Бандера, Петлюра, Махно? Кого першим поховають у національному пантеоні, який обіцяний Зеленським

"Ми також починаємо процес повернення на рідну землю видатних українців. Які жили для України. Які боролися за Україну. Які поховані не в Україні. Це гетьмани Запорозької Січі, діячі часів УНР, учасники визвольного руху, діячі культури і науки та багато інших. Ми будемо повертати не тільки своїх. Ми будемо повертати своє", — заявив Володимир Зеленський 24 серпня. Минуло майже два тижні, але будь-яких зрушень на виконання озвучених президентом намірів поки не помічено. І це дивує, оскільки за сказаним главою держави, та ще й в такий день, повинна була піти низка швидких рішень виконавчої вертикалі. А так виходить, що Зеленський народу пообіцяв, а чиновники не почули.

Єдина реакція на слова президента пішла від директора Інституту національної пам'яті Антона Дробовича. Він висловив таку думку : якщо говорити про створення національного пантеону, то може бути перенесення окремих видатних українців (мова йде про невелику кількість людей, п'яти-десяти) з місць їх поховань в Україні та за її межами в одне місце в Києві для формування символічного меморіального простору. Йдеться про видатні постаті різних періодів історії. До слова, всього за оцінками Українського інституту національної пам'яті, за межами України існує понад 250 тис. поховань представників української еміграції. Могили розкидані по всіх континентах, окрім Антарктиди.

Отже, з урахуванням різних підходів до української історії ми можемо зіткнутися з величезною проблемою ще на етапі створення списку для перепоховання в пантеоні. Тому що в ньому — точно не п'ять і не десять видатних людей, які спочили у чужій землі: король Данило Галицький, Пилип Орлик, Павло Скоропадський, Степан Бандера, Симон Петлюра, Нестор Махно, Володимир Винниченко, Євген Коновалець, Михайло Драгоманов, Олександр Олесь, Ігор Сікорський, Серж Лифар ... І якщо з європейськими або заокеанськими урядами процедуру перенесення тіл узгодити можна, то повернути останки Олександра Довженка, Володимира Вернадського (покояться на Новодівочому кладовищі Москви) або Сергія Корольова (похований біля Кремлівської стіни) — нереально. По-перше, Росія вважає творчість цих і багатьох інших видатних українців своєю спадщиною, а по-друге, у тамтешній державній політиці історичної пам'яті України як держави не існує.

Є й інші проблеми. Так, місця поховань деяких славних людей або невідомі, або й досі спірні. Наприклад, необхідно буде організувати і профінансувати пошук мощей Ярослава Мудрого, що давно зникли з саркофага у Святій Софії. Поки безуспішно шукають і місце останнього спочинку його дочки королеви Анни. У Румунії, в місті Галац, похований Іван Мазепа, його могилу зруйнували за часів комуністичного режиму Чаушеску, і де точно знаходиться прах гетьмана — треба встановити. Таких прикладів вистачає. Звичайно, можна обмежитися перепохованням тих, чиї могили шукати простіше, але якщо споруджувати національний пантеон, тоді підходити до справи слід відповідально.

Ще одна проблема — всередині самої України. Не стільки серед істориків, скільки серед громадян і політичних еліт немає згоди в тому, хто з відомих особистостей заслуговує бути перепохованим у пантеоні. Є варіант піти популістським шляхом і провести загальнонаціональний відбір десяти чи двадцяти видатних українців, кого перепоховають у Києві. Тут варто згадати проєкт телеканалу "Інтер" "Великі українці", що проводився в 2007-2008 рр., його вів Савік Шустер. За підсумками голосування першу десятку очолив Ярослав Мудрий, слідом за ним у списку Микола Амосов, Степан Бандера, Тарас Шевченко, Богдан Хмельницький, Валерій Лобановський, В'ячеслав Чорновіл, Григорій Сковорода, Леся Українка та Іван Франко. Цей відбір тоді багато критикували, оскільки формат шоу міг сприяти маніпуляціям громадською думкою.

Якщо при формуванні списку гідних упокоїтися в пантеоні підуть цим же шляхом, ми в підсумку можемо отримати в числі кандидатів Леоніда Брежнєва, радянських маршалів — українців за походженням, і так далі, адже подібні відбори завжди політизовані і ними неодмінно скористаються проросійські сили, щоб звести все до абсурду. Тому складати список повинні не громадяни своїм голосуванням, а Інститут, очолюваний Антоном Дробовичем, і історики. При цьому наділеним владою втручатися в цей процес не можна. Щоб відбір не перетворився на коливання чиновників відповідно з думкою президента і його Офісу. Тут можна згадати, як Володимир Зеленський у минулому році, до розпочатого їм патріотичного розвороту, говорив, що з приводу Степана Бандери в історії немає однозначності. "Не потрібно, на мою думку, провокувати українське суспільство і відповідати на питання, на які має відповісти час", — заявляв тоді Зеленський.

А ось чим дійсно повинні зайнятися можновладці, так це узгодженням місця для меморіалу, його проєкту, а також процедурними формальностями, пов'язаними з ексгумацією праху відомих людей і його доставкою в Україну. Нагадаємо, майже 16 років тому, 23 вересня 2005 р., президент Віктор Ющенко своїм указом розпорядився створити Алею відомих діячів України, але далі розмов, на жаль, справа не пішла. У січні 2015 р. Верховна Рада прийняла постанову "Про увічнення пам'яті Героїв України, які віддали своє життя за свободу і незалежність України". Документом передбачено "створення в центральній частині столиці України місті-герої Києві Українського національного пантеону (Меморіального комплексу)". Петро Порошенко з цього приводу видав відповідний указ. Але питання, де в Києві споруджувати такий меморіал, загальмував процес. У червні вже 2020 р. Кабмін своєю постановою створив Оргкомітет з підготовки та проведення заходів щодо створення меморіалу українських героїв. Уже відомо, які споруди там будуть. Але й досі не визначено місце. Інститут національної пам'яті пропонує створити пантеон в Хрещатому парку в районі нинішньої Арки Дружби народів. І в КМДА, і в Мінкульті ніби як всі за це місце, але рішення немає. І коли воно буде, передбачити неможливо.