Латиниця, католицизм, перевернутий прапор. Що ще можна зробити з Україною

В Україні вистачає прихильників переходу на латиницю. Один з головних їхніх аргументів — це дозволить в перспективі, оскільки за рік-два подібну реформу здійснити нереально, піти від "русского мира" і наблизитися до світу західного. З його цінностями і економічним успіхом. І як приклад наводять Казахстан, де як раз зараз прискорили перехід на латинський алфавіт.

Аргументи противників латинізації не менш сильні: відмовившись від кирилиці, ми відкинемо всю українську літературу, і якщо навіть її перевидати на латинському алфавіті, це буде виглядати як попрання наших духовних цінностей, оскільки Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка та сотні інших наших талантів писали кирилицею. Простіше кажучи, навіщо розколювати суспільство і створювати нові проблеми для українізації, яка і так просувається не гладко. Крім того, противники латинки припечатують грошовим аргументом: зміна алфавіту — це величезні витрати, а тільки лише поміняти букви зовсім не означає стати багатшими.

Є й третя група небайдужих до цієї теми людей, на думку яких ідея переходу з кирилиці на латиницю вкинута виключно для хайпу, ніхто у владі проводити подібну масштабну реформу і не планує. Це просто тупикове відгалуження від "патріотичного розвороту", розпочатого Зеленським взимку. Адже до того часу з вуст і президента, і його соратників звучали зовсім інші смисли — "яка різниця", "зійтися посередині" в переговорах з Росією, подивитися Путіну в очі та ін. Таким же відгалуженням можна вважати, наприклад, просування Великого Герба. Зібрати 300 голосів в парламенті за цю ініціативу практично неможливо. Або серію законопроєктів "слуг" — про кримінальну відповідальність за пропаганду ідеології "русского мира", про визнання ООН Генштабу і ФСБ Росії терористичними організаціями і подібних за змістом документів, — завдання яких створювати в інформаційному просторі нескінченний потік ура-патріотизму.

Пристрасть до популізму на патріотичній тематиці небезпечна, оскільки підміняє серйозну розмову з суспільством на складні історичні теми різними маніпуляціями і містифікаціями. Наприклад, в контексті хайпу з приводу переходу на латиницю виникла ще одна пропозиція (добре, що поки не від спікерів влади, її озвучив колумніст Аркадій Бабченко): якщо ми прагнемо на Захід, то треба визнати, що православ'я магнітом утримує Україну в культурному просторі Росії. Звідси висновок: нам потрібні католицизм або протестантизм. Або змішані форми католицизму і православ'я. Тому, мовляв, влада повинна сприяти діалогу ПЦУ і УГКЦ про їх об'єднання.

Але це логіка прихильників простих рішень. Швидше українська мова перейде на латинський алфавіт, ніж православні і католики зіллються в одну церкву. Крім того, розмови про покатоличення вигідні сьогодні як раз Москві і її найбільшому агенту впливу в Україні — УПЦ МП, яка жадає реваншу за Томос.

До слова, у нас і раніше з'являлися ініціативи щось поміняти в національних символах, хоча і не в такій кількості. Можна згадати законопроєкт нардепа V скликання Олега Антипова, в якому він пропонував поміняти місцями кольори прапора — зверху жовтий, знизу синій. Мотивація для такого рішення була просто дивовижна. За фен-шуй існуючий порядок кольорів на нашому прапорі символізує занепад, а якщо їх поміняти, замість занепаду українців чекає щастя. І повага понад мільярда китайців. Пам'ятається, цей законопроєкт викликав не меншу хвилю обговорень, ніж латиниця від Данілова. А пильні журналісти звернули увагу на веселий збіг обставин: законопроєкт був зареєстрований 4 липня 2007 р., за кілька днів до 57-річчя тодішнього прем'єра Віктора Януковича. Саме в той час трапився конфуз: "регіонали" вирішили привітати свого лідера книжкою про нього, і на її обкладинці прапор України було жовто-синім, а не синьо-жовтим.

Є своя весела історія і у гімну. 6 березня 2003 р. був прийнятий Закон "Про Державний гімн України", яким встановлена нинішня редакція пісні "Ще не вмерла України і слава, і воля..." на слова Павла Чубинського і музику Михайла Вербицького. Тобто узаконені перший куплет і приспів. Тут треба нагадати, що в той час численна фракція комуністів наполягала на прийнятті усучасненої версії гімну УРСР. З 2003 р. було кілька спроб перелицювати текст гімну. У 2010-му Нестор Шуфрич запропонував свій варіант перших рядків: "Вічно буде Україна, Її слава й воля". А в 2011-му інший нардеп, Дмитро Ветвицький, свій: "Слава Богу в Україні є правда і воля. І вже нам браття-українці посміхнулась доля". Були пропозиції взагалі змінити гімн. Найчастіше пропонували "Молитву за Україну" ("Боже великий, єдиний, нам Україну храни") — пісню на слова Олександра Кониського і музику Миколи Лисенка. Жоден з варіантів підтримки не знайшов, але всі вони вже забулися. Так що у "слуг" є можливість попіаритися ще й на переписуванні тексту гімну. Особливо в контексті ідеї Олексія Арестовича перейменувати Україну в Русь-Україну.

У четвер цей креативний товариш озвучив ще одну феєричну ініціативу — запропонував називати країну "Сполученими землями України". Цікаво, українською це було б "сполучені" або "об'єднані"? Насправді питання важливе, адже абревіатура ОЗУ асоціюється із зовсім іншими справами. І керують ОЗУ не президент, а ватажки-отамани. Втім, жарти в сторону. Арестович — радник Єрмака, а Єрмак, як писала Юлія Мендель в своєму відомому опусі, друга людина після президента. Так що не можна виключати перекроювання адміністративно-територіального устрою України на австрійський чи німецький манер — на землі. Хоча ця ідея теж не нова. Її апологети апелюють до поділу УНР на землі і згадують федералістські ідеї В'ячеслава Чорновола.

Дійсно, чи можуть на Банковій запропонувати замінити існуючі області землями під гаслом широкої децентралізації? З огляду на жонглювання історичними темами і уявлення про себе як про вершителя доль — цілком. У них вже і майданчик для обговорення готовий — Рада регіонів. Якщо такий процес запустять, то латиниця з Великим Гербом здадуться квіточками.