"Онижедети". Чому в інфантильній Україні молодість триває до 40 років
З нагоди новорічних і різдвяних свят "ДС" згадує найбільш резонансні тексти, що вийшли в 2017-м
Чергове призначення Дональда Трампа викликало передбачуваний скандал: майбутнього міністра освіти Бетсі Девос в американських ЗМІ звинувачують в тому, що вона підтримує трудову експлуатацію дітей. Звинувачення, треба сказати, виглядає досить надуманими. Сама Девос не помічена у відвертій підтримки "експлуатації". Обвинувачі дружно вказують на одну-єдину публікацію на сайті консервативної громадської організації, яку сім'я Девос підтримує пожертвами. Куди солідніше виглядають звинувачення в тому, що новий міністр освіти прагне зруйнувати систему державних шкіл". І це виглядає справжньою причиною неприйняття кандидатури Девос, яка давно і активно підтримує альтернативну систему "шкіл за вибором". Але якщо скласти ці дві догани — у руйнуванні традиційної системи освіти на користь елітарною та лобізм розширення трудових можливостей для дітей з бідних верств, то дійсно можна намалювати досить похмуру картину. А після перемоги Трампа американські ЗМІ, здається, змагаються у смакуванні насуваються на країну жахів.
Дитяча праця — один з американських кошмарів. Зовсім не тому, що американці від нього страждають, — рівно навпаки. Вони добре знають, що це прокляття бідних країн — і вже тому не готові бачити щось подібне у себе вдома. Звичайно, США — одна з небагатьох розвинутих країн, яка дає школярам хоча б мінімальні трудові можливості. Але ця праця дуже жорстко регламентований і знаходиться під невсипущим наглядом. Для золотого мільярда можливість працевлаштування для школяра, нехай навіть дуже лімітована, швидше виняток, ніж правило. Багата частина світу може собі дозволити берегти своїх дітей від праці.
До речі, саме ця теза розробляв автор статті, яка стала інформаційним знаряддям проти Девос і Трампа: країна, яка виросла на ідеалі хардворкинга, більше не виховує на ньому свою молоду зміну. Навпаки, вона всіляко захищає їх від праці. Правда, на патетичне питання "що з них виросте?" проситься саркастичний відповідь: вже виросло — електорат Трампа.
Не потрібно турбуватися, ніякого повернення до виховання працею в США не трапиться. По-перше, політичні опоненти аж занадто сильні, і кожна спроба в цьому напрямку негайно буде витлумачено як прагнення "загнати дітей шахти" (призначення Девос вже викликало коментарі такого роду в ЗМІ). По-друге, цьому опиратиметься сама система речей. Праця, у тому числі важкий, можливо, облагороджує, виховує і є "божим даром" (згідно з автором статті). Але в такому разі Всевишньому доведеться подбати про достатню кількість робочих місць — тому що земні вершителі Його волі навряд чи впораються з цим завданням. І в США, і в Європі, і навіть в Україні.
Полеміка про освітні цінності в США цікавим чином перегукується з українськими освітніми реформами. В першу чергу з переможною реляцією Міністерства освіти про те, що українська школа переходить на 12-річне навчання. МОН подає це публіці як #перемогу: мовляв, покращення якості освіти (система знань про світ ускладнюється не по днях, а по годинах), до того ж в Європі (як же без посилання на Європу?) у найбільш просунутих країнах і за 13 років навчаються, а вже по 12 — й поготів.
МОН не лукавить, для нього це, безсумнівно, #перемога — тут тобі і збільшення навантаження для вчителів, і скорочення тиску на ринок праці. І це, здається, і є справжня мета розтягування шкільного дитинства, причому і в Україні, і в Європі, і в США — наскільки вдасться відтягнути прихід юної зміни на ринок праці. Або, скоріше, в армію безробітних. Адже поки дитина вчиться в школі, його матеріальне забезпечення — головний біль батьків.
Державам вигідно, щоб діти довше залишалися дітьми. Для благополучних країн — тому що довго живуть і пізно виходять на пенсію дорослі вкрай повільно звільняють робочі місця.
Але парадоксальним чином є вигода і для економічно неблагополучних країн на зразок нашої, де дорослі живуть не так довго і працюють не надто активно, але ринок праці все одно скорочується, як і здатність бюджету виплачувати соціальні допомоги. Так що з точки зору нашої держави 12-річка - це, звичайно, #перемога. Розплатяться за неї батьки.
Але якби справа була тільки в зайвому рік утриманства, це було б занадто просто. Проблема не тільки в тому, хто буде платити і за що. А в тому, що подібна система стримування юнацтва має досить серйозні наслідки. "Онижедети" чомусь відмовляються дорослішати навіть тоді, коли їм нарешті надають таку можливість. До цього моменту вони встигають звикнути до свого дитячого статусу і отримувати від нього задоволення.
Стара добра Англія відправляла своїх дев'ятирічних шибайголів в море юнгами. До тридцяти ті з них, хто вижив і проявив здібності, ставали морськими вовками, а Британія стала правити морями і перетворилася в імперію, над якою не заходило сонце. Аристократи в 14-15 років вели в бій солдатів, і до тридцяти ті з них, хто вижив, ставали полковниками або навіть генералами. Людьми достатньо зрілими, щоб приймати рішення, керувати іншими людьми, брати на себе відповідальність. Тепер же немає нічого особливого в тому, щоб в сорок років все ще "подавати надії".
Так і життя подовжилася. Якщо середня тривалість життя чоловіка ледь сягає сорока, в тридцять час ставати генералом. Але якщо є реальний шанс прожити сімдесят, то куди поспішати? Чому б не розтягнути гармонійно всі періоди життя? Власне, це вже зробили. Молодим тепер вважається людина до 40 років. А зрілість закінчується ближче до сімдесяти. Відповідно розтягується і дитинство — до 25 років людина все ще не вважається дорослим — в кращому випадку цей період маркується як "рання молодість". Мабуть, тільки тому, що називати підлітком людини, яка вже має власних дітей, дещо дивно.
Але природу якщо і обдуриш, то не кожен день. У певний період життя вона вимагає певних дій. Якими б не були моди, мейнстримы, тренди, соціальна атмосфера і економічні обставини. У 15-16 років організм наполегливо вимагає звершень. Вік вильоту з гнізда. Але куди? І як можна? "Онижедети"!
Це зовсім не заклик йти на поводу у природи — людський вигляд, можливо, і вижив тільки тому, що навчився йти наперекір природі. Але не варто скидати її з рахунків у впевненості, що "культура сильніше натури". Може, й сильніше. Можна, як бачите, загнати людей в примусове дитинство і пильно стежити за тим, щоб кордони цього гетто блюлись свято — тільки навчання, розвиваючі ігри і ніякого "еб'юзу". Але яка ціна? Розбиті після футбольного матчу вітрини і машини — це вже цілком "конвенційно" для Європи, де всі розуміють, що засклити вітрини і відремонтувати по страховці авто дешевше, ніж мати справу з іншими формами підліткової агресії. Звичайно, так краще, ніж коли вони злітають з нарізок і влаштовують стрілянину в школі, гонки по вулицях на автомобілях або зовсім вербуються через соцмережі в ИГИЛ від пекучого бажання зробити що-небудь отаке.
Якщо б 15-річний підліток міг легально завербуватися в полярну експедицію або на нафтову платформу посеред бурхливого моря, не виключено, ряди екстремістів, фанатиків і бойовиків поріділи.
У певні моменти життя буває необхідно зайняти чимось руки, щоб врятувати мізки. Це, до речі, відповідь всім тим, хто вважає, що розвиток інтелекту стоїть у пріоритетах вище, ніж розвиток навичок повсякденного життя, що включає в себе життєві виклики і трудову діяльність.
Кожен натураліст знає, що з "затягнутого" екземпляра, не отримав можливості нормально розвиватися на старті, навряд чи виросте здорова повноцінна особину. Це стосується риб, рослин, великої рогатої худоби. Це стосується і людини — тільки тут все складніше, тому що мова йде не тільки (і не стільки) про фізичних статях, але про психологічної зрілості. "Онижедети" залишаються дітьми назавжди. У них розриваються — або просто не формуються — найпростіші соціальні зв'язки. Такі, як зв'язок між працею і добробутом, як вже було сказано. Ще один опуклий приклад — розрив між сексуальним і соціальним. Зробивши секс дитячим розвагою (що неминуче, якщо дитинство триває трохи не до 20 років), потрібно змиритися з тим, що секс вже не стане в життя цих дітей чимось "дорослим", що передбачає зміну соціальних ролей, відповідальність і муки вибору. Результат не змушує себе чекати: рівень бездітності в середньому по Європі сягає 25%. Майже третина дорослого населення не вступає у шлюб і не збирається народжувати дітей. Вони живуть з батьками або в самоті, зустрічаються іноді за 20 років з одним і тим же партнером, з яким так і не збираються вступити в шлюб, зажити спільної життям, народити дитину. Секс ніяк не пов'язаний з соціальними ролями — і це, треба відзначити, щось нове вже не стільки в біології, скільки в культурі.
Дитинство довжиною в життя виявляється зручним для всіх учасників гри — самих "дітей", держави, індустрій, які продають "турботу". В результаті народ дрібніє, герої не народжуються, дух авантюризму пропадає і т. д. Це відбувається не тому, що їм немає місця, скоріше справа в часі, з яким герої не збігаються з біоритмами. І це, ймовірно, прихований механізм самозахисту товариств, яким насправді не потрібні герої. Навпаки, їм потрібна стабільність. Особливо це стосується суспільств добробуту. Саме тому навіть якщо б у Трампа і Девос були б реальні наміри повернути Америку до ідеалу хардворкинга шляхом привчання підлітків до праці, вони все одно програли б. Не з економічних причин. І навіть не по соціальним. За психологічним. Інфантильне суспільство не хоче змін у собі. Вона хоче розваг. Власне, тому на виборах переміг Трамп.
Текст опубліковано 15 січня
