"Закон Даші". Чи дозволять нардепи каструвати педофілів
В середині червня в селі Іванівка на Одещині зникла 11-річна Даша Лук'яненко. Майже через тиждень тіло дівчинки знайшли у вигрібній ямі на території приватного будинку. У вбивстві Даші зізнався 22-річний син господарів будинку.
Ця трагедія стала спусковим гачком для обговорення необхідності прийняття законів, покликаних оберігати дітей від ґвалтівників. Скандали, пов'язані з сексуальним насильством над дітьми, давно перестали бути рідкістю в Україні. Але законодавчо посилити відповідальність за такі дії нардепи не поспішають - в Раді другий рік не можуть розглянути законопроекти, що передбачають створення Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та недоторканності неповнолітніх, а також посилення відповідальності за подібні злочини. Минулого тижня парламентський комітет законопроекти нарешті розглянув і рекомендував до прийняття, але у депутатів залишився один робочий день - четвер, 11 липня. І в цей же день парламент має намір ухвалити новий виборчий кодекс, який передбачає вибори за відкритими списками та скасування мажоритарки. З 4,5 тис поправок до цього документа, необхідно розглянути ще більше тисячі. Так що на законопроекти, які допоможуть боротися з сексуальним насильством над дітьми, депутатам просто може не вистачити часу: спікер Андрій Парубій оголосив мобілізацію нардепів, щоб прийняти виборчий кодекс, але при цьому ні словом не обмовився про те, за які законопроекти ще слід проголосувати.
Примітно, що законопроект №6607 вже два роки лежить у парламенті - подали його після резонансного вбивства Аліни Васютиной. Тоді його назвали "законом Аліни". У червні 2017-го в місті Гірник Донецької області пропала 6-річна дівчинка - через майже тиждень її знайшли мертвою. Дівчинку зґвалтували та жорстоко вбили. Злочинця, 33-річного вбивцю і гвалтівника, засудили до довічного ув'язнення. Тоді за ініціативою керівництва Нацполиции в парламенті був зареєстрований законопроект №6607, розроблений за участю правоохоронців, юристів, лікарів, кримінологів. Він передбачав збільшення терміну можливого позбавлення волі з 15 до 20 років або довічне ув'язнення за злочини проти статевої свободи і недоторканності дітей, а також добровільну хімічну кастрацію, якою можна замінити частину покарання після відбуття 10 років ув'язнення. Крім того, в законопроекті йшлося про створення Єдиного реєстру осіб, засуджених за статеві злочини проти дітей. Мета створення такого реєстру - не допустити можливості роботи в дитячих закладах осіб, які раніше були судимі за сексуальне насильство над малолітніми.
Але резонанс навколо вбивства Аліни вщух і законопроект відклали в довгий ящик. За два роки парламентський комітет декілька разів повертався до тексту документа, і кожен раз, кажуть експерти, в результаті обговорення пом'якшувалися методи покарання і роботи з особами, засудженими за насильство над малолітніми. Так, спочатку Єдиний реєстр повинен був бути відкритим, але в підсумковому проекті, який мають намір винести на розгляд сесійної зали, реєстр запропоновано зробити напівзакритим - доступ до нього матимуть лише правоохоронні органи та Мін'юст, за запитом інформацію зможуть отримувати керівники дитячих закладів. Фактично, реєстр буде дублювати вже наявні у правоохоронців дані, а перевіряти нових співробітників ні дитсадків, ні шкіл за законом не зобов'язані - розрахунок на свідомість керівників.
Зазнали зміни і терміни позбавлення волі за сексуальне насильство щодо неповнолітніх. Якщо в первинному варіанті йшлося про те, що мінімальним терміном ув'язнення має бути 20 років, то зараз планку знизили до 8-15 років. Справа в тому, що згідно з Кримінальним кодексом саме 15 років - максимальний термін позбавлення волі.
Зміні піддалася і норма про хімічну кастрацію. У початковому варіанті законопроекту йшлося про обов'язкову хімічної кастрації педофілів, засуджених за статеві злочини проти неповнолітніх. Зараз же кастрація передбачена виключно як добровільна міра, якою засуджений за рішенням суду може замінити частину строку після відбуття 9 років ув'язнення. Оскільки багато людей не розуміють механізму хімічної кастрації, відразу стали з'являтися гнівні застереження, що тепер таким чином будуть розправлятися з неугодними, а самі педофіли після процедури ще більше обозлятся. Почали звучати навіть звинувачення в тому, що в Україні повертаються до середньовічних методів, хоча хімічна кастрація - метод, визнаний у всьому світі. Медики ж наголошують: це не покарання, а спосіб лікування, або, скоріше, контролю людей з діагнозом "педофілія". Введення спеціальних препаратів призводить до значного зниження сексуального потягу. Причому хімічна кастрація оборотна після відміни препаратів сексуальна функція відновлюється. Але лише невеликий відсоток ґвалтівників дітей - педофіли, тобто люди, які мають психіатричне захворювання, яке можна контролювати. Правда, в Україні відповідних протоколів лікування немає - поки невідомо, хто взагалі буде ставити такий діагноз. Команда, яка працює над законопроектом, пропонує, щоб це робила комісія у складі психіатра і сексопатолога. Невідома поки і процедура забезпечення педофілів необхідними препаратами - критики законопроекту відзначають, що навіть з життєво важливим інсуліном бувають перебої, а тут мова про дорогих препаратах. Крім того, хімічна кастрація повинна супроводжуватися і психотерапією. Як це буде працювати на практиці - велике питання.
Однак більшість людей, які вчиняють насильство щодо дітей, не є педофілами. Це психічно цілком здорові люди, часто жертви і їхні батьки з ними добре знайомі. За даними досліджень, проведених Радою Європи, майже кожна п'ята дитина в Україні стикався з випадками сексуального насильства. Багато діти мовчать про це, залякані самими растлителями, найчастіше грають роль добрих дядьків, про багатьох випадках не повідомляють в поліцію самі батьки - вважають розповіді про домагання дитячою вигадкою, або ж просто покривають злочинців. Нерідкі випадки, коли самі матері просто закривають очі на те, що їх співмешканці, чоловіки або друзі чинять сексуальне насильство щодо дітей. Зокрема, саме цим мотивували закриття реєстру - у разі, якщо б дані про ґвалтівників опинилися у відкритому доступі, багато родичі постраждалих дітей відмовилися б заявляти про факти сексуального насильства. Критики також зазначають, що законопроект ніяк не регулює покарання за сексуальне насильство, вчинене в інтернеті. Тим не менш, прийняття закону №6607 хоча б покладе початок боротьбі з насильством щодо дітей.
Тепер цей законопроект називають "законом Даші" - після вбивства 11-річної Дарини Лук'яненко в інтернеті організували збір підписів під петицією за якнайшвидший розгляд законопроекту. Необхідні 25 тисяч підписів зібрали за кілька тижнів. "Кожен день від цих негідників страждають діти. Поки що для кожного з нас це чужі діти, але якщо нічого не робити, жертвою негідників стануть наші діти", - зазначає перший заступник Нацполиции В'ячеслав Аброськін. Тепер питання в тому, чи прислухаються до цих аргументів депутати, відпрацьовують останній день у парламенті восьмого скликання.
Сила громадської думки
Україна - не перша країна, де домогтися посилення відповідальності за сексуальне насильство щодо малолітніх вдалося завдяки тиску громадськості. У липні 1994-го в штаті Нью-Джерсі семирічну Меган Канка зґвалтував і вбив сусід Джессі Тиммендекас. До цього він двічі був засуджений за сексуальне насильство над дітьми. Резонанс навколо цієї історії призвів до прийняття "закону Меган": особи, які вчинили насильство на сексуальному ґрунті, включаються в спеціальну базу, а суспільство зобов'язані повідомляти про сусідство з такими особами. Через два роки цей закон був прийнятий на федеральному рівні, а в 2016-му Барак Обама підписав "міжнародний закон Меган". Згідно з цим документом особа, яка вчинила злочин проти статевої свободи, повинна повідомити правоохоронні органи про намір виїхати за кордон, а ті, у свою чергу, передають цю інформацію владі країн, в які я вирішив податися колишній засуджений.
У 2005-му, після зґвалтування і звірячого вбивства 9-річної Джессіки Лансфорд, у Флориді прийняли "закон Джесіки", за яким за зґвалтування дитини віком до дванадцяти років передбачена смертна кара або довічне ув'язнення, а терміни за сексуальне насильство для дітей у віці від 12 до 14 років становлять як мінімум 15 років. Після виходу на свободу злочинець зобов'язаний, зокрема, носити пристрій, що дозволяє відслідковувати його місцезнаходження. Після широкого громадського резонансу схожі закони прийняли кілька десятків штатів, проте загальфедеральним він не став.
