"На голці" по-українськи. Чи можна повернутися з самого дна

В основі сценарію лежить цикл автобіографічних новел Стаса Домбровського, колишнього наркомана і злочинця. У 15 років він дізнався, що хворий на Снід. На наступні два десятиліття хлопець поринув у повне саморуйнування. І тільки лежачи на смертному одрі в тюремному лазареті і знаючи, що через два тижні його не стане, Стас зрозумів, що хоче жити. Слоган фільму "Впасти на саме дно, щоб відштовхнутися від нього" досить промовистий сам по собі. У зйомках були задіяні не тільки актори, але і реальні персонажі з подій, описуваних Стасом Домбровським. Кінострічка стала переможцем конкурсу Work in Progres в рамках VII міжнародного Одеського кінофестивалю, відзначена спеціальним призом Американської асоціації католиків на Міжнародному кінофестивалі в Мар-дель-Плата (Аргентина), брала участь у спеціальній програмі міжнародного кінофестивалю в місті Котбус (Німеччина).

Себе грає не тільки Стас. Себе відіграють також всі основні дійові особи історії: справжні наркозалежні, справжні міліціонери, справжні екс-ув'язнені. Сцени неволі, наприклад, знімали у чинній одеській в'язниці. Власне, ще і в цьому незвичність "5 терапії": досі у нас не було фільму, в якому б практично всі діючі особи перевтілювалися в самих себе, хоча це досить поширений прийом в світовому кінематографі.

Саме тому було б неправильно характеризувати фільм як "чорнуху". Так, тут є моменти ін'єкцій, тут у всій непривабливості показано засипані шприцами наркотрущобы Одеси. Разом з героєм фільму ми потрапляємо і в квартири наркоманів, і в брудну, переповнену тюремну камеру, і в жахливий госпіталь для вмираючих від Сніду. Але все це не смакування життєвих жахів задля того, щоб полоскотати нерви глядачів. Рівень щирості авторів принципово інший. Нам показують життя, що проходить поруч з нами, показують повсякденність людей, яких суспільство просто викреслив з себе і воліє не помічати, примовляє до повільного вмирання. Все той же старий принцип: немає людини — немає проблеми. Домбровський і Павловська доводять щось зовсім інше: там, на дні, теж люди і для них теж є надія. Звичайно, важливо самому зробити зусилля, але й суспільство має простягнути руку, має згадати, що ізгої — лише ті, кому не пощастило.

У режисурі та драматургії фільму є недоліки, але головну думку "5 терапія" доносить наочно і переконливо: диво можливо, порятунок ймовірно. Цей грубий, гарячий шматок життя на екрані переконує, що наше кіно дійсно стає українським, дійсно наближається до своєї аудиторії, турбується про неї. Тільки так у всій індустрії з'явиться шанс на подальший підйом.

Ми поговорили з режисером Алісою Павлівської незабаром після київської прем'єри "5 терапії".

"ДС" Як до вас прийшла ідея цього фільму?

А. П. Ідеєю мене заразив Стас Домбровський. Він сказав, що хоче передати свій досвід одужання іншим людям і кіно — це прекрасний засіб.

"ДС" Як ви працювали зі Стасом? Уїдь прон був і автором першоджерела, і виконавцем головної ролі. Не виникало моментів боротьби за владу над матеріалом, над його інтерпретацією?

А. П. Було багато дискусій над сценарієм, оскільки перевести життя у кіномову — завдання непросте. Але завдяки таким дискусіям ми в результаті отримали фільм. Під час самих зйомок я часто довіряла Стасу діалоги, реквізит, інтер'єри. Адже він бачив це все своїми очима, а я — ні. Було б нерозумно сперечатися.

"ДС" Велика частина героїв грала самих себе — це міліціонери, наркозалежні, укладені. Розкажіть детальніше про роботу з цими виконавцями. Наскільки складно було?

А. П. З акторами працювати набагато складніше, ніж з неактерами. Акторові потрібно входити в роль, а неактеры природні. До того ж для них це велика і важлива подія — знятися в кіно. Вони були дуже відповідальні і багато чому мене навчили.

"ДС" Що вас найбільше вразило під час зйомок?

А. П. Вразила пунктуальність учасників, їх відповідальність. Я побачила, як благородна ідея здатна змінювати людей на краще. Дізналася я і те, що без грошей знімати можна, але не потрібно.

"ДС" Є думка, що наркоманія — це явище суто соціальне, інша думка — що це все-таки більше хімія і фізіологія. Стас вважає, що за допомогою наркотиків людина намагається втекти від чогось усередині себе. У чому ви бачите коріння цієї проблеми?

А. П. Звичайно ж, таким чином людина біжить і від проблем, і від самого себе. Паралельно виникає хімічна залежність, і це все перетворюється в замкнуте коло, з якого важко вибратися. Я сподіваюся, що наш фільм на прикладі Стаса показує, що видертися можливо, і кому-то це зможе допомогти.

"ДС" Чому ви вибираєте настільки нелегкий соціальний матеріал для своїх кінопроектів?

А. П. Мені здається, що життя пише кращі сценарії. У кожної людини є гідні особисті історії для того, щоб поділитися ними з іншими людьми. Кожна людина — це герой свого часу, гідний уваги. Мені дуже близька документалістика. І, по суті, кожен мій фільм — це фільм-портрет. Мені цікава людина. Його думки. Вчинки. Може, таким чином я намагаюся дізнатися більше про себе. Хто я насправді і в чому сенс життя.

"ДС" Що далі?

А. П. Досліджувати життя за допомогою камери. Це моя терапія.

Аліса Павловська народилася у 1987 р. у російському Ярославлі. З 2006-го живе в Одесі. У 2011 р. закінчила майстерню індивідуальної режисури Бориса Юхананова "Лабораторія Голем", у 2012-му отримала диплом Всеросійського державного інституту кінематографії (ВДІК) за спеціальністю "Кінооператор" (майстерня Аграновича). Як оператор-постановник Аліса зняла велику кількість студентських робіт, музичних кліпів, телевізійний серіал, кілька повно - та короткометражних фільмів. Серед робіт — документальний повнометражний фільм "Топоркестра" (прем'єра на "Гогольфесті", 2012), повнометражна ігрова драма в стилі мок'юментарі (стилізація під документалістику) "Не хочу вмирати" (прем'єра в конкурсі національної програми Одеського кінофестивалю, 2013), повнометражний ігровий фільм "5 терапія" (показ на Берлінському кінофестивалі, 2016), повнометражна неігрова стрічка "Гоголь Док" (2016-2017).