Курди в Україні. Що залишить від рейтингу Зеленського міграційна криза
Українська влада сподівається, що Путін не накаже Лукашенку перенаправити мігрантів, що скупчилися в Білорусі, до нашого кордону. Але надії може бути мало
Як Путін руками Лукашенка створив нову міграційну кризу
Коротко нагадаємо передісторію. Це допоможе краще зрозуміти, якими можуть бути наслідки для нашої країни. Нинішня міграційна криза чимось схожа на кризу 2015 р., коли на Європу накочували хвилі біженців, переважно із охопленої війною Сирії. Але вона має й важливу особливість: люди, що скупчилися на кордонах Білорусі з Литвою, Латвією та Польщею, звозилися до Мінська рейсовими літаками кількох авіакомпаній як туристи. Їм обіцяли працевлаштування в ЄС, але обдурили. Тобто це не біженці у класичному розумінні, у них були гроші на квитки, мабуть, і на перший час, поки облаштуються. Тому багато хто прилетів із сім'ями. І опинилися у пастці, влаштованій їм Путіним та Лукашенком. Переважно серед мігрантів — курди із Сирії та Іраку, але є й громадяни інших країн Азії та Африки. Усього, за даними нашої розвідки, до Білорусі звезли близько 15 тис. "туристів". Найменша їхня частина знаходиться в районі литовсько-білоруського кордону, де гаряче було в серпні, а більшість направили штурмувати польський кордон. Де зараз гаряче.
Якщо вірити озвученій чисельності мігрантів у Білорусі, то Лукашенку вистачить і трьох-чотирьох тисяч, щоби спровокувати конфлікт на нашому кордоні. Тим більше, що про високу ймовірність переорієнтації біженців із польсько-білоруського кордону до нас попередив прем'єр Польщі Матеуш Моравецький. А те, як у нас відреагували на загострення міграційної кризи, вже запрограмувало реакцію українських політичних еліт у разі, якщо прогнози Моравецького здійсняться.
Посилення кордону та "інтелектуальна стіна" Монастирського
Відразу зазначимо: криза з мігрантами відсутня на порядку денному усіх політичних сил, представлених у парламенті, окрім "Європейської солідарності". Чому іншим нецікава ця тема? Бо поки що немає гарної телекартинки. Лякати "страшними мігрантами" вони почнуть, коли ті опиняться на нашому кордоні.
Так от, Петро Порошенко зажадав терміново розгорнути підрозділи ЗСУ вздовж українсько-білоруського кордону (а це понад 1100 кілометрів), обладнати його та ефективно ним керувати, що можна зробити у співдружності з європейськими партнерами. Пропозиції зрозумілі, але є кілька нюансів. Перший — для посилення кордону з Білоруссю буде потрібно чимало військових, а наші основні сили зараз зосереджені на східному напрямку. Послаблювати його не можна.
Другий нюанс — наші прикордонники мають досвід упіймання невеликих груп нелегальних мігрантів, але що робити, якщо до нас сунуться одночасно кілька тисяч біженців, незрозуміло. Не стріляти ж по них. Тим же полякам поки що вдається утримувати позиції, але все одно окремі групи мігрантів прориваються. І це через добре обладнаний кордон, а в українсько-білоруському кордоні, що тягнеться через ліси та болота, одні дірки.
Порошенко дає поради зі своєї опозиційної дзвіниці, а що ж влада? Її реакція поки що в'яленька. Володимир Зеленський зателефонував литовському колезі Гітанасу Неуседу і пообіцяв, що Україна адекватно реагуватиме на розвиток ситуації на наших кордонах. Просто нудний протокол.
Натомість активізувався голова МВС Денис Монастирський. Він літав на Волинь, особисто перевірив кордон, заявив, що до його охорони додатково залучать близько 8,5 тис. військовослужбовців та поліцейських, а також використовуватимуть гелікоптери. За його словами, це дозволить стримати нелегальних мігрантів, але для комплексного вирішення проблеми є лише один вихід – будівництво "інтелектуального кордону". Для фінансування проєкту знадобиться 17 млрд грн. Ці кошти буде виділено з бюджету, сказав Монастирський. Його ініціатива очікувано викликала глузування через схожість із пам'ятною "Стіною" на кордоні з Росією.
Простіше кажучи, поведінка влади вже традиційна — почекати, може, проблема сама розсмокчеться і Лукашенко не відправить ошуканих курдів штурмувати наші кордони. Адже ми ж не вороги, ми купуємо у білорусів електрику та дизель. Але так думати — займатися самообманом. Прискорене створення союзної держави перетворює наші кордони з Білоруссю фактично на кордони з Росією. З усіма наслідками, що з цього випливають. Тому нам необхідно зміцнювати кордони не лише через загрозу використання Мінськом мігрантів як зброї.
Як виявити суб'єктність
Що ж робити, якщо до нас попруть "туристи" Лукашенка? Перший варіант: не пускати. Він лежить на поверхні. Другий: погодитися на якийсь час прийняти мігрантів за умови, що Євросоюз фінансує облаштування цих людей. Тим паче в Німеччині подібну ініціативу для України вже озвучили. Вустами депутата Бундестагу від правлячої СДПН Нільса Шміда, якому секретар РНБОУ Олексій Данілов дав відсіч.
У згоді дати притулок ошуканим Лукашенком громадянам країн Близького Сходу є ризики, але є й вигода. Ризики зрозумілі — усі ті, хто зараз не помічає чергової кризи з мігрантами, дружно накинуться на Зеленського, збиваючи рейтинг. Одні почнуть звинувачувати, що своїм переселенцям мало допомагають, а тут узяли чужоземців. Інші почнуть провокувати конфлікти із біженцями-мусульманами. А треті звинуватять у черговому прогині перед Заходом. Але в чому ж вигода? По-перше, Київ, погодившись прийняти цих нещасних, покаже всьому світу свою суб'єктність. Як люблять висловлюватись на Банковій. Москва і Мінськ створили кризу, а ми її готові вирішити. Навіть частково взявши фінансування проживання мігрантів на себе. Тут варто нагадати, що у багатьох із тих, кого обманом звів до себе Лукашенко, є освіта, спеціальність, тобто вони можуть стати нам корисними.
Що натомість за жест доброї волі дасть нам Європа? Тут можна згадати досвід Туреччини. У 2016 р. президент Реджеп Таїп Ердоган взяв на себе зобов'язання розмістити у своїй країні 3,6 млн біженців. В обмін Євросоюз зобов'язався дати Туреччині 6 млрд євро та прискорити переговори про членство в ЄС та лібералізацію візового режиму. Хоча із виконанням обіцянок не склалося. Занадто їх завищили.
Сьогодні для нас найважливіше питання енергетики. То чи не розумніше дати притулок у себе біженцям, отримавши від Європи і гроші, і гарантії нашої енергобезпеки після 2024 р., коли Росія припинить постачати газ українською трубою? У 2024-му Зеленський спробує стати президентом вдруге, і якщо тимчасовий будинок для кількох тисяч мігрантів коштуватиме йому пунктів рейтингу зараз, то дружнє плече Заходу в питаннях енергетики може компенсувати цю втрату.