Кредитори — в окрему чергу. Скільки судів потрібно українцям для щастя
Голова НБУ Кирило Шевченко хоче створити в Україні окрему судову інстанцію, яка займатиметься кредиторами. У світі подібний досвід є. Однак у нас навіть найкращі зразки світової правової практики можуть стати джерелом корупції
"У нас кредитний портфель банківської системи — близько трильйона гривень. Умовно кажучи, $40 млрд. Мені здається, що така сума варта того, щоб її захищати. Що ми можемо зробити? Сьогодні на обговоренні дві ідеї: створювати або окремий судовий інститут для захисту прав кредитора, або окрему судову палату", — розповів голова Нацбанку в інтерв'ю "Економічній правді". З одного боку, вважають експерти фінансового ринку, подібна ідея цілком виправдана, оскільки дуже часто суди приймають рішення на користь боржників, що заважає нормальній діяльності кредиторів. Плюс суди перевантажені кредитними справами, далеко не всі служителі Феміди розбираються в їх тонкощах, і тому розгляд таких справ може тривати дуже довго. Причому далеко не завжди успішно для кредиторів.
Але, з іншого боку, у судової реформи в Україні дуже сумнівні результати. Про що, зокрема, сказано в проєкті Звіту про виконання угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Днями Європарламент затвердив з цього приводу відповідну резолюцію. Європейські політики закликають Київ прискорити судову реформу і боротися з корупцією серед суддів. Автори звіту роблять акцент на внутрішній інституційній нестабільності і суперечностях в країні, а також на відсутності політичної рішучості забезпечити повну незалежність судових і економічних інститутів, недопущення вибіркового використання правосуддя.
Можна припустити, що ініціатива, озвучена Шевченком, насправді виходить саме від наших європейських партнерів, які вважають, що кредитні суди здатні прискорити реформування судової системи України. Подібні органи існують в Німеччині, Великобританії і багатьох інших європейських державах із, зробимо на цьому особливий акцент, давньою традицією вирішення фінансових суперечок шляхом чесного правосуддя. Їх досвід переймають інші країни, але для того щоб такі суди працювали ефективно, необхідно як мінімум три умови. Перше — чітко розуміти, чим займатимуться судді, входитиме в їх компетенцію тільки захист кредиторів чи також і позичальників. Друге — грамотність суддів у питаннях банківської та фінансової діяльності. Простіше кажучи, це повинні бути не тільки юристи, а й люди з хорошою економічно освітою. Третє — чесність, непідкупність і віддаленість від усіх груп впливу. І якщо перші дві умови ще можна забезпечити, наприклад, претендентів на посади суддів відправити на додаткове навчання фінансовим тонкощам, то з третьою у нас біда.
Скільки б судів або судових палат у нас не створювали, все впирається в кадри. Зараз ми пожинаємо плоди корупції при прийомі і навчанні студентів на юридичних спеціальностях, отриманні теплих містечок в системі правосуддя, нездатності багатьох суддів розділяти особисті політичні погляди і професійну діяльність тощо. Мабуть, наші західні партнери з жахом спостерігають за повною безпорадністю влади, нездатної знайти управу на суддів Окружного адміністративного суду Києва. Втім, тут ще питання, чи хоче вона приборкати Павла Вовка і компанію, враховуючи їх політичну гнучкість. З одного боку, цей суд рішеннями про скасування перейменування Московського проспекту в столиці на Степана Бандери розбурхує суспільство, але з іншого — він же став на бік Управління держохорони, не задовольнивши позов відстороненого президентом Зеленським голови КСУ Олександра Тупицького.
Коли в 2005 р. створювалися спеціалізовані адміністративні суди, ініціатори цієї реформи виходили з необхідності розвантажити звичайні суди. Але пройшло зовсім небагато часу, і своїми спірними рішеннями ці судові органи затьмарили колись найскандальніший Печерський суд столиці.
У контексті реформування судів варто згадати і історію створення ВАКС. Наші західні партнери і доморощені борці з корупцією наполягали на тому, що в Україні повинна бути створена антикорупційна система, що включає в себе НАПК, що відловлює фальшиві декларації чиновників, НАБУ, яка розслідує корупцію, САП, що працює разом з НАБУ, і кінцевий орган — Вищий антикорупційний суд. В ідеалі все виглядало красиво, але реалії виявилися іншими. Навколо створення Антикорсуду велися запеклі політичні баталії, в результаті ще колишня влада погодилася, щоб відбір суддів ВАКС проводили представники західних інститутів. Уже при Зеленському цей суд запрацював, але за перший рік виніс лише 16 вироків, 15 з них — обвинувальних. Більшість рішень ВАКС досі оскаржується в апеляційній палаті цього суду.
Начебто і є хоч якийсь результат, проте вироки не торкалися гучних справ про топкорупції. Крім того, цей суд встиг налаштувати проти себе громадських активістів цілим рядом, на їхню думку, дивних рішень. Вони головним чином стосувались закриття справ про недостовірні дані в деклараціях.
Повертаючись до ідеї голови Нацбанку про створення кредитних судів, варто зазначити, що від кількості судових інстанцій якість їх роботи, на жаль, не поліпшується. І рецепта, як вилікувати вітчизняну судову систему від хабарництва, кумівства, політичної заангажованості, поки не придумали. Ось коли придумають, тоді до пропозиції Шевченка можна і повернутися. Поки ж доречніше дотримуватися давнього філософського принципу бритви Оккама — не плодити сутності без крайньої на те необхідності.
