Темники повертаються? Як влада буде розставляти "смотрящих" у ЗМІ

Оприлюднений законопроєкт про олігархів прямо не забороняє великому бізнесу володіти телеканалами та іншими медіаресурсами, що визнає і Кирило Тимошенко. Однак власники ЗМІ будуть змушені або жити під пресом постійних перевірок і загрози санкцій, або навіть на шкоду рейтингам своїх медіа демонструвати лояльність до влади. Або ж все-таки продадуть свої медіаактиви, від яких їм буде більше збитків, ніж користі. Покупцями виявляться якісь громадяни з "бездоганною репутацією", яких олігархами вже визнавати не будуть. А отримати "бездоганну репутацію" без згоди Офісу президента буде неможливо.

З цих "або" найцікавішим видається друге — як власники телеканалів будуть показувати лояльність до Зе-команди. Варіантів може бути кілька. Перший — вони взагалі приберуть з ефіру випуски новин та політичні ток-шоу, замінивши їх шоу для домогосподарок, де будуть обговорювати не політику, а сімейні чвари і любовні інтриги. Частина глядацької аудиторії в такому випадку телеканали втратять, але їх власники стануть для влади "хорошими олігархами". Немає новин — немає і проблем.

Варіант другий — на каналах з'являться "смотрящі", які будуть фільтрувати контент перед виходом в ефір. В якому саме статусі впровадять цензорів, буде залежати від домовленостей — десь в якості редакторів соціально-політичного блоку мовлення, а десь як віцепрезидентів або в іншій начальницькій іпостасі. Уявімо собі теми сюжетів відфільтрованого випуску новин: "Велике будівництво" крокує по країні, українці за це вдячні президенту; темпи вакцинації від коронавирусу ростуть, за це українці теж вдячні президенту; Кабінет Міністрів відзвітував перед президентом про зростання добробуту народу; прогноз погоди. Не новини, а мрія.

Але у такого варіанта є слабкі сторони. Появу "смотрящих" обов'язково помітять у журналістському середовищі, почнуться гучні скандали. Доведеться звільняти фрондерів, а таких може виявитися багато, оскільки українські журналісти дуже болісно реагують на будь-які обмеження свободи слова. На їх місце знайдуться штрейкбрехери (наприклад, з числа тих, хто втратив роботу після блокування каналів Козака-Медведчука), але це точно не кращим чином позначиться як на якості новинних програм, так і на іміджі власників телеканалів. Багато з них хочуть красиво виглядати на Заході.

Ще одна слабка сторона — якщо спалахне хоча б один скандал, пов'язаний зі спробою впровадити цензуру в ЗМІ, наші західні партнери заговорять з українською владою зовсім інакше. Адже одна справа обмежити вплив на політичні процеси великого бізнесу і зовсім інше — викривляти інформаційний простір.

Можливий і м'якший варіант, без "смотрящих", коли більшість власників телеканалів погодяться на співпрацю з владою. У такому випадку інформаційну картину дня з вигідними Зе-команді темами будуть спускати згори, а завдання телеканалів — її озвучувати. Щось схоже у нас було спочатку 2000-х, але зараз ситуація інша. По-перше, в разі прийняття закону про олігархів всі великі телеканали виявляться в однаковій ситуації — або критикувати владу з ризиком для журналістів опинитися на вулиці після зміни власника, або якось прогнутися і заробляти на шматок хліба з маслом. По-друге, критично налаштованим до влади медійникам просто нікуди буде йти, крім інтернет-платформ, адже якщо якийсь телеканал і залишиться опозиційним, то або ненадовго, або ступінь його опозиційності буде узгоджуватися з владою.

Тобто вже не можна виключати загрозу, що наші телеканали по стилю подачі інформації стануть копіями російських. Тут доречним буде нагадати, що приборкання ЗМІ в Росії почалося зі "справи НТВ" двадцятирічної давнини — війни наближеного тоді до Кремля олігарха Бориса Березовського з іншим олігархом, власником опозиційного НТВ Володимиром Гусинським, згодом вилилося в захоплення телеканалу, розколом у команді журналістів, введенням цензури і далі за списком. Дуже повчальна історія для тих, хто сьогодні радіє тому, як українська влада хоче деолігархізувати ЗМІ.