Саджати своїх страшно, але треба. Коли Зеленського привалить корупцією

Згідно з результатами соціологічного опитування, проведеного Українським інститутом майбутнього (UIF), 49% респондентів вважають, що головним фактором, що заважає країні рухатися далі, є корупція. "З антитезою до корупції, з антикорупційними гаслами (Володимир Зеленський. — "ДС") приходив до влади і зараз, на жаль для влади, ця тема в принципі стає ключовою для українців", — зазначив виконавчий директор UIF Вадим Денисенко. Іншою дуже серйозною перепоною опитані назвали непрофесіоналізм влади (27%).

Майже два роки тому, в березневому соцопитуванні центру "Социс", тема хабарництва і корупції серед проблем, найбільш хвилюючих українців, займала тільки шосте місце (21,8%), а в першу трійку увійшли конфлікт на сході країни, підвищення тарифів на комунальні послуги і низький рівень зарплат і пенсій. Додамо, що за президентства Порошенка переважна більшість громадян вважали боротьбу з корупцією неефективною, і під час президентської кампанії 2019 р. покладали значні надії на реалізацію Зеленським його обіцянки "весна прийде, саджати будемо". Але через рік результати дослідження, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС), підтвердили марність цих сподівань: 75% опитаних вказали, що боротьба з корупцією у вищих ешелонах влади неуспішна. Цікавим в цьому контексті видається і торішнє листопадове опитування групи "Рейтинг": за його даними, 47% опитаних не побачили зрушень у протидії корупції, а 34% сказали, що ситуація погіршилася. Тільки 14% побачили позитивні зміни.

Чому ж тема корупції знову стала ключовою в політичному порядку денному? Для досить значного числа нашого населення корупційність будь-кого, хто нагорі, при владі, — апріорне твердження. Звідси проста відповідь, як побороти корупцію: всіх пересаджати, бажано довічно, і красти перестануть. На цю частину виборців в 2019-му і було розраховане гасло Зеленського, а потім і "слуг", про швидкі посадки. Але реальність зовсім інша, в ній прості рішення не працюють.

В кінці травня 2019 р. новообраний президент Зеленський зустрівся з директором НАБУ Артемом Ситником, головою САП Назаром Холодницьким і генпрокурором Русланом Рябошапкою і закликав їх за три місяці дати відчутний результат. З цієї трійці поки ще на посаді залишається тільки Ситник. За три місяці ніхто ніякого результату дати не зміг. Та й не борються з корупцією за вказівкою згори і під дати. Якщо, звичайно, це не політично мотивовані справи. А у вересні минулого року Володимир Зеленський на тлі корупційного скандалу зі "слугою" Олександром Юрченком виступив з не менш дивним закликом до того ж Ситника і до нинішнього генпрокурора Ірині Венедиктової забезпечити "більше показових "посадок".

Вчора в НАБУ заявили про досягнення: за минулий рік Вищий антикорупційний суд виніс 11 вироків з реальними тюремними термінами. Ця цифра для простого обивателя, якому абсолютно нецікаво, скільки томів займають кримінальні справи і скільки в них зібрано доказів, означає тільки одне: з корупцією в країні не борються і заклики президента антикорупційні органи глибоко ігнорують. Гірше того: нинішня влада обростає корупційними скандалами і при цьому своїх виводить з-під удару.

Той же нардеп Юрченко, якому пророкували роль показової жертви, за рішенням ВАКС ще на початку листопада позбувся електронного браслета. Єдине покарання, яке він поки поніс, — виключення з президентської фракції. Інша не менш гучна історія — звинувачення в корупції на адресу заступника голови Офісу президента Олега Татарова. Це взагалі найяскравіший приклад того, як не треба чинити влади. Татаров стверджує, що НАБУ наводить на нього наклеп і він ні в чому не винен. Але при цьому Офіс генпрокурора наполягає на передачі його справи в СБУ. Що бачить в цій історії простий обиватель? Банальну спробу врятувати заступника голови ОП від відповідальності. Адже якщо той не винен, то зможе осоромити детективів НАБУ в суді.

Поки у Зеленського не трапився свій "Свинарчукгейт", але гучні корупційні скандали — лише справа часу. Тим більше, що на сьогоднішній день є безліч журналістських розслідувань про діяльність представників влади і майже немає ніякої реакції на них. При цьому не варто забувати, що акцент опонентів на небажанні влади боротися з корупцією — це ще й дуже ефективна політтехнологія. І, по всій видимості, у Зеленського забули, що її успішне використання опонентами стало однією з ключових причин втрати народної довіри їх попередниками. Можна припустити, що президент і його соратники просто бояться, що, здаючи своїх в руки правосуддя, наживуть безліч ворогів куди небезпечніших, ніж опозиція. Але час справедливості, як колись казав Зеленський, дуже швидко проходить. І якщо в питанні боротьби з корупцією влада не відмовиться від нинішньої своєї політики, то до осені головною проблемою країни це явище назвуть 60 або 70 відсотків громадян. Тоді ж корупційні звинувачення поваляться сніжним комом, під вантажем якого рейтинг президента і його команди полетить вниз безповоротно.