5784 рік з дня створення світу. Що потрібно знати про хасидів, Умань та Рош а-Шана

Хасидизм — один з напрямків в ортодоксальному іудаїзмі. Слово "хасид" означає благочестивий. Головні особливості хасидизму, якщо коротко, це пріоритет релігійного почуття і морального життя над сухою вченістю і ритуалами. Що, втім, зовсім не виключає глибокого вивчення Тори і кабали. А також в хасидизмі важливий зв'язок з духовними лідерами, цадиками або ребе, як посередниками між народом і Богом.

Хасидизм дійсно зародився в Україні — в XVIII столітті. Засновник хасидизму Ісраель Бааль Шем-Тов народився на Тернопільщині, помер і похований в Меджибожі Хмельницької області. Безліч провідних хасидських напрямків, "дворів", пов'язано з Україною: белзські, вижницькі, брацлавські, чорнобильські, садогурські і багато інших хасидів — всі вони з України.

Правда, напрям, до якого я належу, Хабад Любавич, в своїй назві зафіксувало містечко Любавичі в Смоленській області Росії. Але його засновник, Альтер Ребе, жив і працював в Україні, і похований тут же, в Гадячі Полтавської області. Важливі лідери нашого любавичського руху були пов'язані з Дніпром, Миколаєвом та іншими містами України.

Євреї в усі часи і в усіх країнах свого проживання намагалися одягатися модно і красиво. Одяг хасидів зафіксував стиль старих часів: таке рішення окремо релігійно узаконили після Катастрофи Голокосту і Другої світової війни, коли єврейський народ в світі зазнав величезних втрат. Такий стиль одягу символізує безперервність існування єврейського народу і єврейської традиції.

Що стосується капелюхів та інших головних уборів, покрита голова для євреїв має особливий духовний зміст. Це постійне нагадування про те, що над нами є вища сила — є Всевишній, якому ми зобов'язані всіма своїми звершеннями. Адже людина нерідко може в разі якихось своїх успіхів пишатися і вважати — ось який я крутий. Насправді, над усіма нами є Всевишній, справжній творець наших досягнень, наш опікун і суддя. І ми завжди повинні про це пам'ятати.

Тому у дотримуючого єврея на голові завжди кіпа, і вже на ній — капелюх або хутряна шапка штраймл. А вже фасони і види капелюхів і штраймлів можуть відрізнятися у різних хасидських напрямків.

Що стосується пейсів, то це пряма вказівка Тори, що забороняє євреям обстригати кінці бороди. Ряд авторитетів традиції відносить волосся на скронях до бороди — тому багато хасидів не стрижуть пейси, нерідко надаючи їм досить хитромудрі форми. Але це за великим рахунком — особиста справа людини.

Я думаю, таке можна сказати про всіх людей (сміється). Звичайно, це зовсім не так. Всі хасиди присвячують багато часу вивченню Тори і молитві. Але при цьому всі вони багато і наполегливо працюють в самих різних напрямках: сьогодні це і IT-технології, і торгівля, і ювелірний бізнес, і фінансові системи, медицина, освіта, і багато іншого.

Я вам наведу яскравий приклад: Енн Нойбергер, директор Управління кібербезпеки Агентства національної безпеки США, заступник радника з кібербезпеки і нових технологій в адміністрації Джозефа Байдена. Вона — з сім'ї угорських хасидів з ультраортодоксального району Нью-Йорка Боро Парк. І вона — випускниця Колумбійського університету, провідний фахівець у своїй сфері. Ось вам і хасиди, які нібито не працюють.

А для веселощів завжди знаходиться час, вільний від роботи, вивчення Тори і молитви.

Ну, зрозуміло вже з моєї минулої відповіді. Але я скажу так — жінки в іудаїзмі займають особливе місце. У духовному плані жінка стоїть вище чоловіка. У жінок більше вродженої святості, тому вони звільнені від обов'язків молитися стільки ж, скільки чоловіки. Бо єврейки не повинні робити ті речі, які роблять чоловіки. Можливо, в сьогоднішньому світі, в епоху фемінізму якісь моменти можуть не викликати розуміння, але запевняю вас: єврейські жінки за фактом мають набагато більше привілеїв і можливостей, ніж їх емансиповані колеги з інших народів. У єврейському світі, де надзвичайно високо стоять сімейні цінності, в тому числі — роль жінки — матері, дружини, господині домашнього вогнища — велика і почесна. Але не обмежена нею, жінки можуть співати (але тільки для жінок), викладати, програмувати, робити рекламу.

Чи багато хасидів? Я б сказав: недостатньо (сміється). І в світі теж. Точної статистики ні по Україні, ні по світу я вам не наведу: традиція забороняє рахувати євреїв. Зазначу, що хасидів різних напрямків чимало в різних країнах світу. Найбільше — в США та Ізраїлі. Хасиди дотримуються звичаїв своїх "дворів", зберігають пам'ять про своє коріння, про країни і краї свого походження.

Так, в Єрусалимі хасиди напрямку Белз (це містечко на Львівщині) побудували синагогу, яка в точності копіює історичну синагогу в Белзі, зруйновану під час війни. Це найбільша синагога в Ізраїлі. А гурські хасиди, з міста Гура Кальварія, теж відтворили в Єрусалимі свою синагогу. Якщо белзська синагога дуже красива зовні, то гурська красива внутрішнім оздобленням. Хасиди різних напрямків не конкурують між собою: ми всі — євреї, у нас один Бог, одні свята, одні шабат і одна Тора. А фасони капелюхів розрізняють тільки знавці.

В Умані знаходиться могила великого хасидського цадика Нахмана з Брацлава, правнука засновника хасидизму Бааль Шем-Това. Він народився в Меджибожі, а помер у 1810 році в Умані. Він оселився в Умані незадовго до смерті, спеціально — в пам'ять про трагічну для євреїв подію часів Коліївщини, відому як Уманська різанина 1768 року. Тоді тисячі євреїв Умані відмовилися змінити віру і прийняли страшну смерть. Раббі Нахман велів поховати себе в цьому місті і заповідав своїм послідовникам, брацлавським хасидам, приїжджати молитися на його могилі — особливо на Рош а-Шана.

Паломництво до Умані стало дуже популярним. Молитви біля могили раббі Нахмана дають людям духовне оновлення, заряд енергії, змінюють долі, творять чудеса. Тому в останні роки сюди регулярно приїжджають до 50 тисяч паломників з різних країн світу — Ізраїлю, США, Канади, країн Європи. До речі, Брацлав — це українське містечко в нинішній Вінницькій області.

Технічно, напевно, так. Але це неможливо в принципі. По-перше, як я вже сказав, сам раббі Нахман заповідав поховати себе саме в Умані — вкладаючи особливий духовний зміст в локацію свого поховання. Порушувати його волю було би по-блюзнірські по відношенню до його пам'яті. По-друге, іудаїзм взагалі негативно ставиться до питання перепоховань, до того, щоб турбувати останки мертвих. Це може відбуватися тільки в особливих випадках.

Зовсім ні. В Україні є цілий ряд місць, священних для хасидів, куди постійно здійснюються паломництва. Це місця, пов'язані з похованнями великих цадиків. Це і Меджибіж, де знаходиться могила засновника хасидизму Бааль Шем-Това. Це і Гадяч, де похований засновник нашого руху Хабад Любавич Шнеур-Залман на прізвисько Алтер Ребе (Старий ребе). Могили великих цадиків є в Бердичіві та Шепетівці, в Ніжині, Херсоні, Чернівцях, в інших містах України.

Просто Умань найбільш відома — в силу численності паломників і уваги ЗМІ. Насправді безліч паломників-хасидів регулярно приїжджають в Україну — не тільки в Умань і не тільки на єврейський новий рік. І не тільки з Ізраїлю — з усього світу!

Як я вже зазначив, жінка займає особливе, почесне місце в єврейській традиції. Тому не прийнято піддавати жінок труднощам паломництва — далекої мандрівки, проживанню в чужому місці, перебуванню в скупченні великої кількості чоловіків, які перебувають у стані емоційного релігійного збудження.

Відсутність жінок серед паломників це знак не дискримінації, а навпаки — щирої турботи.

Ну, це абсолютно природне явище для маленького міста, куди відразу прибуває величезна кількість людей. Комунальні служби Умані в такі дні просто не встигають прибирати територію — тим більше, що там вдень і вночі повно людей.

Власне, візьміть для порівняння, наприклад, великий футбольний матч на сучасному стадіоні. До кінця гри туалети там завжди мають не самий акуратний вигляд — як би співробітники арени не старалися підтримувати порядок, занадто багато народу виробляє відходи. Так і в Умані порядок наводять вже потім, коли основна маса народу вже покидає місто. Це в порядку речей. Фотографії засмічених вулиць можуть викликати у публіки якісь емоції, але тут немає нічого страшного і специфічно єврейського.

Звісно. Ми в такі дні знаходимося в постійному контакті з керівниками Міністерства внутрішніх справ, з місцевою владою — від губернатора до мера. Координуємо різні питання — логістики, безпеки, документів. Крім того, з Ізраїлю регулярно прибувають поліцейські, рятувальники, парамедики та інші фахівці. Це дуже важливий момент, і про нього ніколи не забувають.

Те ж стосується і питань здоров'я, особливо — в ситуації пандемії коронавіруса. Єврейський закон зобов'язує дбати про своє здоров'я і дотримуватися всіх вимог лікарів.

Єврейський календар — місячно-сонячний, кожен місяць починається в молодика. Це дуже точний календар, в якому не втрачаються дні: варіюється кількість днів в місяцях і місяців в році. Власне, перший місяць року в календарі — це весняний місяць Нісан. Але рахунок років йде, починаючи з сьомого місяця — Тішрея, який припадає на вересень-жовтень. День 1-е Тішрея і є свято Рош а-Шана, єврейський новий рік.

Згідно Торі Рош а-Шана це день, в який Всевишній створив перших людей — Адама і Єву, тобто це день народження людства. Літочислення ведеться з початку створення Богом світу, наступний рік буде 5782.

Слова Рош а-Шана означають "голова року". Тобто, це є початок нового року, нового річного циклу людського життя. Дуже важливо напередодні свята підбити підсумки попереднього року, віддати борги, завершити незакінчені справи, попросити вибачення у тих, перед ким ми вільно чи мимоволі завинили.

Тому ми більше молимося і слухаємо звуки шофара — баранячого рогу, в який сурмлять як символ пробудження совісті і повернення до Б-гу.

Рош а-Шана як духовне свято дає нам додаткові сили від Всевишнього. На новий рік ми, так би мовити, качаємо духовні м'язи.

А на рівні ритуалу і звичаїв влаштовують святкову трапезу, де на столі обов'язково повинна бути фарширована риба з головою і хвостом. Коли її їдять, то кажуть: щоб в новому році ми були в голові, а не в хвості. Також обов'язково їдять яблука, вмочуючи їх у мед, — щоб новий рік був хорошим і солодким. Гранат або виноград на святковому столі, фрукти з великою кількістю зерен, символізують побажання численності єврейському народу. Є ряд і інших ритуалів, але головне, повторюю — духовний зміст свята, молитва та спілкування з Всевишнім.

Ну і Рош а-Шана відкриває цілий цикл осінніх новорічних свят, куди входять також Йом Кіпур (Судний день), Суккот (свято кучок) і Сімхат-Тора (Радість Тори, свято завершення річного циклу читання Тори і початку нового циклу). Але знову підкреслюю: йдеться не про банкети з танцями і розвагами, а про молитви і роботу душі.

Практично кожне єврейське свято має свої специфічні страви. Наприклад, на Песах це маца, на Хануку — пончики, на Пурим — трикутні коржики "гоменташн" і так далі. На Рош а-Шана, як я вже сказав, на столі повинна бути фарширована риба, яблука з медом. Всі святкові страви крім гастрономічного ефекту обов'язково мають духовний зміст, свою символіку.

Ну а в звичайному житті євреї намагаються їсти смачно і різноманітно, але головне — кошерно. Кашрут — обов'язкова і сувора умова харчування для єврея. Принципи кашрута позначені в Торі і сформульовані нашими мудрецями. Основні правила кашрута — це заборона на змішання м'ясних і молочних страв, на вживання в їжу деяких заборонених видів тварин, птахів і риб, на те, щоб в їжі була кров, і ряд інших заборон. Про свинину, звичайно, знають всі: це тема безлічі жартів і анекдотів, але насправді обмежень набагато більше.

Кошерні продукти в силу суворого контролю за їх виготовленням завжди корисні для здоров'я. Правила кашрута перевірені тисячолітнім досвідом багатьох єврейських поколінь.

Так як би всі єврейські свята відзначають весело. Важливо розуміти, що наші свята — не привід для застілля з шампанським, тортиком і апельсинами. Головне тут — духовна основа, релігійний сенс, зв'язок з Всевишнім і багатовіковою історією єврейського народу. Єврейські свята — завжди привід того, щоб поглянути на себе з боку, привід для осмислення, аналізу, очищення, засвідчення перед Творцем своєї вірності єврейській традиції. А ритуали, символи, атрибути, меню — все це вторинне.

Новий рік — можливість для самоаналізу, можливість попросити вибачення, і навіть там, на могилі праведника в Умані, — крім веселощів багато плачуть, ридають і каються, просячи у Всевишнього прощення.