Досвід Кучми і Януковича не навчив. Навіщо "слугам" нова війна зі ЗМІ

Коротенько про позиції сторін. Мирослава Барчук заявила, що "обслуговуючий персонал Андрія Єрмака" ставить ультиматуми і тисне на журналістів. За її словами, ОП контролює присутність депутатів-"слуг" в ефірах, кандидатури спікерів узгоджуються з контактною особою від Михайла Подоляка (працює радником Єрмака). Судячи зі сказаного Барчук (інформацію про тиск підтвердив і інший ведучий телеканалу "UA: Перший" Павло Казарін), на Банковій рознервувались через присутність в ефірі двох вигнанців з монобільшості — Людмили Буймістер і Гео Лероса. І своїх депутатів на програму не відправили, звинувативши при цьому її авторів у недотриманні стандартів журналістики.

Про цю ситуацію запитали Зеленського. Глава держави вважає, що це хайп, а "слуги" самі мають право вирішувати, на які телеканали їм ходити. Вони вільні люди, підкреслив Зеленський. Тобто тиск на журналістів з боку свого Офісу він спростував. Тут же до відбілювання Банкової підключився близький до неї член наглядової ради "Укрзалізниці", ексдепутат і колишній журналіст Сергій Лещенко. Він звинуватив команду ток-шоу "Зворотний зв'язок" у заангажованості, але не навів жодного розумного пояснення своєї позиції.

І тут у гру вступив медійний важкоатлет Савік Шустер, чиє ток-шоу виходить не на суспільному телеканалі, а на приватному — "Україна" Ріната Ахметова. Шеф-редактор його програми Дар'я Тарасова також згадала інциденти зі "слугами" і провела паралелі з придушенням свободи слова в Росії і Білорусі. "Чи можливі такі прецеденти в країні, яка проголосила пріоритет європейських цінностей? Чи прийме Євросоюз до своєї спільноти державу, де існують такі тенденції? Думаю, відповідь очевидна", — підкреслила колега Шустера.

Водночас самі депутати президентської фракції, як по команді, почали повторювати за президентом: ніхто на телеефіри їх не заганяє, темники їм не спускають, вони вільні у своїх висловлюваннях. З боку це виглядає досить забавно. Так, якщо "слуги", чий інтелект і розуміння ситуації дозволяють щось говорити без додаткових вказівок зверху. Але таких меншість. А для решти готують підказки з правильними акцентами, які не раз потрапляли в розпорядження ЗМІ. В принципі нічого поганого у внутрішньопартійних темниках немає — головне, щоб подібні "документи" в наказовому порядку не спускалися телеканалам. Ну, підказують аналітики тези рядовим нардепам для більш переконливого відстоювання своєї позиції, і що? Справа житейська.

Також ні для кого не секрет, що доступ до телеефіру, особливо центральних телеканалів, мають не всі депутати фракції "Слуга народу". Шляхом проб і помилок відібрали якийсь пул людей, які правильно говорять, найменш здатних спровокувати черговий потужний скандал з іміджевими втратами. На кшталт того, коли "слуга" Євген Брагар порадив пенсіонерці продати собаку, щоб заплатити за комуналку. Після цього випадку Брагар практично зник з телеефіру.

Тобто проблема, піднята Барчук, а потім Тарасовою, не в тому, що в ОП відбирають спікерів на ефіри (це внутрішня кухня партії), а в тому, що у відмові приходити на програми винними роблять самі ЗМІ. Наприклад, "слуга" Данило Гетманцев побачив у заявах медійників з "UA: Першого" змову: мовляв, вони скандалять тому, що в бюджеті на 2022 р. їм урізали фінансування. Неодмінно знайдуть, що відповісти в тому ж дусі і Шустеру. Найбанальніше — що він працює на олігархічному каналі.

На темі олігархічних ЗМІ в контексті нинішнього скандалу варто, мабуть, зупинитися докладніше. Після набуття чинності бідолашним законом про олігархів медіаактиви осіб, які потрапили в реєстр олігархів, виявляться під особливо пильною увагою відповідних органів. Владу підозрюють у намірі законом про олігархів поставити під свій контроль ЗМІ, що належать великому бізнесу, і мають для цього всі підстави. Однак отримати в Україні результат, схожий з тим, якого в Росії домоглися на початку 2000-х, не вийде.

По-перше, конфлікти влади з журналістами вигідні власникам медіа, і вони будуть їх підігрівати, щоб весь світ побачив: закон про олігархів придуманий для встановлення цензури.

По-друге, власники великих ЗМІ, за рідкісними винятками, протягом двох з половиною років президентства Володимира Зеленського демонстрували лояльність до нього. В дечому тому ні "Вагнергейт", ні офшорний скандал, ні багато інших менш гучних історій не стали головними темами для обговорення в українському суспільстві. Але мати такий бонус Офісу президента здалося замало. Чим же для нього обернеться бажання набагато щільніше контролювати медіапростір? Насамперед серйозними конфліктами з медіаспільнотою, яка вважає свободу слова одним з головних своїх завоювань.

В Україні серйозно і системно, за широкої підтримки Заходу, у тиску на ЗМІ звинувачували тільки двох президентів — Леоніда Кучму і Віктора Януковича. Сумнівно, що Зеленському сподобається бути третім у цій компанії.