Кому дістануться "Плюси". Як закон про олігархів допоможе Коломойському відбілити свій імідж на Заході

Закон про олігархів вступить в силу через півроку з моменту його підписання президентом. Як пояснив міністр юстиції Денис Малюська, це так званий пільговий період — час, за який мільярдери зможуть добровільно позбутися критеріїв статусу олігарха, передбачених законом, і не потрапити в реєстр. "Якщо вони стануть простим бізнесом протягом цих шести місяців, до них не буде ніяких претензій. Вони не будуть в реєстрі. На них не будуть поширюватися обмеження, передбачені законом", — підкреслив міністр. Тобто ці люди повинні знати або хоча б здогадуватися, що їх планують включити до реєстру олігархів, і швидко скинути активи (ЗМІ, "зайвий" бізнес, в тому числі що підпадає під визначення монополії), відмовитися від впливу на політичні партії або скласти депутатські повноваження. А якщо не встигнуть або не захочуть, — їм місце в реєстрі. Який через помилки, допущеної в прийнятому законі, поки незрозуміло, хто буде складати — РНБО або НАПКА.

Оскільки помилка в прийнятому законі не стосується статті 4 "Значний вплив на засоби масової інформації", розглянемо, кого в законі віднесли до таких. Критеріїв для визначення впливовості три: особа є власником (засновником) ЗМІ або бенефіціаром власника (засновника), і/або є контролером власника (засновника), і/або була власником (засновником) ЗМІ або бенефіціаром, або контролером власника (засновника) на день вступу в силу закону, але втратила такий статус до дня введення в дію закону. В результаті чого власником (засновником), бенефіціаром або контролером власника (засновника) засоба масової інформації стала пов'язана особа або особа, що не має бездоганної ділової репутації. "Бездоганну репутацію" визначає 10-та стаття закону, в ній сім пунктів, два стосуються ЗМІ: погана репутація буде у тих, хто купує або хоче купити засоби масової інформації за ціною, яка значно нижча за ринкову, або за рахунок коштів, джерела походження яких документально не підтверджені; істотні і/або систематичні порушення особою вимог законодавства про засоби масової інформації, банківського, фінансового, валютного, податкового законодавства, законодавства з питань фінансового моніторингу, законодавства про цінні папери, акціонерні товариства і фондовий ринок.

Простіше кажучи, якщо Ігор Коломойський (Петро Порошенко, Рінат Ахметов, Віктор Пінчук та ін.) Не захочуть потрапити до реєстру олігархів, їм за найближчі півроку треба знайти кристально чистого покупця для своїх медіа-ресурсів. Такого покупця в Україні навряд чи знайдеш. Та й в статті 9 закону з цього приводу сказано, що якщо контроль над ЗМІ перейде навіть людині з небездоганною репутацією або до пов'язаної особи, олігарха з реєстру не виключать. Тобто, наприклад, переписати "1 + 1" на членів сім'ї Коломойський не зможе. Так само як і швидко продати. Втім, його та інших ймовірних фігурантів реєстру олігархів закон не примушує це робити. Головна умова "зняття з обліку" — бізнесмен повинен відповідати не трьом (мінімум) критеріям для олігархів, а двом. Нагадаємо ці критерії: участь в політиці, вплив на ЗМІ, монополіст і мільярдер.

Багато хто говорить, що мета закону про олігархів — змусити тих позбутися медіа-активів, щоб таким чином влада убезпечила себе від інформаційних атак з боку сильних світу цього. Але припустимо, Коломойський, для якого "Плюси" — дуже цінний актив, не буде його продавати. І не вийде зі складу власників. Перестануть українці після цього дивитися цей телеканал? Ні. Чи є у держави важелі, щоб влаштувати проблеми медіахолдингу Коломойського? В принципі, є: перевірки фіскальними службами або можна нацькувати Нацраду з телебачення і радіомовлення. Але це вже зовсім інша історія, і на неї можна реагувати по-іншому. Наприклад, звинуватити владу в цькуванні журналістів, в цензурі і придушенні свободи слова. Одна справа — заблокувати канали з пулу Козака-Медведчука за нібито російський слід у фінансуванні, і зовсім інша — тиснути медіа, що фінансуються українськими великими бізнесменами. Уявімо собі, як Ігор Валерійович красиво відбілює свій імідж в Європі і за океаном, захищаючи демократичні цінності від Зе-авторитаризму.

І тут влада потрапляє ще в одну пастку. Припустимо, ніхто з олігархів свої медіаактиви не продає. Але при цьому одні канали (ті ж "Плюси") влада не критикує, а інші (наприклад, "Прямий") критикує. Не чіпати політично лояльні медіа і тиснути нелояльні — шлях до великих неприємностей у відносинах з нашими партнерами. Не дарма посол Великобританії в Україні Мелінда Сіммонс серед умов, при яких закон про олігархів може спрацювати, назвала сильне суспільне мовлення. Тобто на Заході вже припускають, що деолігархізація по-українськи може стати небезпекою для свободи слова.