Три фобії Зеленського. Як вони управляють президентом
Президенти — теж люди. Тільки волею виборців підняті на вершину влади. І у них є свої страхи. Є вони і у Володимира Зеленського
Кажуть, що Леонід Кучма, при правлінні якого було кілька масштабних акцій протесту, кульмінацією яких став Помаранчевий майдан, боявся увійти в історію кривавим диктатором. Тому в 2004-му він відмовився від порад розігнати протести — що і забезпечило мирну передачу влади.
У Віктора Ющенка теж були свої страхи. Головний з них — страх розколу країни. Під час президентської передвиборчої гонки 2004 р. на українцях випробували технологію регіонального розколу, і цю рану доводилося загоювати. Звідси, очевидно, і хитання Віктора Андрійовича між політичними елітами, які представляли захід і схід країни. Останні в підсумку зміцніли і взяли реванш на президентських виборах 2010 р.
Були страхи і у Януковича. І чимало. При його президентстві ходили чутки про те, що якісь алтайські шамани напророкували йому замах. За конспірологічної версії, ця фобія і могла підштовхнути "проффесора" до втечі з революційного Києва. Втім, Янукович втратив владу зовсім не через фобії. А через жадібність "сім'ї", чиї апетити налаштували проти неї всі інші олігархічні групи. А різкий розворот у бік Росії після обіцяної асоціації з Євросоюзом зіграв роль детонатора.
Петро Порошенко, якому історія визначила стати "президентом війни", остерігався нового Майдану. І вже не мирного. Тому Петро Олексійович, з одного боку, активно підтримував ветеранів війни, а з іншого — з побоюванням ставився до пасіонаріїв з числа військових, особливо добробатівців.
Володимир Зеленський також схильний до фобій. Найпомітнішими з них є три — страх уславитися корупціонером, страх втратити народне обожнювання і страх перед патріотами. Йдучи у владу, Володимир Олександрович пообіцяв скласти повноваження, якщо його запідозрять у корупції. Це дуже серйозна обіцянка, оскільки сам президент може і не займатися корупційними діяннями, а ось його оточення — цілком. За останній час у бік Зеленського полетіло відразу кілька звинувачень. Тільки одне пов'язане з ним особисто, інші — з його соратниками.
Нагадаємо, 7 липня голова НАЗК Олександр Новіков склав і вручив Зеленському два адміністративних протоколи у зв'язку з неподанням повідомлення про суттєві зміни в майновому стані. Після цього президент вніс необхідні зміни і задекларував понад 5 млн грн доходів від покупки цінних паперів. Але на забудькуватість глави держави відреагувала і пильна громадськість: на президентському сайті була зареєстрована електронна петиція про його відставку. Зеленський відповів на неї: визнав помилку, заявив, що корисливих намірів не мав, тому будь-яких рішень відповідно до даної петиції не планується. Тобто йти у відставку відмовився.
І якщо в цьому випадку помилка дійсно була швидко виправлена і звинувачувати особисто президента в корупції поки приводу немає, то його соратники такі приводи дають. Тут і історія з хабарництвом нардепа-"слуги" Олександра Юрченка, на яку Зеленський відреагував дуже нервово, що, втім, не завадило депутату, що оскандалився, вийти на свободу під заставу, і розкриття завдяки журналістам фактів працевлаштування родичів помічниками "слуг" у парламенті, і публікації в ЗМІ про нібито фінансування президентської партії олігархами. На одну з таких публікацій на сайті "Української правди" в Офісі президента відреагували з помітною нервозністю. Зокрема, там закликали українських політиків "не привносити російські пропагандистські вкидання в офіційний документообіг у країні", а також порадили журналістам не забувати, що "анонімні джерела або великі бізнесмени використовують вас для просування своїх вузьких і нерідко корупційних інтересів". Що ж, заява в стилі "ви все брешете" тільки роздратовує розслідувачів. Зовсім свіжу історію з корупційним душком про нібито підтримку Зеленським сигаретної монополії компанії "Tedis Україна" розповів журналіст Юрій Бутусов. А ще погано виглядає історія з бажанням покерувати в ручному режимі держпідприємством "Енергоатом".
Остерігається Зеленський і патріотів. Уже не один раз влада змінювала свою позицію після акцій протесту ветеранів та активістів проти капітуляції, навіть зовсім нечисленних. Або їй доводилося пояснювати, що здаватися на милість країні-агресору Україна не збирається. Правда, і виконувати одне з головних вимог протестуючих — відправити у відставку главу ОП і ключового парламентера з питань Донбасу Андрія Єрмака — Зеленський поки відмовляється. Як, утім, відмовляється і форсувати події з виборами в ОРДЛО за російським сценарієм, щоб не викликати чергову хвилю гніву патріотів.
І третя, можливо, найбільша фобія Зеленського — страх втратити народне обожнювання. Це страшно для будь-якого артиста, навіть якщо його занесло в президенти. За півтора року українці вже зрозуміли, що Зеленський — точно не кіношний Голобородько. Але його нинішній рейтинг хоч і значно впав з дня обрання, однак усе ще тримається дуже високо. Тобто запас народної любові ще не вичерпаний. І ось чого в ній більше — позитивних спогадів про Зеленського з "Кварталу" або оцінок його президентської діяльності, сказати складно.
Утім, як доводить історія наших президентів, найбільша для них біда може підкрастися звідти, звідки її не чекали. Чи буде "чорний лебідь" Зеленського пов'язаний з його фобіями або свою роль зіграє, наприклад, економічна криза, спровокована коронавірусом, передбачити, природно, неможливо. Тим цікавіше буде дізнатися, чим все закінчиться. Публіка в передчутті.
