Казахи налякали. Чому Кремль назавжди відмовиться від проєкту "наступник Путіна"
Події в Казахстані, з одного боку, зіграли на руку Москві, довівши корисність ОДКБ для її геополітичних планів, а з іншого — остаточно переконали Путіна, що не варто грати у передачу влади новому Медведєву. Або навіть Шойгу. Адже зрадять…
1 липня 2020 р. у Росії пройшов плебісцит щодо поправок до Конституції. Офіційно в голосуванні взяли участь 67,97% виборців, що можна порівняти з рекордною явкою на виборах президента у 2018 р. — 67,54% (саме з цієї причини плебісцит назвали фейковим). За поправки проголосували 77,92%, проти – 21,27%. Цим заходом Володимир Путін легітимізував низку рішень, які дозволяють йому не лише посилити свою владу, а й зробити своє правління максимально тривалим.
По-перше, нинішній господар Кремля обнулив свої президентські терміни. Завдяки чому він зможе знову балотуватися у президенти, незважаючи на вже чотири терміни за плечима.
Звернемося до математики. У жовтні Путіну виповниться 70 років. 2024 р., коли відбудуться наступні президентські вибори в РФ, йому буде без півроку 72. Безумовно, вибори він виграє. Оскільки термін повноважень президента Росії шість років, то наступні вибори, які знову виграє Путін, відбудуться у 2030 р. Коли йому виповниться 78. І якщо на той час на Землю не впаде кіношна комета Дібіаскі, то вибори знову виграє Путін і правитиме до 2036 р. Тобто майже до своїх 84 років. Якщо не помре.
Друге рішення: президент РФ отримав право здійснювати загальне керівництво урядом, а прем'єру залишилася організація роботи Кабміну, виходячи із доручень президента. Тобто російську політичну еліту позбавили сподівань, що раптом з'явиться якийсь реформатор, здатний подати голос проти Путіна. Головами уряду будуть колективні мішустіни. Сірі і безмовні.
Третє рішення, і воно найцікавіше у контексті подій у Казахстані: реальну владу отримує Держрада, яку формує президент. Саме цей орган покликаний визначати внутрішню і зовнішню політику держави. Ті, хто сумніваються, запідозрили: Путін хоче створити раду вірних йому особисто фігур, щоб де-факто керувати Росією у разі передачі влади призначеному наступнику. Він же запевняв: ні про яке двовладдя не йдеться. Утім, у Росії можна таким самим плебісцитом переграти все знову. Залежно від політичних обставин.
Тепер перенесемося до охопленого бунтом Казахстану. Нурсултан Назарбаєв, який правив країною з 1989 р., у березні 2019 р. вирішив залишити посаду президента, залишивши за собою довічно посаду голови Ради безпеки. У 2017 р. було прийнято закон, який дозволяв Назарбаєву де-факто керувати державою, перебуваючи на цій посаді. Підклавши собі юридичну "подушку", головний казах передав владу Касим-Жомарту Токаєву — голові сенату, голові Федерації тенісу Казахстану і просто ручній людині. Так здавалося Назарбаєву в 2019-му. Але події, що стрімко розвиваються, у цій азіатській державі підтвердили, що в політиці вірити не можна нікому. Навіть собі.
Коли після Нового року в Казахстані спалахнули заворушення через зростання цін на газ для автомобілів, що переросли в масові бунти, Назарбаєв залишив посаду голови Ради безпеки, і її очолив Токаєв. Ця рокіровка виглядала як поступка протестувальникам. Саме виглядала, оскільки чітких і єдиних вимог вони так і не висловили. Простіше кажучи, чи була спільною для казахів, що збунтувалися, позиція прибрати остогидлого Назарбаєва, чи Токаєв скористався протестами, щоб позбутися двовладдя, — тема глибокого аналізу. Але факт залишається фактом: Нурсултана позбавили повноважень і, схоже, відправили на чужину. Чинний президент, покликавши до себе путінських головорізів, присягнув Кремлю. І після зачистки Алмати й інших неспокійних місць настане час бізнесу сім'ї Назарбаєва. А він величезний, ділити, не переділити.
Бізнес сім'ї Путіна і його особисті фінанси набагато масштабніші, ніж у колишнього казахського президента. І нинішньому господареві Кремля точно не хочеться, щоб по ньому тупцював наступник. І щоб його за життя розкуркулювали, скориставшись народним бунтом. А він у Росії безглуздий, але жорстокий. Тому події в Казахстані остаточно ставлять хрест навіть на розмовах про ймовірного наступника Путіна, якому той передасть владу, як йому її передав Борис Єльцин. Раніше називали прізвища ймовірних змінників Путіна — Дмитро Медведєв (спроба №2), прем'єр Михайло Мішустін, нинішній голова Держдуми В'ячеслав Володін, міністр оборони Сергій Шойгу, мер Москви Сергій Собянін, губернатор Тульської області Олексій Дюмін та інші. Їм чи іншим потенційним претендентам на царювання у Московії доведеться пережити Путіна у внутрішньовидовій боротьбі. Інших варіантів стати господарем Кремля вони тепер просто не мають.
