?

- Заборонених тем немає, є теми, над якими жартувати не прийнято, не прийнято, наприклад, бити свою матір. Хоча деякі б'ють.

- У нас будь-відомий художник і не дуже прагне отримати визнання від чиновників або сам стати чиновником.

- Щодо будь-якого художника я б не узагальнював. Будь-який не прагне - йому складно би на посаді стало пити. Прагне мало п'є: або з ідеями, або красти. Багато "любих" зараз пролізло в "Держкіно", ще кудись. Краще вони від цього не стали, а в області культуртрегерства в дикій країні прославитися можна, та й грошей трохи взяти, з тих крихт, що залишаються після великих щурів.

- У мистецтві прагнення вийти із загального потоку, породжує новий потік, який з часом стає складно відрізнити від мейнстріму. Потрібно художнику покидати цей загальний потік?

- Якщо не виходити з загального потоку, то будьте ласкаві малювати чаплю на болоті, як китайці малюють, три тисячі років - і все краще і краще, все досконалішими. У нас тільки іконописна школа чимось подібним може похвалитися.

- Ти віриш у революції? Вони сьогодні з трикрапкою.

- В революції вірю, просто революцією прийнято називати вдалий переворот, що призвів до зміни суспільних відносин, зокрема, право власності переглядається. У нас право власності не чіпали, хоча давно пора помацати.

- Чому російськомовна інтернет-середовище настільки відстає від світової, де весь час відбувається щось нове?

- Я світова не дуже володію, мов не знаю, та й лінь вникати. Трохи відстає, а в цілому ми випереджаємо світове середовище? В електроніці, може бути, або в машинобудуванні, медицині? Ось саме тому і відстає.

- Існує так зване "прокляття знання". Коли ти щось знаєш, то не пам'ятаєш, яке не знати цього. З яким останнім культурним явищем ти зіткнувся і зрозумів, що такого раніше не знав?

- Складно сказати. Адже Я вже забуваю все, що знав. Мабуть, попереду у мене маса цікавих відкриттів.