"Крематорій" майбутнього. Чому Порошенко і Театр на Подолі - це добре
"Ми вибираємо, нас вибирають, як це часто не збігається", - співає героїня старого радянського фільму "Велика перерва". Фільм вийшов на екрани ще в 1973-му, а розбіжності з того часу нікуди не поділися. Взяти, приміром, любов українців до своїх можновладців. Ось начебто і вибори проводять, а потім виявляється, що пролізли у владу суцільні пройдисвіти або бариги. Ну ніби як вони самі з нізвідки з'явилися, мандат швиденько хапнув і окопалися в радах всіх рівнів. А маленькому українцю тільки й залишається, що оплакувати свою гірку долю та костерить на чому світло коштує цих кровопивців. Адже це з-за їх злочинної діяльності або бездіяльності падає процент жирів у маслі, в місті припаркуватися ніде, а в під'їздах лампочки крадуть.
Відкрив ось тут на днях президент Петро Порошенко Театр на Подолі. Ну де ж це бачено-то? Замість того щоб думу думати, як ощасливити народ, він якийсь "крематорій" в центрі столиці відкриває. Тільки-тільки широка громадськість, миттєво перетворилася в експертів по архітектурі, заплевала будівля, як тут новий удар по естетизмом. Але найжахливіше, що на будинку табличку почепили, де ось так прямо і зазначено: побудовано на гроші корпорації Rоshen. Ганьба-то який!
Так і хочеться запитати у когось: а що, власне, жахливого в тому, що чоловік, який побудував компанію, відкриває заклад, побудоване за кошти цієї компанії? Як так вийшло, що Roshen, давно і міцно пов'язаний в історії країни з Петром Порошенком, раптом перетворився з приводу для гордості в привід для гонінь? Пам'ятається, багато українців напередодні президентських виборів апелювали саме до того, що раз він зміг побудувати цукеркову імперію, то і з державою Україна впорається. А тепер ось "не тих вибрали". Фабрику в Липецьку не продав, зате магазини Roshen на кожному розі наставив - пройти ніде! Ось тільки по всім законам ринку виходить, що якщо магазин відкривають, значить, це кому-небудь потрібно. Сумнівно, що корпорація платить величезні суми за магазини, які не приносять виручку. А значить, вони себе як мінімум окупають. І якщо на вулицях не видно крокуючих за вафлями і ирисками колон українців, оточених автоматниками, то висновок напрошується один: і цукерки, і торти, і інші вироби кондитерської промисловості народ купує сам, добровільно і без примусу. Не забуваючи, звичайно, похрустивая печивом, заявити, що Порошенко розікрав країну.
Ось цей дуалізм - просто якийсь бич сучасності. Як там було в "Нічному дозорі": "І світ тріснув навпіл, димить розлом". У нас світ розділився на "зраду" і "перемогу", а димить між ними так, що мама не горюй. Ось, приміром, не встигну я дописати цей абзац, як кмітливий читач назве мене порохоботом. Якщо, звичайно, уже не плюється в монітор (до речі, цукерочок до чаю яких прикупили?).
Можна, звичайно, жартувати, що президент вже не знає, що відкривати, - то була хвиля дитсадків, то шкіл, то лікарень. Між тим "перемога" тут одна і загальна: у столиці України вперше за десятиліття не закрили, а відкрили заклад культури. Не торговий центр, не боулінг, не кінотеатр, не офісну будівлю на дві тисячі поверхів, а театр. І те, що приватний бізнес вклав у це захід 174 млн грн, гідно похвали, а не осуду. Адже, приміром, на тому ж побудованому "Приватом" комплексі "Буковель" можна заробити купу грошей, а на театрі в нашій країні - не можна. Це інвестиція іншого штибу: не відбити витрачений бабло, а виховати художній смак. Тим більше, що вряди-годи будівля побудована так, що в ньому без праці можуть переміщатися люди на інвалідних візках - нечувана справа в наших широтах. Хоча, судячи з того, з яким неприйняттям обговорюють поява театру, виховання гарного смаку - справа майже безнадійна. Хто пам'ятає, що у августійших осіб у свій час завжди були особисті ложі в театрі?
Втім, слід зробити одну поправку: справа ця безнадійна для нинішнього покоління диванних експертів. Між тим років через тридцять мало хто буде пам'ятати про траурні вінки під будівлею ще не відкритого театру і обурені крики "дожили - президент театр відкриває". Пару десятиліть тому всілякі експерти та культурні діячі передрікали смерть традиційного цирку, а потім з'явився Цирк дю Солей і повернув славу циркового мистецтва. У новому Театрі на Подолі встановлена унікальна техніка, а талановитих акторів, драматургів і режисерів у нас вистачає - хто знає, чи не перетвориться "крематорій" на Андріївському у новий театр "Глобус" або Великий театр.
У будь-якому випадку, якщо все піде по правильному шляху і наша молодь буде вчити англійську, розбиратися в геополітиці і командувати роботами, то Театр на Подолі стане просто місцем культурного дозвілля, колись відкритим главою держави, який зумів створити компанію, яка змогла пожертвувати гроші на будівництво. Ось, приміром, міст Кирпи через Дніпро в Києві всі знають, а запитай, хто такий Кирпа - так половина водіїв, які їдуть по цьому самому мосту, може і впасти в ступор. Правда, глобальне відмінність між Порошенком і Кірпою в тому, що другий будував міст, а також численні вокзали в регіонах, за державні гроші.
Хоча, якщо раптом станеться диво і через Дніпро в столиці побудують ще кілька мостів - нехай їх і Порошенко відкриває, і вся Верховна рада разом з помічниками і коханками. Піар-то пройде, а міст залишиться.
Але позиція "баба Яга проти" нашому братові якось звичніше. Все кругом вороги і редиски, всі крадуть, народ бідніє з кожним днем, правда ресторани вечорами забиті, а в Фейсбуці рябить від фоточек з відпочинку за кордоном. Але все, звичайно, погано. Знову не тих вибрали. Сміття он у дворі теж мабуть Порошенко розкидав. Хто ж ще?!
