"Кузюка" під прицілом. Чому Шарій вирішив посадити Іллєнко у в'язницю

Немає: з коронавірусом це ніяк не пов'язано.

Відомий проросійський блогер Анатолій Шарій, з невідомих причин має широку аудиторію в Україні і за більш зрозумілих причин - непогане фінансування на розкрутку всіх своїх медіа - і політичних проектів, раптово вирішив зайнятися боротьбою проти корупції в українській кіноіндустрії.

Отже, невтомний обхаиватель всього українського відкрив, що ТОВ "Медіа Інвестор" в 2019 р. отримав від Міністерства культури на пітчингу майже 13 млн грн на зйомки анімаційного патріотичного проекту "Кузюка". Основні статті витрат такі:

1) Послуги з виготовлення анімації 2D персонажів, технічна підготовка сцен, створення візуальних ефектів - 5,7 млн грн;

2) Зарплата знімальної групи - 1,2 млн;

3) Оплата послуг з звукозапису - 1,12 млн грн;

4) Монтаж мультфільму, збереження робочого матеріалу та комп'ютерна графіка - 2,5 млн грн;

5) Оренда студії - 0,4 млн. грн;

6) 10% загальностудійних витрат - 1 млн грн.

В результаті перший сезон "Кузяки" обійшовся бюджету в 12 826 793 грн.

Шарій пошукав серіал і, за його словами, виявив, що такою є не більш ніж аматорськими відео на YouTube - 22 відеоролика довжиною від двох до 19 хвилин. І вже крайня точка жаху - автори "Кузюки" збираються знімати другий сезон і просять ще 13 млн грн. Попутно дісталося ще кільком кінопроектів.

Але все це, як виявляється, було лише підведенням до головної думки блогера: "Давайте розберемося - це воно чи не воно. Якщо це воно - то повинні бути посадки. Якщо це воно, то треба просто вивернути навиворіт цього Іллєнко, який просто звільнився. Це - пряме злодійство".

"Цей Іллєнка" - власне, Філіп Іллєнко, колишній голова Держкіно, при якому український кінематограф, по суті, народився заново - в прокат виходили щорічно десятки вітчизняних фільмів, режисери стали отримувати призи на міжнародних фестивалях і т. д.

Звичайно, на весь цей інтернет-анекдот можна було б не звертати уваги, якщо б, повторюся, не масове захоплення українців продукцією Шарія і ще - якщо б не політичний контекст.

Думається, саме ці два фактори підштовхнули Держкіно виступити з роз'ясненням. Цитую оригінал в перекладі: "Державне агентство України з питань кіно підкреслює, що не має ніяких укладених контрактів за згаданим проектом анімаційного серіалу, який став одним з переможців конкурсу кінопроектів Міністерства культури України і, відповідно, створюється за підтримки Міністерства культури України, а не Державного агентства України з питань кіно. Всі закиди, висунуті в сюжеті на адресу Держкіно, є дезінформацією і маніпулятивними звинуваченнями".

Із заявою виступив і ТОВ "Анімаційна студія "РОЗУМ-Груп": "Проект "Кузюка" є переможцем конкурсу Міністерства культури України, а не Державного агентства України з питань кіно. Відбувалася і пряма трансляція зазначеного пітчингу, разом з тим пошук відео пітчингу серед відео, розміщених Держкіно України, очевидно, результату не дасть. Конкурс патріотичного кіно проводився Мінкультури тільки один раз в 2018 р. і не має відношення до системи роботи Державного агентства України з питань кіно.

Youtube-канал "Кузюка" з ляльковими іграшками, який так вразив блогера - це особиста ініціатива авторів сценарію, який створений, наповнюється і підтримується ними за свій рахунок.

Анімаційний серіал "Кузюка" виробництва UM-group зараз у виробництві. Термін завершення проекту - травень 2020 р.".

Тобто в даному випадку Іллєнко взагалі не при чому, і навіть серіалу ще немає. Але коли фактична точність була важлива для штатних пропагандистів?
Втім, питання має бути сформульований інакше: з чого раптом гіперактивної шавке Кремля, застосовуючи пересмикування і явне брехня, нападати на відставного українського чиновника?

Тому що це не просто чиновник. Це людина, який координував відродження самого масового мистецтва - кіно. Яке - навіть враховуючи нерозвиненість українського прокату, нерівне якість фільмів і безліч інших негативних факторів - не має рівних у становленні і підтримці національної самосвідомості. А в умовах інтенсивної інформаційної війни кожен український фільм - це удар по пропаганді ворога. Недарма ж у тому ж сюжеті Шарій згадує - природно, щоб обхаяти - та інші патріотичні проекти: "Заборонений", "Рубіж" ( "Операція Грубешів"), "Переселення 44-46", "Білий ворон".

Власне, тут і контекст. Прихід до влади "зеленої команди" був сприйнятий проросійської п'ятої колоною як однозначний реванш. Яскравий приклад - юрист і колишній "региональский" депутат Андрій Портнов, який весь час намагається ініціювати судові позови з перспективою кримінального переслідування проти найбільш помітних фігур Майдану включно з колишнім президентом Порошенко. Причому певний час це було недоброю традицією: Портнов анонсував яку-небудь справу, і незабаром воно реалізовувалося Держбюро розслідувань.

Власне, те, що робить Шарій, цілком укладається в цей ряд. Завдання перед ним поставили, звичайно, не такий масштабний, як перед Портновим, але виконує він її завзято, враховуючи, що це вже не перший його пасквіль проти Іллєнко. Тактика зрозуміла: підготувати інформаційний фон, зробити так, щоб переслідування Іллєнко здавалося вже вирішеним, природним і само собою зрозумілим, розпалити ненависть по максимуму. Мета одна: покарати чиновника, який посмів сприяти розвитку українського кіно та його максимальної сепарації від російського кіно. В очах Путіна і Шарія саме це, а не міфічні розтрати, є головним злочином.

З урахуванням хиткої ситуації в національній кінематографії і в країні в цілому, така активність наших ворогів може мати вкрай неприємні наслідки.