Лікарі, бізнесмени, військові, підлітки. Як змінилися українці за 29 років незалежності (ІЛЮСТРАЦІЇ)

За роки незалежності Україна пережила багато потрясінь. Сьогодні, озираючись назад, складно повірити, що ми могли так змінитися лише за кілька десятиліть. На барикадах двох революцій і у вогні війни народилася українська нація — сильна, волелюбна, часом — уперта, часом — готова йти на компроміси. Разом ми пережили і створення Конституції, і ядерне роззброєння, і економічні кризи. Перемоги київського "Динамо" і його ж поразки. Заповнені трибуни НСК "Олімпійський" на концертах Святослава Вакарчука і цілих два його походи в депутати. Перемоги на Євробаченні. Відродження українського книговидання і кінематографу. Бійки у Верховній Раді і нестійкі політичні союзи. Безвіз з Євросоюзом. Отримання томосу про автокефалію Православною церквою України. Постійні метання між Заходом і Сходом.

Ми росли і змінювалися, і сьогодні українці вже зовсім не такі, якими були на початку 90-х років. "ДС" вирішила проаналізувати, як змінилися наші погляди на життя, зовнішній вигляд і ставлення до життя.

Бізнесмен: малиновий піджак проти сорочки в стилі "кежуал"

У 90-х роках на руїни радянської імперії прийшов капіталізм. І для того, щоб отримати помітний прибуток, потрібні були не стільки знання і вміння, скільки сміливість, швидкість і сила. Абсолютна більшість бізнесменів 90-х років були чоловіками, свій стартовий капітал вони напрацьовували, серед іншого, "кришуючи" ларьки і торгові точки, влаштовуючи розбій або ж займаючись спекуляцією. Декілька разів на тиждень змотатися до Туреччини або Польщі, накупити там всього, що тільки бачать очі, і продати на батьківщині — вже на порядок дорожче — одна з найпоширеніших схем побудови бізнесу.

У багатьох випадках "переговори" з конкурентами і навіть з клієнтами велися за допомогою пістолета Макарова або ж саморобної вогнепальної зброї. Також в ходу був шантаж і обман. Умови угод обговорювали на "стрілках", і далеко не завжди такі зустрічі закінчувалися мирно.

Бізнесмен 90-х — неможливо яскравий. Малиновий піджак і золотий ланцюг, чорні гостроносі туфлі, немов підібрані в колір до такого ж чорного шестисотого мерседесу. На пальцях — масивні печатки, на запʼястях "Ролекс" (справжній чи фальшивий — залежить від суми накопиченого капіталу), на грудях, спині і плечах — наколки. Не можна забувати і про стильні зачіски — стрижка "майданчик", зализане назад за допомогою гелю волосся або короткий "їжачок" — кому що більше до душі.

Сучасні бізнесмени мало чим схожі на своїх "предків". По-перше, бізнес зараз починають будувати раніше — приблизно років з 25, і серед підприємців вже третина жінок. Сьогодні сила цінується набагато менше, в більшості своїй часи кривавих розборок і "стрілок" залишилися позаду. Зате успіх забезпечить швидкість думки, креативність, сила переконання і, звичайно ж, звʼязки в державних органах. Новий підприємець набагато більше різноманітних "понтів" цінує самореалізацію, саморозвиток, подорожі, тренінги та методи пізнання себе. У порівнянні зі своїми попередниками, які любили дорогі автомобілі і побудовані за особистим проектом замки, сучасний бізнесмен досить скромний в побуті. Звичайні джинси та зручне худі або ж сорочка в стилі "кежуал" — саме те, що треба для роботи. Дехто і зовсім переїжджають на Гоа або Балі — головне, щоб був інтернет, де і зовсім переходить на дрес-код типу "шорти з футболкою".

У наші дні весь офіс може вміститися в смартфоні, і вміння працювати "онлайн" — одне з найголовніших навичок підприємця. Він повинен вміти дізнаватися про всі новини, здійснювати дзвінки і проводити ділові зустрічі, оформляти замовлення, не відходячи від ноутбука.

Бізнесмени, які вважали за краще залишитися в Україні, люблять заходити в барбершопи, приводити в порядок шевелюри і густі бороди. Вони часто носять окуляри, навіть якщо немає проблем із зором, а на їхніх запʼястях пищить фітнес-трекер. Руки прикрашають вже татуювання, зроблені у визнаного майстра, а не у сусіда по камері в місцях не таких віддалених.

Військові: від заляканого "духа" до сильного захисника

По-справжньому разючі зміни відбулися за роки незалежності в армії. У 1991 році чисельність Збройних сил України становила 980 тис. чоловік, проте влада взяла курс на скорочення військ. У 1993 році ВСУ вже налічувала 445 тис., в 2000-му — 400 тис. Особливо завзято за скорочення армії взявся президент-втікач Віктор Янукович, який до 2013 р. зменшив ВСУ до 165 тис. чоловік.

Також в перший рік незалежності Україна мала 14 мотострілкових, чотири танкові, три артилерійські дивізії і вісім артилерійських бригад. Загальна кількість танків становила 9293, а бойових машин — 11 346, в ЗСУ служили девʼять бригад ППО, сім полків бойових вертольотів, три повітряні армії, які налічували близько 1500 бойових літаків і окрема армія ППО. Однак "реформування" ВСУ торкнулося і військової техніки: багато зразків були продані, багато просто прийшли в непридатність з часом.

Крім того, Україна вступала в незалежність ядерною державою, на балансі у країни були 1 272 міжконтинентальні балістичні ракети і близько 2500 одиниць тактичної ядерної зброї. Однак протягом 1991-1996 рр. Україна реалізувала програму ядерного роззброєння.

Звичайний український солдат в 90-х роках носив форму радянського зразка — так званий "дубок", високі армійські чоботи зі шнурівкою, незручні каски. У нього не було практики, і армія сприймалася як втрата часу, півтора роки вирваних з життя. Щоб уникнути призову сина, батьки купували липові довідки про поганий стан здоровʼя, піднімали всі можливі звʼязки і платили хабарі з декількома нулями.

Але все змінила війна. У 2014 р., після збройної агресії з боку Росії, армію довелося в швидкому темпі реформувати. Сьогодні в Збройних Силах України працює 246 160 чоловік, з яких 193 800 військовослужбовців і 52 360 цивільних працівників.

Україна почала міняти озброєння. І хоча точна інформація про кількість і силу військової техніки засекречена, відомо, що українська армія користується бронетехнікою вітчизняного і західного виробництва: броньованими машинами "Будка", БТР-3Е, БТР-80, і БТР-4Е "Буцефал", ББМ "Дозор-Б", американськими "Хаммерами". Крім того, ВСУ мають на озброєнні 100-мм протитанкові гармати МТ-12 "Рапіра", 152-мм гаубиці 2А36 "Гіацинт-Б", 152-мм гаубиці 2А65 "Мста-Б", 152- мм гаубиці 2С19 "Мста-С", 122-мм гаубиці 2С1 "Гвоздика", 203-мм гаубиці 2С7 "Піон", БМ-21 "Град", БМ-30 "Смерч". Не можна забувати також про тактичний ракетний комплекс 9К79 "Точка-У", БТР-3 і БТР-4 ПТУР "Стугна", системі захисту літаків і вертольотів "Адрос ", бронеавтомобілі "Спартан" і "Кугуар". І це ще далеко не все!

У 2016 р. була проведена реформа харчування військових. Стандарт польового раціону в Україні не змінювався з 1974 р. Тепер же оновлений каталог продуктів для військових складається з більш ніж 350 найменувань: два види хліба, булочки, крупи, макарони, мед, цукор, сіль, чай, спеції, картопля, овочі, мʼясо, риба, жири тваринні, масло, сухофрукти… Крім того, був також розроблений сучасний сухпайок для української армії, в який включили готові страви, в тому числі супи.

Також Україна сильно поглибила свою співпрацю з НАТО і працює над впровадженням стандартів Північноатлантичного альянсу в нашій армії. Сучасний український солдат носить "піксельну" форму типу "Варан", зручні черевики, якісну термобілизну. Він має бойовий досвід і вміє поводитися з новітньою зброєю.

Лікарі: від дифтерії до коронавірусу

Сфера охорони здоровʼя довгий час була немов застиглою в часі — здавалося, що тут нічого не змінюється. "Безкоштовна" державна медицина, що дісталася в спадок від СРСР, була наскрізь просякнута корупцією, бідністю та нестачею кваліфікованих кадрів. Будь-яку довідку можна було купити за пляшку коньяку і пачку цукерок, для стаціонарного лікування в лікарні потрібно було нести з дому все — від постільної білизни до медикаментів. Зарплати у лікарів були маленькими, мотивація покращувати навички — ще меншою. На початку 1990-х була скасована обовʼязкова вакцинація, і вже в 1994-му році Україна пережила справжню епідемію дифтерії: на 100 тис. населення налічувалось 150,5 хворих. Медикам доводилося справлятися з хворобою в умовах нестачі довіри громадян до вакцин і убогого оснащення лікарень, врятувати життя приблизно 700 осіб не вдалося.

Надія на зміни зʼявилася вже після Революції гідності. Коли Міністерство охорони здоровʼя очолила Уляна Супрун, вона відразу ж взяла курс на жорстке реформування галузі. Вона встигла впровадити цілий ряд нових систем: була відкрита програма "Доступні ліки", налагоджена прозора закупівля медикаментів, проведена реформа "первинки". Українці уклали договори з сімейними лікарями, і завдяки системі "гроші ходять за пацієнтом" виросла зарплата терапевтів. Також було розпочато процес відродження в Україні трансплантології від мертвих донорів.

З 1 квітня 2020 р. розпочався другий етап трансформації системи охорони здоровʼя, який стосується спеціалізованої медичної допомоги. Було змінено принцип фінансування лікарень. Раніше медустанови отримували кошти з субвенцій бюджету, тепер же держава платить лікарні не фіксовану суму, розраховану за кількістю ліжко-місць, а окремий тариф за кожну зроблену консультацію, маніпуляцію і операцію. Гроші розподіляє Національна служба здоровʼя України. Щоб укласти договір з НСЗУ, лікарня повинна відповідати ряду вимог — мати достатню кількість фахівців і медперсоналу, якісне обладнання, хороший ремонт.

Навесні 2020 р. українська медицина зіткнулася з ще одним серйозним викликом — пандемією коронавирусу. У країні був введений карантин, лікарям доводилося працювати з хворими в умовах тотального дефіциту індивідуальних засобів захисту, ПЛР та ІФА тестів. Лікарі виявилися на передовій боротьби з хворобою, і, на жаль, багато з них заразилися, намагаючись допомогти іншим одужати. Сьогодні коронавірусною хворобою в Україні хворіють близько 100 тис. людей, понад дві тисячі померли.

Жінки: від домогосподарок до військових і депутаток

Сильно змінилися за роки незалежності і українські жінки. Сьогодні вони більш активно проявляють себе у різних сферах діяльності — від бізнесу до державного управління, від науки до армії. Згідно з даними Головного управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України, станом на 2008 р. у Збройних силах України служили всього 1800 жінок, сьогодні ж в армії служать і працюють понад 55 тис. дівчат, причому 29 760 служать за контрактом, а 1090 є старшими офіцерами. Зростає і кількість жінок, які несуть службу в зоні Операції обʼєднаних сил — сьогодні їх 10% від загальної кількості залучених військових. За останні шість років державні нагороди отримали близько 200 жінок-військових, вісім з них — посмертно. Статус учасника бойових дій отримали майже 9136 тисяч жінок. У 2019-му українські дівчата отримали можливість навчатися у військових ліцеях та активно розвивати свою карʼєру в ЗСУ.

Також спостерігається позитивна динаміка і в політичній сфері. У першому скликанні Верховної Ради було тільки 2,5% жінок (12 з 475 депутатів), в той час як до девʼятого скликання парламенту обиралися 87 жінок — 20.52%.

Більш активно проявляють себе жінки і в бізнесі. Згідно зі спільним дослідженням YouСontrol і Delo.ua, станом на 2018 р. серед топ-менеджерів України було 30,6% жінок, серед власників бізнесів їх було 28,3%. Найчастіше жінки займають керівні посади в сфері освіти, державного управління та оборони, соціального страхування. Крім того, жінки виявляють себе в секторі тимчасового розміщення та організації харчування, охорони здоровʼя, сфері адміністративного та допоміжного обслуговування, операцій з нерухомим майном.

Звичайно, у сучасних українських жінок залишилося ще багато проблем, які потрібно вирішувати. Тут і "скляна стеля" у карʼєрному зростанні, і нерівна оплата праці, і погана система допомоги працюючим матерям, і печерний сексизм. Але не помітити поліпшення в цій сфері за роки незалежності просто неможливо.

Підлітки: від CD-плеєра до Spotify

Дитинство і юність в Україні 90-х не можна назвати легкими. Діти, які народилися під час розпаду СРСР і моторошної економічної кризи, дуже часто були практично позбавлені батьківської уваги — мама і тато були змушені заробляти гроші, щоб прогодувати сімʼю. Але ці діти дорослішали в епоху змін. Вони бачили, як в будинках почали зʼявлятися персональні компʼютери та інтернет, вчилися справлятися з масою інформації, яка відразу ж хлинула на них з екранів телевізорів і моніторів. Ці діти дізнавалися про Голодомор, сталінські репресії та воїнів УПА на уроках в школі, і разом з ними вчилися їхні батьки.

Діти запоєм дивилися серіал "Бригада" і були впевнені, що бандит Саша Бєлий, що бреше, вживає наркотики і зраджує дружині, — справжній герой. Вони вчилися знаходити спільну мову з різними людьми, адже добробут сімʼї в ті роки міг змінюватися за місяці. Чиїсь батьки упаковували в великі картаті сумки праски і кипʼятильники, щоб потім продати їх у Польщі, хтось відкривав кіоски, хтось — ці ж кіоски "кришував", хтось і зовсім не витримав переходу в капіталістичний світ і спився. В одному класі могли опинитися діти всіх перерахованих вище. Підлітки 90-х різалися в Super Mario і "Тетріс", хвалилися перед однолітками тамагочі, діти з багатших родин показували на перервах пейджери і CD-плеєри. В Україні активно розвивалися підліткові субкультури, і тут уже кожному було з чого вибрати: 15-річні готи, говнарі, репери, панки, емо, антифа швендяли практично кожним містом України.

Сьогодні ж виросло зовсім інше покоління. Сучасні підлітки ніколи не читали друкованих газет, вони народилися вже з особистими сторінками в соцмережах, які для них завели турботливі мама і тато. Вони не представляють світу без IPhone, адже перша модель революційного смартфона вийшла в 2007 р. Дітям не доведеться питати у перехожих дорогу, адже правильний шлях їм підкаже навігатор. Головні навички, які їм варто освоїти, — медіаграмотність і вміння правильно гуглити. В умовах величезного інформаційного навантаження і засилля фейків без таких умінь в новому світі доведеться складно.

Тепер вся інформація світу доступна в одному смартфоні, і діти починають читати новини про природні катаклізми, війни, соціальну нерівність з малих років. Тому багато сучасних підлітків одержимі безпекою, зосереджені на подоланні несправедливості і стурбовані глобальним потеплінням. Діти звикли аналізувати величезний потік інформації, тому на шкільних уроках їм часто буває нудно — вчителі задають занадто повільний темп. Якщо підліткам 90-х дорослі дорікали кліповим мисленням (інноваційною формою подачі інформації на пострадянському просторі були музичні кліпи довжиною в середньому 4-5 хвилин), то сучасних дітей звинувачують вже в "тіктокерстві" (короткі відеоролики в соцмережі TikTok тривають в середньому 15-30 секунд).