Раби телевізора. Скільки неполітиків скопіюють Зеленського у 2022 році
До наступних виборів у нас з'являться чергові нові особи, адже українці люблять наступати на граблі. І ці проекти знову процвітатимуть завдяки телевізору
Днями Центр Разумкова представив результати опитування "Україна без політиків" та "вибори без політиків". Коротко про його результати. Соціологи змоделювали ситуацію, за якої у виборах не беруть участь нинішні політичні сили, і запропонували респондентам вибрати, за кого вони у такому разі проголосують. Більшість (35%) негативно оцінили перспективу не участі в управлінні країною чинних політиків, 25% — позитивно, 23% було байдуже, а 17% не змогли відповідати. Представляти свої інтереси в управлінні країною 28% опитаних довірили б громадським активістам приблизно порівну від 25 до 22,5% отримали представники місцевого самоврядування, викладачі університетів та науковці, ветерани АТО. Ще 12% довірилися б популярним журналістам, провідним акторам.
Незважаючи на досить низькі 12% порівняно з альтернативними варіантами, у питальнику було вказано неполітиків переважно з цієї когорти. Так топ-фігурами у списку кандидатів у президенти виявилися Дмитро Гордон, Віталій Портніков, Наталія Мосейчук, Євген Комаровський, Дмитро Співак, Дмитро Комаров. Усі – популярні телеведучі. При цьому як варіант вибору не було представлено жодного громадського активіста, військового, мера, вченого. Тож вийшло досить тенденційно. Складається враження, що соціологи просто хотіли перевірити, хто з медійних персонажів має найкращі взяти участь на парламентських виборах 2023 року у перспективному політичному проекті.
Але не сперечатимемося, чому до списку взяли одних співгромадян і не взяли інших. Деякі з перспективних неполітиків давно і наполегливо працюють на свій імідж і, цілком імовірно, 2022-го таки з'являться в нових політичних проектах, у назвах яких можуть бути і їхні прізвища. Що цілком зрозуміло — це найзручніший спосіб конвертувати свою популярність як телевізійних провідних та інших лідерів громадської думки у голоси виборців. Інша річ, чи зможуть такі проекти вистрілити без зрозумілої ідеології. Існує ризик, що за смисловим навантаженням вони виявляться безідейними близнюками.
У 2019-му "слугам" вдалося "зробити їх разом" без ідеології, за все хороше проти всього поганого, але навряд чи подібне комусь вдасться повторити через такий короткий час. По-перше, суспільство отримало Зе-щеплення, про що свідчать високі цифри нинішньої влади, що розчарувалися в політиці. По-друге, проектів "нові особи" з'явиться одразу кілька, серед них розпочнеться внутрішньовидова боротьба, і виграти її лише через особисту популярність не вийде. Тому що конкурентів очолять не менш популярні особи. І, по-третє, треба буде ще конкурувати із нинішніми політичними проектами. Їхня відсутність — це лише модель від Центру Разумкова. Тобто на традиційних для опозиції гаслах на кшталт "влада краде" на політичний Олімп не зберешся. Скільки не кричи про це у телеефірах. Потрібні родзинки.
До речі, похід у політику неполітиків — світовий тренд, що триває. І Україна в нього потрапила не 2019-го, а ще 2014-го, коли склад парламенту суттєво оновився за рахунок активістів, лідерів громадської думки, волонтерів, журналістів. Найвідомішим прикладом стала "Самопоміч", яка зрештою втратила свій рейтинг. Тож "слуги" та "Голос" — не першопрохідці. Такі тенденції бачимо у багатьох демократіях. То десь вистрілить "Піратська партія", то черговий екологічний політпроект, то партії, в яких упереміш лівий і правий популізм — усім буде щастя, треба лише позбутися мігрантів. Найсвіжіший приклад — політичний журналіст, який оголосив про участь у президентських виборах у Франції, вкрай правих поглядів Ерік Земмур. Він встиг стати жертвою нападу на першому передвиборчому мітингу. За останніми опитуваннями цей кандидат може випередити конкурентів на правому фланзі та потрапити до другого туру виборів з Еммануелем Макроном.
У Франції багато хто не тільки остерігається нових бід, які можуть принести популярність Земмура, але й дискутують про її природу. Однією з причин називають те, що цей діяч фанатично стояв на своїх позиціях багато років, хоч і мав проблеми з державними органами через розпалювання ненависті. Його знають не завдяки розкрутці як тележурналіста, а тому, що він говорив і говорить зараз. За його ідеологією. Якою б дикою вона не була.
