Лікарі, бізнесмени, військові, підлітки. Як змінилися українці за 29 років незалежності (ІЛЮСТРАЦІЇ)

Сьогодні, 24 серпня, Україна святкує 29 річницю незалежності. "ДС" вирішила порівняти, як змінилися українці за майже 30 років свободи

EPA/UPG

За роки незалежності Україна пережила багато потрясінь. Сьогодні, озираючись назад, складно повірити, що ми могли так змінитися лише за кілька десятиліть. На барикадах двох революцій і у вогні війни народилася українська нація — сильна, волелюбна, часом — уперта, часом — готова йти на компроміси. Разом ми пережили і створення Конституції, і ядерне роззброєння, і економічні кризи. Перемоги київського "Динамо" і його ж поразки. Заповнені трибуни НСК "Олімпійський" на концертах Святослава Вакарчука і цілих два його походи в депутати. Перемоги на Євробаченні. Відродження українського книговидання і кінематографу. Бійки у Верховній Раді і нестійкі політичні союзи. Безвіз з Євросоюзом. Отримання томосу про автокефалію Православною церквою України. Постійні метання між Заходом і Сходом.

Ми росли і змінювалися, і сьогодні українці вже зовсім не такі, якими були на початку 90-х років. "ДС" вирішила проаналізувати, як змінилися наші погляди на життя, зовнішній вигляд і ставлення до життя.

Бізнесмен: малиновий піджак проти сорочки в стилі "кежуал"

Ілюстрація: Євген Білявський

У 90-х роках на руїни радянської імперії прийшов капіталізм. І для того, щоб отримати помітний прибуток, потрібні були не стільки знання і вміння, скільки сміливість, швидкість і сила. Абсолютна більшість бізнесменів 90-х років були чоловіками, свій стартовий капітал вони напрацьовували, серед іншого, "кришуючи" ларьки і торгові точки, влаштовуючи розбій або ж займаючись спекуляцією. Декілька разів на тиждень змотатися до Туреччини або Польщі, накупити там всього, що тільки бачать очі, і продати на батьківщині — вже на порядок дорожче — одна з найпоширеніших схем побудови бізнесу.

У багатьох випадках "переговори" з конкурентами і навіть з клієнтами велися за допомогою пістолета Макарова або ж саморобної вогнепальної зброї. Також в ходу був шантаж і обман. Умови угод обговорювали на "стрілках", і далеко не завжди такі зустрічі закінчувалися мирно.

Бізнесмен 90-х — неможливо яскравий. Малиновий піджак і золотий ланцюг, чорні гостроносі туфлі, немов підібрані в колір до такого ж чорного шестисотого мерседесу. На пальцях — масивні печатки, на запʼястях "Ролекс" (справжній чи фальшивий — залежить від суми накопиченого капіталу), на грудях, спині і плечах — наколки. Не можна забувати і про стильні зачіски — стрижка "майданчик", зализане назад за допомогою гелю волосся або короткий "їжачок" — кому що більше до душі.

Сучасні бізнесмени мало чим схожі на своїх "предків". По-перше, бізнес зараз починають будувати раніше — приблизно років з 25, і серед підприємців вже третина жінок. Сьогодні сила цінується набагато менше, в більшості своїй часи кривавих розборок і "стрілок" залишилися позаду. Зате успіх забезпечить швидкість думки, креативність, сила переконання і, звичайно ж, звʼязки в державних органах. Новий підприємець набагато більше різноманітних "понтів" цінує самореалізацію, саморозвиток, подорожі, тренінги та методи пізнання себе. У порівнянні зі своїми попередниками, які любили дорогі автомобілі і побудовані за особистим проектом замки, сучасний бізнесмен досить скромний в побуті. Звичайні джинси та зручне худі або ж сорочка в стилі "кежуал" — саме те, що треба для роботи. Дехто і зовсім переїжджають на Гоа або Балі — головне, щоб був інтернет, де і зовсім переходить на дрес-код типу "шорти з футболкою".

У наші дні весь офіс може вміститися в смартфоні, і вміння працювати "онлайн" — одне з найголовніших навичок підприємця. Він повинен вміти дізнаватися про всі новини, здійснювати дзвінки і проводити ділові зустрічі, оформляти замовлення, не відходячи від ноутбука.

Бізнесмени, які вважали за краще залишитися в Україні, люблять заходити в барбершопи, приводити в порядок шевелюри і густі бороди. Вони часто носять окуляри, навіть якщо немає проблем із зором, а на їхніх запʼястях пищить фітнес-трекер. Руки прикрашають вже татуювання, зроблені у визнаного майстра, а не у сусіда по камері в місцях не таких віддалених.

Військові: від заляканого "духа" до сильного захисника

Ілюстрація: Євген Білявський

По-справжньому разючі зміни відбулися за роки незалежності в армії. У 1991 році чисельність Збройних сил України становила 980 тис. чоловік, проте влада взяла курс на скорочення військ. У 1993 році ВСУ вже налічувала 445 тис., в 2000-му — 400 тис. Особливо завзято за скорочення армії взявся президент-втікач Віктор Янукович, який до 2013 р. зменшив ВСУ до 165 тис. чоловік.

Також в перший рік незалежності Україна мала 14 мотострілкових, чотири танкові, три артилерійські дивізії і вісім артилерійських бригад. Загальна кількість танків становила 9293, а бойових машин — 11 346, в ЗСУ служили девʼять бригад ППО, сім полків бойових вертольотів, три повітряні армії, які налічували близько 1500 бойових літаків і окрема армія ППО. Однак "реформування" ВСУ торкнулося і військової техніки: багато зразків були продані, багато просто прийшли в непридатність з часом.

Крім того, Україна вступала в незалежність ядерною державою, на балансі у країни були 1 272 міжконтинентальні балістичні ракети і близько 2500 одиниць тактичної ядерної зброї. Однак протягом 1991-1996 рр. Україна реалізувала програму ядерного роззброєння.

Звичайний український солдат в 90-х роках носив форму радянського зразка — так званий "дубок", високі армійські чоботи зі шнурівкою, незручні каски. У нього не було практики, і армія сприймалася як втрата часу, півтора роки вирваних з життя. Щоб уникнути призову сина, батьки купували липові довідки про поганий стан здоровʼя, піднімали всі можливі звʼязки і платили хабарі з декількома нулями.

Але все змінила війна. У 2014 р., після збройної агресії з боку Росії, армію довелося в швидкому темпі реформувати. Сьогодні в Збройних Силах України працює 246 160 чоловік, з яких 193 800 військовослужбовців і 52 360 цивільних працівників.

Україна почала міняти озброєння. І хоча точна інформація про кількість і силу військової техніки засекречена, відомо, що українська армія користується бронетехнікою вітчизняного і західного виробництва: броньованими машинами "Будка", БТР-3Е, БТР-80, і БТР-4Е "Буцефал", ББМ "Дозор-Б", американськими "Хаммерами". Крім того, ВСУ мають на озброєнні 100-мм протитанкові гармати МТ-12 "Рапіра", 152-мм гаубиці 2А36 "Гіацинт-Б", 152-мм гаубиці 2А65 "Мста-Б", 152- мм гаубиці 2С19 "Мста-С", 122-мм гаубиці 2С1 "Гвоздика", 203-мм гаубиці 2С7 "Піон", БМ-21 "Град", БМ-30 "Смерч". Не можна забувати також про тактичний ракетний комплекс 9К79 "Точка-У", БТР-3 і БТР-4 ПТУР "Стугна", системі захисту літаків і вертольотів "Адрос ", бронеавтомобілі "Спартан" і "Кугуар". І це ще далеко не все!

У 2016 р. була проведена реформа харчування військових. Стандарт польового раціону в Україні не змінювався з 1974 р. Тепер же оновлений каталог продуктів для військових складається з більш ніж 350 найменувань: два види хліба, булочки, крупи, макарони, мед, цукор, сіль, чай, спеції, картопля, овочі, мʼясо, риба, жири тваринні, масло, сухофрукти… Крім того, був також розроблений сучасний сухпайок для української армії, в який включили готові страви, в тому числі супи.

Також Україна сильно поглибила свою співпрацю з НАТО і працює над впровадженням стандартів Північноатлантичного альянсу в нашій армії. Сучасний український солдат носить "піксельну" форму типу "Варан", зручні черевики, якісну термобілизну. Він має бойовий досвід і вміє поводитися з новітньою зброєю.

Лікарі: від дифтерії до коронавірусу

Ілюстрація: Євген Білявський

Сфера охорони здоровʼя довгий час була немов застиглою в часі — здавалося, що тут нічого не змінюється. "Безкоштовна" державна медицина, що дісталася в спадок від СРСР, була наскрізь просякнута корупцією, бідністю та нестачею кваліфікованих кадрів. Будь-яку довідку можна було купити за пляшку коньяку і пачку цукерок, для стаціонарного лікування в лікарні потрібно було нести з дому все — від постільної білизни до медикаментів. Зарплати у лікарів були маленькими, мотивація покращувати навички — ще меншою. На початку 1990-х була скасована обовʼязкова вакцинація, і вже в 1994-му році Україна пережила справжню епідемію дифтерії: на 100 тис. населення налічувалось 150,5 хворих. Медикам доводилося справлятися з хворобою в умовах нестачі довіри громадян до вакцин і убогого оснащення лікарень, врятувати життя приблизно 700 осіб не вдалося.

Надія на зміни зʼявилася вже після Революції гідності. Коли Міністерство охорони здоровʼя очолила Уляна Супрун, вона відразу ж взяла курс на жорстке реформування галузі. Вона встигла впровадити цілий ряд нових систем: була відкрита програма "Доступні ліки", налагоджена прозора закупівля медикаментів, проведена реформа "первинки". Українці уклали договори з сімейними лікарями, і завдяки системі "гроші ходять за пацієнтом" виросла зарплата терапевтів. Також було розпочато процес відродження в Україні трансплантології від мертвих донорів.

З 1 квітня 2020 р. розпочався другий етап трансформації системи охорони здоровʼя, який стосується спеціалізованої медичної допомоги. Було змінено принцип фінансування лікарень. Раніше медустанови отримували кошти з субвенцій бюджету, тепер же держава платить лікарні не фіксовану суму, розраховану за кількістю ліжко-місць, а окремий тариф за кожну зроблену консультацію, маніпуляцію і операцію. Гроші розподіляє Національна служба здоровʼя України. Щоб укласти договір з НСЗУ, лікарня повинна відповідати ряду вимог — мати достатню кількість фахівців і медперсоналу, якісне обладнання, хороший ремонт.

Навесні 2020 р. українська медицина зіткнулася з ще одним серйозним викликом — пандемією коронавирусу. У країні був введений карантин, лікарям доводилося працювати з хворими в умовах тотального дефіциту індивідуальних засобів захисту, ПЛР та ІФА тестів. Лікарі виявилися на передовій боротьби з хворобою, і, на жаль, багато з них заразилися, намагаючись допомогти іншим одужати. Сьогодні коронавірусною хворобою в Україні хворіють близько 100 тис. людей, понад дві тисячі померли.

Жінки: від домогосподарок до військових і депутаток

Ілюстрація: Євген Білявський

Сильно змінилися за роки незалежності і українські жінки. Сьогодні вони більш активно проявляють себе у різних сферах діяльності — від бізнесу до державного управління, від науки до армії. Згідно з даними Головного управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України, станом на 2008 р. у Збройних силах України служили всього 1800 жінок, сьогодні ж в армії служать і працюють понад 55 тис. дівчат, причому 29 760 служать за контрактом, а 1090 є старшими офіцерами. Зростає і кількість жінок, які несуть службу в зоні Операції обʼєднаних сил — сьогодні їх 10% від загальної кількості залучених військових. За останні шість років державні нагороди отримали близько 200 жінок-військових, вісім з них — посмертно. Статус учасника бойових дій отримали майже 9136 тисяч жінок. У 2019-му українські дівчата отримали можливість навчатися у військових ліцеях та активно розвивати свою карʼєру в ЗСУ.

Також спостерігається позитивна динаміка і в політичній сфері. У першому скликанні Верховної Ради було тільки 2,5% жінок (12 з 475 депутатів), в той час як до девʼятого скликання парламенту обиралися 87 жінок — 20.52%.

Більш активно проявляють себе жінки і в бізнесі. Згідно зі спільним дослідженням YouСontrol і Delo.ua, станом на 2018 р. серед топ-менеджерів України було 30,6% жінок, серед власників бізнесів їх було 28,3%. Найчастіше жінки займають керівні посади в сфері освіти, державного управління та оборони, соціального страхування. Крім того, жінки виявляють себе в секторі тимчасового розміщення та організації харчування, охорони здоровʼя, сфері адміністративного та допоміжного обслуговування, операцій з нерухомим майном.

Звичайно, у сучасних українських жінок залишилося ще багато проблем, які потрібно вирішувати. Тут і "скляна стеля" у карʼєрному зростанні, і нерівна оплата праці, і погана система допомоги працюючим матерям, і печерний сексизм. Але не помітити поліпшення в цій сфері за роки незалежності просто неможливо.

Підлітки: від CD-плеєра до Spotify

Ілюстрація: Євген Білявський

Дитинство і юність в Україні 90-х не можна назвати легкими. Діти, які народилися під час розпаду СРСР і моторошної економічної кризи, дуже часто були практично позбавлені батьківської уваги — мама і тато були змушені заробляти гроші, щоб прогодувати сімʼю. Але ці діти дорослішали в епоху змін. Вони бачили, як в будинках почали зʼявлятися персональні компʼютери та інтернет, вчилися справлятися з масою інформації, яка відразу ж хлинула на них з екранів телевізорів і моніторів. Ці діти дізнавалися про Голодомор, сталінські репресії та воїнів УПА на уроках в школі, і разом з ними вчилися їхні батьки.

Діти запоєм дивилися серіал "Бригада" і були впевнені, що бандит Саша Бєлий, що бреше, вживає наркотики і зраджує дружині, — справжній герой. Вони вчилися знаходити спільну мову з різними людьми, адже добробут сімʼї в ті роки міг змінюватися за місяці. Чиїсь батьки упаковували в великі картаті сумки праски і кипʼятильники, щоб потім продати їх у Польщі, хтось відкривав кіоски, хтось — ці ж кіоски "кришував", хтось і зовсім не витримав переходу в капіталістичний світ і спився. В одному класі могли опинитися діти всіх перерахованих вище. Підлітки 90-х різалися в Super Mario і "Тетріс", хвалилися перед однолітками тамагочі, діти з багатших родин показували на перервах пейджери і CD-плеєри. В Україні активно розвивалися підліткові субкультури, і тут уже кожному було з чого вибрати: 15-річні готи, говнарі, репери, панки, емо, антифа швендяли практично кожним містом України.

Сьогодні ж виросло зовсім інше покоління. Сучасні підлітки ніколи не читали друкованих газет, вони народилися вже з особистими сторінками в соцмережах, які для них завели турботливі мама і тато. Вони не представляють світу без IPhone, адже перша модель революційного смартфона вийшла в 2007 р. Дітям не доведеться питати у перехожих дорогу, адже правильний шлях їм підкаже навігатор. Головні навички, які їм варто освоїти, — медіаграмотність і вміння правильно гуглити. В умовах величезного інформаційного навантаження і засилля фейків без таких умінь в новому світі доведеться складно.

Тепер вся інформація світу доступна в одному смартфоні, і діти починають читати новини про природні катаклізми, війни, соціальну нерівність з малих років. Тому багато сучасних підлітків одержимі безпекою, зосереджені на подоланні несправедливості і стурбовані глобальним потеплінням. Діти звикли аналізувати величезний потік інформації, тому на шкільних уроках їм часто буває нудно — вчителі задають занадто повільний темп. Якщо підліткам 90-х дорослі дорікали кліповим мисленням (інноваційною формою подачі інформації на пострадянському просторі були музичні кліпи довжиною в середньому 4-5 хвилин), то сучасних дітей звинувачують вже в "тіктокерстві" (короткі відеоролики в соцмережі TikTok тривають в середньому 15-30 секунд).