"Контрабас". Як Дзідзьо на зйомках поглядом декорації сшибал
У прокат вийшла нова українська картина "Dzidzio Контрабас". Це авантюрна комедія про трьох молодих сорвиголовах, які, заборгувавши чималу суму грошей, переодягаються в греко-католицьких священиків, набивають свій автомобіль сигаретами і їдуть в Польщу, щоб продати там тютюнову контрабанду і таким чином повернути борг. По дорозі з ними відбуваються пригоди різного ступеня комізму і небезпеки.
Комедії виробництва наших режисерів — рідкісне явище в цілому, а тут ще додаткову увагу до фільму привернуло участь у ньому фронтмена гурту DZIDZIO — Михайла "Дзідзьо" Хоми, який зіграв головну роль.
Досьє. Гурт DZIDZIO була створена 2009 р. в місті Новояворівську Львівської області за підтримки Андрія Кузьменко ("Скрябін"). До неї увійшли Михайло Хома і Олег Турко (Лесик). Пізніше приєднався ще один учасник —Назарій Гук (Юлік). До цього моменту Дзідзьо здобув популярність в інтернеті завдяки своїм монологів про поросяті Мейсона — "ідейного натхненника групи". Перший успіх DZIDZIO принесло виконання пісні "Старі фотографії" групи "Скрябін". Наступним хітом групи стала пісня "Ялта", слова і музику для якої написав той-таки Андрій Кузьменко. Група придбала велику популярність в інтернеті, їхні сторінка налічує понад 200 тис. передплатників.
Досьє. Режисер фільму Олег Борщевський народився у Якутії. За освітою програміст. Захоплюється фотографією. Починав як кліпмейкер. Творець короткометражних фільмів "Рука" (2011), "Німфо" (2013), учасник альманаху "Закохані в Київ" (2011). Автор музичних кліпів для багатьох українських виконавців. "Dzidzio Контрабас" — його повнометражний дебют.
О. Б. Тут питання скоріше не кіно, а режисури як такої. Я з юності, зі студентського часу відчував, що режисерське ремесло — це те, що мені близьке, те, в чому я можу себе виразити. При цьому я не маю професійної освіти. Закінчив технічний вуз в Запоріжжі по спеціальності "Програміст". З часом я зрозумів, що повинен займатися тим, чим хочу. Став режисером в рекламному агентстві. Всі наступні кроки вели мене до великого кіно. Кліпи для мене все одно були маленькі фільми, потім почалися короткометражки.
О. Б. В написанні сценарію я не брав. Це, можна сказати, не цілком мій проект — це задум Міші Дзідзьо. Власне, у проекті спочатку брав участь Любомир Левицький у якості головного режисера. Переговори велися ще минулого року восени, але в підсумку зйомки були перенесені з-за погоди. У зв'язку з перенесенням відбулася заміна режисера. Причому практично перед початком зйомок.
О. Б. У нас був дуже щільний графік зйомок — всього 14 днів. Коли Міша щось видавав, імпровізував в грі і йшов у бік від сюжету, це йшло на користь. Але в цілому рухалися за сценарієм, за графіком, з великою виробленням протягом дня. Оскільки була налагоджена команда, то ми встигли все вчасно.
О. Б. Це стане ясно згодом — прем'єра адже відбулася тільки що. Але як мінімум я зрозумів, що в комедії не потрібно домагатися, щоб все було ідеально. Шорсткості, помилки роблять фільм жвавіше. Це як акустичні барабани порівняно з електронними. Академізм вбиває гумор.
О. Б. Міша Дзідзьо — самородок. З нього просто б'є весь цей гумор. Йому потрібно було давати творити. Іноді, звичайно, і направляти, і фіксувати хороше рішення, але в плані його бурхливої енергетики та імпровізації не можна було відкидати знахідки. Найчастіше саме вони привносили колорит у фільм.
"ДС" якщо ми говоримо про комедії, не пригадаєте якийсь особливо курйозний випадок на знімальному майданчику? Так сказати, перенесення комедії в життя?
О. Б. Таких випадків було багато. Наприклад, у нас є епізод, коли Дзідзьо дивиться на табличку "вулканізація" і приймає якесь рішення. Кілька дублів все йшло за планом, але в один з дублів вітер подув і табличка завалилася. Ми камеру не зупиняли, Міша зімпровізував, пішов на неї подивитися. Це був "брудний" дубль, але коли ми його подивилися, то зрозуміли, що саме його і потрібно включати. Це сталося синхронно: він глянув на табличку — вона впала. З боку здається, що хтось сидить у кущах і смикає за мотузку.
О. Б. Він — душа фільму. Це його ідея, практично його особиста історія, він грає самого себе. До речі, його мама теж грає саму себе. Багато перетинів з реальністю, з фактами та подіями з його життя. Весь фільм тримається на ньому. Мені здається, дуже рідко зустрічаються особистості такого масштабу, так що я для себе вважаю великою удачею роботу з ним. Я вдячний долі і команді, що потрапив в цей проект .
О. Б. А тут ще такий момент: він ж не актор абсолютно. Все, що він робить на екрані, абсолютно природно. Мені іноді кажуть, що непогано б піти Міші повчитися, щоб якось огранити талант. Але я вважаю, що цього ні в якому разі не варто робити, тому що таким чином його природність як раз можна вбити і загнати в якісь рамки. А він сам кого хочеш навчить і надихне. Тому краще природа, ніж академічність.
"ДС" Вас ще не намагалися дорікати, що ви показуєте Україну з непривабливої сторони: хто не контрабандист, той пройдисвіт, хто не пройдисвіт, той недотепа? Ще й головні герої святих отців переодягаються...
О. Б. Ще немає, але це було б дуже дивно. Це ж авантюрна комедія, у нас все засновано на дружбі, любові до Бога, любові до матері, тому сказати, що ми показуємо реальність непривабливо, — це лукавити. Зрозуміло, що герої у нас кілька нечистоплотні на початку фільму, але ж це ще й історія дорослішання, перевиховання. Критикувати фільм таким чином можуть тільки люди, далекі від розуміння того, як будується драматургія. Навряд чи було б цікаво мати позитивного героя на початку і ще більше позитивного в кінці. Просто не було б історії.
О. Б. У мене є свої проекти в розробці. Можливо, після такого дебюту процес піде швидше. Ще до прем'єри стали надходити пропозиції щодо співпраці на телеканалах, але конкретики який-небудь ще немає. Ми зараз выдохнем, проведемо прем'єру, і далі буде зрозуміло.
О. Б. Можна навіть сказати, в максимальному числі. Ми розраховуємо на глядацький успіх і успішний прокат по Україні, тому що і прем'єра, і прес-показ показали, що наша картина людям подобається.
О. Б. Не вистачає жанрових фільмів, саме глядацьких. Є відчуття, що занадто багато кон'юнктури, багато драми. Але, з іншого боку, ми робимо перші кроки. Ситуація виправиться: навіть самі кінематографісти втомилися від драм про непривабливу української дійсності, тому хороших, позитивних, світлих фільмів, я вважаю, буде все більше.