Референдум щодо НАТО. Чи наважиться Зеленський позлити Путіна
Наразі підтримка українцями вступу країни до Північноатлантичного альянсу висока як ніколи. Але владі такий ентузіазм швидше заважає
17 лютого було опубліковано два інтерв'ю Володимира Зеленського, в яких він, серед іншого, говорив про НАТО та перспективи України стати членом Альянсу. Зі сказаного можна зробити кілька висновків і на їх підставі спрогнозувати, як швидко наша країна просуватиметься євроатлантичним шляхом. І чи не зійде взагалі.
У першому інтерв'ю українському виданню "РБК-Україна" Зеленський пояснив : є позиція Росії, вона категорично не сприйме членство нашої держави в Північноатлантичному альянсі, і є позиція окремих західних партнерів, які кажуть — "ми вам раді в НАТО, але роблять усе, щоб ми туди не дійшли. Україна, наголосив Зеленський, перебуває на шляху до НАТО, проте відстань велика. "Проходячи цей шлях, ми маємо отримати систему гарантій. І хоча б теоретично вона не повинна поступатися системі, яку пропонують країнам НАТО", — зазначив глава української держави.
Ідея нових, справжніх, а не липових гарантій, які були надані Україні за Будапештським меморандумом 1994 р., загалом правильна. Але є два великі "але". Перше: як показала нинішня масштабна криза, спровокована Росією, далеко не всі члени Альянсу готові говорити не лише про перспективи членства України, а й про гарантії нашої безпеки. Їм легше відкупитись черговим кредитом. А друге "але" — натовські начальники постійно повторюють: темпи інтеграції України до Альянсу залежать від швидкості виконання Києвом свого домашнього завдання. До нього входять реформи, боротьба з корупцією та приведення армії до стандартів НАТО.
Де-факто маємо ситуацію, що скільки побажань колективного Заходу ми не виконували, все одно знайдеться привід для нових зауважень. І ним скористаються деякі члени НАТО, щоб продовжувати блокувати наш вступ. Із цього песимістичного сценарію є два виходи. Перший — довбати стіну, не лінуватися передавати привіти країнам на кшталт Німеччини чи Угорщини, і шукати нових форм союзництва з партнерами, які щиро нас підтримують. Прекрасний свіжий приклад – потрійний союз між Британією, Польщею та Україною. Другий вихід — йти повільніше або взагалі зупинитися.
Однак, біля другого виходу для влади встановлено запобіжник: 7 лютого 2019 р. Верховна Рада 334 голосами внесла поправки до Конституції, які закріпили курс на повноправне членство в Європейському Союзі та НАТО. Це рішення тоді критикувалося багатьма, мовляв, Петро Порошенко використовує тему інтеграції до НАТО для мобілізації свого електорату.
Зеленський як кандидат у президенти це рішення Верховної Ради не хвалив, але й з ревізією теж не поспішає. Тим більше зараз, згідно з останніми соцопитуваннями, понад 60% громадян підтримують членство України в Альянсі. Але в іншому інтерв'ю, німецькому Bild, Зеленський натякнув, що пункт про курс на НАТО в Конституції створює незручності. Мовляв, 2019-го Верховна Рада закріпила курс на членство в Альянсі без загальнонаціонального референдуму. Зробимо дві ремарки. По-перше, на той момент, коли ухвалювалося це рішення, вступ України до НАТО вже підтримувала більшість громадян. По-друге, референдум планувався, але наприкінці шляху, щоб українці ухвалили рішення щодо членства країни в НАТО.
До речі, про референдум говорить не лише Зеленський. Днями головний парламентський "слуга" Давид Арахамія допустив відмову України від вступу до НАТО, але за однієї умови таке рішення має приймати народ на всеукраїнському референдумі. При цьому депутат зазначив, що ніхто не має наміру зараз проводити такий референдум, у тому числі і президент Володимир Зеленський.
Але чому б не провести референдум на підтримку членства в НАТО? Відмова Зеленського від записаного до Конституції євроатлантичного курсу загрожує звинуваченнями в порушенні ним Основного Закону, але й швидкого просування партнери нам не обіцяють. Хоча двері перед Україною закривати не будуть. При цьому Путін посилює тиск, вимагаючи і від України, і від Заходу швидкої відповіді щодо інтеграції нашої країни до західного військово-політичного блоку. Ситуація виглядає патовою. А референдум із питанням "Чи підтримуєте ви вступ України до Північноатлантичного альянсу" міг би стати варіантом рішення. Отримавши підтримку співгромадян, влада могла б твердіше вимагати від партнерів надати Україні ПДЧ із чіткими термінами. Ну а Путіну, відомому любителю спиратися у своїх рішеннях на всілякі волевиявлення, довелося б прийняти цей ляпас від українського народу.
Чи варто турбуватися про те, що таким референдумом ми поставимо у незручне становище когось із західних партнерів? Скоріше ні, ніж так. Від того, що Зеленський та інші спікери влади зараз повторюють мантри про довгий і важкий шлях, про те, що окремі західні країни не хочуть бачити нас в Альянсі, а також про те, що за попередника без дозволу народу внесли зміни до Конституції, ми ближче до західного світу точно не стаємо. Найгірше, що з посіяних у суспільстві зерен розчарування можуть зійти ідеї нейтрального чи позаблокового статусу. Так що це той рідкісний випадок, коли має рацію навіть Арахамія — референдум щодо НАТО Україні не завадить.