"Конституційний храм". Українці встигли пожити при першої в Європі Конституції
Коли мова заходить про історію вітчизняного конституціоналізму зазвичай ми з гордістю згадуємо знамениту Конституцію Пилипа Орлика - нібито першу в світі. Правда, тут є одне важливе "але": вона так і залишилася благими намірами. Тим не менш складно знайти людину, яка жодного разу не чула про це знаменитому документі.
Дивно, але в Україні майже не згадують, що наприкінці XVIII ст. Галичина і значна частина Правобережжя встигли більше року пожити за цілком собі чинної Конституції Речі Посполитої, відомої як "Конституція 3 травня" - першої діючої в Європі і другий у світі (після американської). Справа в тому, що річ Посполита (РП) не сприймається як одна з форм української державності. Відповідно, і Конституція 3 травня вважається "не нашою". У середовищі украинофильски налаштованої інтелігенції подібне стало переважати думка першої половини XIX ст., остаточно зміцнившись у ХХ. Але це не зовсім так.
Нації і, відповідно, національні держави, стали формуватися лише з другої половини XVIII ст., а в своїй більшості взагалі в XIX в. До того державність визначалася виключно через легітимність монарха і законність його права на володіння певною територією.
У цьому ключі королі Речі Посполитої для України довгий час залишалися абсолютно "своїми". Що юридично, що "понятійно" права Великих князів Литовських та польських королів (а пізніше королів РП) на землі колишньої Київської Русі виглядали цілком законними. Навіть захоплення поляками Галичини був обстряпан як входження в права спадщини. У виборах королів активну участь брала і руська (українська) шляхта. Правда, ситуація була, як зовсім недавно в Україні, - голосували всі, але долю президентських виборів вирішували голоси виборців Південного Сходу. Так само було і в Речі Посполитій - остаточний вердикт був за домінували у федеративній державі поляками. Саме з цієї причини наших козаків вперто не хотіли зводити в шляхетську гідність - адже тоді вони теж могли б голосувати і поляки втратили б монопольне право на останнє слово".
Унаслідок згаданого домінування поляків в унії між багатонаціональній федеративній Річчю Посполитою і Польщею часто ставлять знак рівності. Хоча там навіть королі не обов'язково були поляками. Досить згадати француза Анрі (Генріха) III Валуа або Михайла Корибута Вишневецького - вихідця з давнього литовсько-руського (українського) роду. Серед його предків був славетний Байда Вишневецький - засновник Січі і герой козацьких дум.
Справедливості заради зауважимо, що пізню річ Посполиту, де домінування поляків стало абсолютним, навіть юридично назвати формою Руської (української) державності досить складно, а вже по факту - неможливо. Тим не менше завдяки Конституції 3 травня сотні тисяч українців трохи пожили в унікальних для тієї епохи конституційних умовах. Крім того в самому документі виписано, хоч і незначною мірою, права українців.
Поштовхом для прийняття "Конституції 3 травня" став виник у XVIII ст. системну кризу РП, коли жодне важливе політичне рішення вже не приймалося без активного втручання сусідніх держав, а всередині самої країни панувала анархія і беззаконня. Це призвело до Першого розділу Речі Посполитої (1772-й), коли значну частину її території розділили між собою Пруське королівство, Австрійська та Російська імперії.
Польській еліті, наступивши на свій гонор, довелося визнати: без кардинальної зміни всієї державної системи їм не те що не повернути захоплені жадібними сусідами території, але і взагалі не вижити. Вихід спробували знайти в прийнятті Конституції. Робота над цим документом розпочалася 6 жовтня 1788-го.
Планувалося, що основний закон перетворить річ Посполиту в демократичну конституційну монархію і істотно зменшить свавілля шляхти, особливо магнатів. Зокрема, скасовувалося горезвісне liberum veto, втілене в знаменитій формулі "Nie pozwalam!" - окрике, що дає можливість навіть одному депутату зупинити обговорення будь-якого питання в Сеймі, а часом заблокувати роботу Сейму в цілому.
Природно, що всі абсолютні монархії Європи, а особливо Росія, Австрія й Пруссія, були не в захваті від перспективи прийняття Конституції та реанімації вмираючої Речі Посполитої. До того ж, це був "поганий приклад" для власних підданих. Відповідно їх резиденти, агенти впливу та інша робили все можливе, щоб цього не допустити.
3 травня 1791-го, незважаючи на величезну протидію як сусідів, так і власних консерваторів, які не бажають втрачати дідівські привілеї та вольності, так званий "Чотирирічний Сейм прийняв Ustawu rządowu ("Урядовий акт") - Основний Закон Речі Посполитої.
Цей документ, крім іншого, зрівняв у деяких політичних правах шляхту і міщан, чого давно домагалася молода буржуазія. Крім того, Конституція проголосила опіку держави над селянами, що значно пом'якшило феодальний гніт. Ustawа rządowa також гарантувала віротерпимість і свободу всіх конфесій, зокрема, і православним "схизматикам"-українцям, яких до того влади "пресували" із завидною завзятістю. Тим не менш католицизм зберігав позицію панівної релігії. Незважаючи на ряд недоліків "Конституція 3 травня" була найдемократичнішим і прогресивним правовим актом в Європі того часу.
Першим на прийняття Конституції відреагував Прусський король Фрідріх Вільгельм II. Він розірвав угоду про альянс з Річчю Посполитою. Незабаром почалася Російсько-польська війна 1792 р. (вона ж "Війна на захист Конституції"). Союзниками поневолювачів виступила Тарговицкая конфедерація, яка об'єднувала виступали проти Конституції магнатів і безземельную шляхту. Дивний на перший погляд альянс між найбагатшими і самими жебраками шляхтичами пояснювався просто. Акт відібрав у безземельній і зубожілій люмпен-аристократії право голосу, що позбавило її засобів до існування. Магнати використовували цей набрід для просування своїх інтересів на виборах - місцевих Сеймиків, що Сейму, що королів. У перервах між перманентними элекциями ці шевальє непогано харчевались при дворах магнатів. Останнє - яскрава ілюстрація глибинних коренів давнього українського звичаю засівати округу "гречкою". Безголосі "шевальє" відразу втратили можливість безбідно жити за рахунок продажу голоси, а магнати, зі свого боку, позбулися головного інструменту впливу на формування владних структур.
Король Станіслав Авгус Понятовський, який виступав головним двигуном прийняття Конституції, зазнав поразки і капітулював. 23 листопада 1793-го дія документа Ustawа rządowa Гродненський сейм офіційно анулював. Перша в Європі Конституція проіснувала менше 19 місяців (по факту ж - трохи більше року).
Про те, що на частині території України, хай і недовго, діяла перша в Європі Конституція, знають небагато. А про те, що у нас зберігся найдавніший і, донедавна, найбільш масштабний у світі пам'ятник на честь прийняття цього документа, знають взагалі одиниці.
Ухваленню Конституції передувала низка неймовірних подій і збігів. Зокрема, коли йшла робота над Актом, Австрія та Росія перебували в стані війни з Османською імперією, а Петербург, до того ж, воював ще й зі Швецією. Відповідно, їм було не до Речі Посполитої. Напередодні прийняття Конституції гостро стало питання про можливість силового, а потім і озброєної протидії з боку її противників. З цієї причини засідання Сейму почали на два дні раніше, скориставшись тим, що "конституційна опозиція" ще перебували на великодніх канікулах. Прихильників на "дострокове" засідання Сейму король запросив таємно, а противників не повідомив. Крім того, на всяк випадок біля Королівського палацу, де засідав Сейм, була розміщена королівська гвардія під командуванням племінника Станіслава II Понятовського. Фактично це був державний переворот на чолі з королем.
На тлі активної протидії що зовні, що всередині країни прийняття Акта виглядало як щось неймовірне. Тому в суспільстві панувала думка, що без Божого Провидіння тут не обійшлося. Навіть сам Акт отримав неформальну назву "Закону Божого Провидіння".
У Варшаві постановою Сейму в честь Божої допомоги навіть вирішили звести храм-пам'ятник Господньому Провидінню. Проект розробив знаменитий архітектор Якуб Кубіцький. У першу річницю прийняття Конституції король Станіслав II Август і його брат, примас Польщі Міхал Єжи Понятовський урочисто заклали наріжний камінь у фундамент майбутнього грандіозного меморіального храму. Але звести встигли тільки одну з центральних опорних колон. Після скасування Конституції пам'ятник на її честь став неактуальним. А в жовтні 1795-го з політичної карти світу зникла і сама річ Посполита.
До ідеї зведення храму на честь Провидіння повернулися після відновлення незалежності Польщі. У 1930-му навіть оголосили загальнодержавний конкурс на кращий проект. Його виграв архітектор Богдан Пнівський. Але поки йшли узгодження, вирішувалися питання фінансування і шукали підрядників, почалася Друга світова війна і незалежна Польща знов зникла з карти світу.
У комуністичній ПНР тема Конституції 3 травня була табуйованою.
Тільки в 1998-му з подачі примаса Польщі кардинала Юзефа Глемпа польський Сейм підтвердив рішення своїх попередників про будівництво храму на честь Провидіння Божого і Конституції. Але, схоже, проектом було "пороблено".
У новому конкурсі перемогло дітище професора Марка Будзинского. Постмодерністський проект передбачав будову у вигляді земляного кургану, в глибинах якого повинен був знаходитися сам храм. Очікувалося, що ця споруда стане шедевром сучасної архітектури планетарного рівня.
Але кардинал Глемп вирішив не експериментувати. Він скасував результати конкурсу, давши завдання архітектору Леху Шимборскому розробити новий проект - без "викрутасів", конкурсів і обговорень. За участю вищого керівництва країни новий храм офіційно відкрили у День незалежності Польщі 11 листопада 2016 р. (добудова ведеться і сьогодні). Споруда вийшла ну дуже неоднозначним і тут же отримав неформальну назву "Соковижималка для лимонів". Крім того, воно стало лауреатом антипремії "найогидніше споруда Польщі".
Але повернемося в Україну. Поки у столичній Варшаві більше двох сторіч йшла епопея навколо зведення храму-пам'ятника, у подільському містечку Фельштин (з 1947-го - с. Гвардійське, Хмельницький р-н Хмельницької обл.) давно діяв костел на честь Конституції і Провидіння Божого. Більш того, він з'явився навіть раніше, ніж заклали фундамент самого першого Варшавського "недобудови".
На що прийняв Конституцію "Чотирирічному Сеймі" серед представників Поділля були співвласник Фельштина, кам'янецький каштелян Онуфрій Морський та єпископ Кам'янець Адам Станіслав Красінський. Останній, до того ж, був одним з авторів тексту Конституції 3 травня.
Тим часом у самому Фельштине готувалися освятити новий костел. Його будівництво на місці спаленого татарами дерев'яного попередника - костелу Св. Войцеха, почалося ще в 1753-му і на момент прийняття Акта там йшли завершальні роботи. Спочатку новий храм планували освятити на честь Св. Войцеха. Але в ознаменування історичної події з подачі єпископа Онуфрія Морського його вирішили присвятити Провидінню Божому і Конституції. 26 липня 1791-го обряд освячення провів особисто єпископ Красінський.
Після входження Поділля до Російської імперії царські власті наказали замінити крамольне назву, щоб ніщо не нагадувало про колишньої Конституції. Храм офіційно став костелом Св. Войцеха, як це і планувалося спочатку. Але неофіційно його вперто називали, як і раніше, - костел Провидіння Господнього.
Храм звели на кошти власників Фельштина Юзефа і Маріанни Грабянок, а добудовували коштом їхнього сина - відомого містика, алхіміка, масона і иллюмината Таддея Грабянки. Граб'янки, зауважимо, були представниками ополяченого руського (українського) шляхетського роду.
Якщо на Заході більш відомий масон Тадей Грабянка - у свій час в Європі багато хто навіть вважали, що "Граф Каліостро" - одна з його "аватар", то у нас найбільшу популярність отримав гадяцький полковник Григорій Грабянка. Це автор так званої "Літопису Граб'янки" - одного з найвидатніших пам'яток української історіографічної літератури кінця XVII - початку XVIII ст.
У ХХ столітті біографія "конституційного" храму склалася цілком прогнозовано. У 1933-му його закрили і влаштували тут спершу місцеву МТС, а пізніше - клуб з кінотеатром. Під час німецької окупації службу в костелі відновили, але в кінці п'ятдесятих, під час чергової антицерковної кампанії, храм знову закрили і перетворили його в склад мінеральних добрив. В кінці 1980-х храм повернули віруючим. У 1990-х почався його масштабний ремонт. Враховуючи історичне значення храму основні витрати з фінансування взяла на себе польська сторона. 25 червня 1994-го єпископ Ян Ольшанський заново освятив костел.
На сьогодні це прекрасна споруда в стилі бароко є головною визначною пам'яткою Фельштина-Гвардійського і одним з найкрасивіших старовинних храмів Хмельницької області взагалі.
