"Іскандери" на Кубі. Що буде, якщо Москва почне розширювати ОДКБ
Після того як Захід у дипломатичній формі послав Росію з її ультиматумом про гарантії безпеки, у Москві вирішили замахнутися на нову Карибську кризу
Заступник глави МЗС РФ Сергій Рябков не виключив можливості розміщення військової інфраструктури РФ на Кубі та у Венесуелі у разі провалу переговорів із США щодо гарантій безпеки. У відповідь на заяву Рябкова помічник Джо Байдена з національної безпеки Джейк Салліван пообіцяв жорстку відповідь, якщо Росія рухатиметься у напрямку розміщення сил у Латинській Америці.
Слід зазначити, що у російських ЗМІ почали активно мусувати тему приєднання Куби до Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ). Мовляв, у НАТО кажуть, що членство в Альянсі залежить від бажання самих держав, отже, за тією ж логікою можуть чинити країни, які хочуть приєднатися до підконтрольної Росії ОДКБ. У цьому зв'язку заслуговує на увагу ще одна заява: глава МЗС РФ Сергій Лавров допустив використання сил ОДКБ після Казахстану й у інших країнах. Сьогодні, нагадаємо, членами цього військово-політичного союзу, створеного 15 травня 1992 р. у Ташкенті, крім Росії, є Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан і Таджикистан. До 1999 р. до нього також входили Азербайджан і Грузія. А Узбекистан вийшов із ОДКБ у 2012 р. До недавніх подій у Казахстані військові сили ОДКБ збиралися лише на спільні навчання. Та і то починаючи з 2020 р. Хоча з того часу встигли провести п'ять навчань, останні — у листопаді минулого року в Татарстані, де відпрацьовувалася якась миротворча місія. Рівно через два місяці "миротворці" ОДКБ увійшли до Казахстану. Збіг?..
Нинішні переговори західної коаліції з Росією можуть бути лише елементом багатоходівки, задуманої у Кремлі. Україна в ній дуже важлива, але, судячи з розвитку подій, у Путіна вирішили не просто лякати колективний Захід нападом на нашу країну, а спробувати створити в різних регіонах світу серйозні подразники для США та їхніх партнерів. З цією метою можуть як інспірувати приєднання до ОДКБ Куби, Венесуели, Нікарагуа й інших країн-ізгоїв на кшталт Сирії, Малі, Зімбабве, Афганістану з талібами на чолі (ця країна до 2013 р. була спостерігачем при парламентській асамблеї ОДКБ), так і включити ці та інші держави до складу спостерігачів. Такий статус має Сербія.
Чим небезпечна для Заходу така комбінація? З одного боку, країни, які потенційно можуть стати військовими союзниками Росії, у військовому плані слабкі. Та і в економічному теж. Політичні режими там не просто авторитарні, а й вкрай корумповані. Що Москві вигідно, однак, і ми бачили це у казахів, здатне призвести до сплесків народних протестів і внутрішньої нестабільності. З іншого боку, якщо Росії вдасться розмістити свої війська поруч із країнами Заходу чи поблизу держав, що знаходяться у сфері західного впливу, це істотно порушить існуючу систему безпеки у світі.
Москва не має ресурсів і можливостей створити глобальний проєкт "антиНАТО", але розсадити по світу "фурункули", які стануть загрозою Заходу, вона здатна. Це нагадує політику Кремля у неслухняних йому державах колишнього СРСР. Щоб зупинити євроатлантичний рух Грузії, їй створили територіальні проблеми спочатку з Абхазією, а згодом і з Південною Осетією. Ще раніше Молдову пов'язали з Придністров'ям. Черга України прийшла у 2014-му, коли Путін анексував Крим і розпалив війну на Донбасі. За задумом Кремля, Грузію, Молдову й Україну не візьмуть ні до НАТО, ні до Євросоюзу, поки ті не вирішать проблеми зі своїми "фурункулами". А відомих рішень поки що не придумано.
Отже, уявімо, що Національна асамблея народної влади Куби схвалить приєднання країни до ОДКБ і покличе до себе її "миротворців". Нібито через зовнішню загрозу з боку США. Американці спробують цьому завадити, й у результаті ми ризикуємо отримати повторення Карибської кризи 1962 р. Але у Москві впевнені, що такої кризи не буде, що Штати не підуть на пряме військове зіткнення, а погодяться домовлятися. Звідки така впевненість?
Ультиматум Росії про гарантії безпеки став результатом низки серйозних геополітичних прорахунків Вашингтона, НАТО та країн — лідерів ЄС. Руйнувати систему колективної безпеки Заходу почав ще Дональд Трамп конфліктами з Європою, а Джо Байден демонструє надмірну дипломатичність, підштовхуючи Путіна нахабно продавлювати свій порядок денний. Важливу негативну роль тут зіграло поспішне виведення американських військ з Афганістану, яке перетворилося на кошмар для тисяч місцевих громадян. І на повний розгром талібами афганської армії, яку американці роками навчали й озброювали.
Потім різко загострилася криза з мігрантами на кордоні Білорусі з Польщею і Литвою. Сенс цієї провокації зрозумілий: подивитися на реакцію НАТО та Євросоюзу. Реакція була: ввели санкції проти причетних до переміщення мігрантів. Але головне не це, а чергова слабкість західних лідерів – розмова Ангели Меркель із самопроголошеним президентом Білорусі Олександром Лукашенком.
До помилок західних лідерів, які тільки розбурхують Путіна, належить і ситуація навколо "Північного потоку-2". І колишня, і нинішня німецька влада щодо газопроводу залишається на тих же позиціях — Росію треба стримувати, але не за рахунок інтересів Німеччини. А небажання Білого дому вводити санкції проти оператора "Північного потоку-2" в очах Путіна виглядає, швидше за все, просто як слабкість.
Тут можна згадати інші історії. Наприклад, поява в Малі "вагнерівців". Давши Росії таку можливість, Франція й інші країни, які мають вплив у Західній Африці, отримали серйозні проблеми, які у майбутньому вирішити буде дуже складно. Адже тепер Москва почне активно розхитувати цей регіон, провокуючи там конфлікти.
Підсумуємо сказане українським питанням. Тиск Росії об'єднав колективний Захід, нам обіцяють військову допомогу у разі загострення агресії, Кремлю загрожують сильними санкціями. Це все дуже добре і правильно. Але, наприклад, ініціатива надати Україні статусу "НАТО Плюс" більше нагадує політтехнологію американських республіканців, а не реальне бажання посилити допомогу нашій країні. А ще в НАТО знову повторили, що Україна і Грузія стануть членами Альянсу. Але – без дати. На жаль, повільність Заходу сьогодні обертається для ньому новими кризами, які Москва провокує у різних точках світу.