А нам однаково. Як Зеленський скористається зростанням апатії українців

У березні, в порівнянні з лютневим опитуванням, на 6% — з 29 до 34 — збільшилася кількість респондентів, які не пішли б на вибори або не визначились з вибором. Показовою тут можна вважати відповідь респондентів на питання, чи знають вони про введення санкцій проти Віктора Медведчука і його дружини Оксани Марченко. Цей крок подавався владою і її спікерами як яскраве свідчення "патріотичного розвороту". Водночас, за даними другої хвилі дослідження, проведеного Інститутом майбутнього і компанією "Нью імідж маркетинг груп", третина громадян (36%) про такі санкції взагалі не чула, 39% щось чули, але подробиць не знають, і тільки 25% добре обізнані. Тобто тільки приблизно чверть співвітчизників цікавляться політикою, інші або час від часу, або не цікавляться політичним життям в принципі.

Україна переживала три пікових підйоми політичної активності — в 2004-му, 2014-му і 2019-му. На ці роки припадає три революції в сучасній українській історії — Помаранчева, Революція гідності і тиха електоральна революція, коли 73% виборців привели до влади Володимира Зеленського, а потім 43,16% і його партію "Слуга народу". Після сплесків активності спостерігався спад, що закономірно. Однак нинішній рівень політичної апатії унікальний тим, що, по-перше, відбувається він буквально через два роки після тріумфального приходу "зелених" у владу, а по-друге, людям не цікава політика не тому, що вони задоволені своїм вибором і, зробивши його, живуть в радості і мирі, а саме навпаки. Що підтверджують цифри усіх останніх соцопитувань, де кількість людей, які вважають розвиток ситуації в країні неправильним, коливається в межах 65–75%.

Цікавий і перелік проблем, які українці називають дуже важливими для себе: за даними згаданого опитування Інституту майбутнього, це низькі зарплата і пенсія (37%), корупція (34%), високі тарифи (33%), війна (31%), зростання цін (25%), безробіття (24%). У цьому переліку ті суспільні хвороби, швидкого лікування яких виборці чекали від влади в 2019-му. Але не дочекалися. Ніяк на ці питання не відповіли і останні активності РНБО. "Про кінець епохи Зеленського говорити ще рано, але значна частина українців вважає його слабким і некомпетентним лідером, і кількість незадоволених зростає. Судячи з того, що не приймається ніяких кадрових і управлінських рішень, люди і далі будуть думати, що нічого в державі не змінилося", — пояснює негативні тенденції в країні директор Інститут майбутнього Вадим Денисенко.

Але чи може влада якось виправити ситуацію, зменшити апатію громадян? Відповідь на це питання водночас і проста, і складна. Вибори 2019 р. сформували особливий запит суспільства на справедливість, досягти якого без порушення законів було складно. Прийнявши ряд змін в законодавство, наприклад, скасувавши депутатську недоторканність, "зелені" задовольнили частину виборців, але дуже швидко виявилося, що зі скасуванням недоторканності втратився інтерес влади до депутатів-порушників. Особливо якщо вони з монобільшості. Можна згадати хіба що справу Олександра Юрченка, якого виключили зі "слуг", але він і далі пише законопроєкти і голосує. Ще в листопаді ВАКС вирішив зняти електронний браслет з підозрюваного в корупції нардепа. І тільки зараз взялися за депутатів, підозрюваних в ухиленні від сплати податків — підозру повідомили члену групи "За майбутнє" Віктору Мʼялику. Знову не "слузі".

Але, ймовірно, виборець пробачив би "зеленим" цю вибірковість, якби влада запропонувала якусь ідею, навколо якої можна згуртувати суспільство. Треба нагадати, що в перший рік президентства Зеленський досить часто заявляв про необхідність великого проєкту. Тоді з небуття навіть підняли ідею часів Януковича про проведення зимової Олімпіади в Карпатах. Однак від цієї красивої, але дорогої ідеї відмовилися, взявшись за "Велике будівництво". Яке незабаром потонуло в скандалах, пов'язаних з вартістю 1 км дороги.

Тут можна згадати 2011–2012 рр., коли в нашій країні розгорнулося будівництво під Євро-2012. Багато що з тоді введеного в експлуатацію служить і сьогодні. Успішне проведення європейської футбольної першості стало своєрідною національною ідеєю на кілька років. На ці роки, до речі, припадає пікове зменшення політичної активності, зростання якої почалося вже після Євро і було пов'язане з парламентськими виборами. Сьогоднішня політична апатія — це не просто зниження інтересу до політики через його заміщення іншим інтересом, позитивним, а важка, безвихідна. І якщо найближчим часом не відбудеться якийсь струс (дострокові вибори, референдум на важливу для людей тему), електоральне болото розширюватиметься і далі.

Це погано для більшості політичних гравців, але не для Зе-влади і особливо президента особисто. Його рейтинг поки що вищий, ніж у інших, а байдужість громадян до політичного життя не тільки гальмуватиме зростання рейтингів опозиційних політиків, але й не сприяє появі нових лідерів. Водночас влада може діяти, не озираючись на невдоволення суспільства: поки воно в дрімоті, можна пробувати проводити будь-які рішення сумнівної легітимності. Наприклад, затвердити підсумки якого-небудь референдуму про зміни до Конституції, які посилюють повноваження президента, голосами членів РНБО, а не конституційними трьомастами в парламенті. Або давати вказівки силовикам, у штабі якої партії провести обшук сьогодні, а якої завтра. Перед нами є два приклади, до чого може призвести апатія суспільства і відмова приймати дієву участь у долі країни, — Росія і Білорусь. Навіть в Білорусі режим виявився дуже сильним, що вже говорити про Росію...