Ексцес "кульгавої качки". Коли Зеленський скасує указ про відсторонення Тупицького
У Новий рік Україна увійшла з конфліктом між президентом і Конституційним судом. Цей конфлікт може закінчитися дуже по-різному — від повного перезавантаження КСУ до початку імпічменту Зеленського
Відповідно до чинного закону довести до кінця процедуру імпічменту неможливо, проте розмови про неї вже йдуть. Приводом стало рішення Володимира Зеленського відсторонити від посади голови КСУ Олександра Тупицького. Президентський указ не завершив, а тільки загострив конфлікт між Банковою і Конституційним судом, що почався після висновків суду, які заблокували роботу Національного агентства з запобігання корупції. Незважаючи на те, що Верховна Рада знову криміналізувала приховування чиновниками своїх доходів (правда, не до кінця — тюрми за брехню поки можна уникнути), сварка між президентом і суддями КСУ не припинилася. На Банковій знайшли слабку ланку в Конституційному суді, його голову Олександра Тупицького, і вирішили обезголовити ненависну президенту судову інстанцію.
Отже, широкій громадськості стало відомо, що головний констітуційник "забув" задекларувати землю в анексованому Криму, якою володіє з 2018 року, а розслідувачі з програми "Схеми" припустили, що Тупицький може бути причетний до шахрайства. Мотивація указу: чинному главі КСУ оголосили підозру по ст. 384 (введення в оману суду або іншого уповноваженого органу) і ст. 386 (примушування свідка до відмови від дачі показань) Кримінального кодексу. У той же час юристи та експерти вказують: до рішення суду щодо Тупицького діє презумпція невинності. А дії Банкової нагадують примус голови КСУ до відставки.
В Конституційному суді заявили: президент вийшов за межі своїх повноважень і порушив приписи ст.1, 6, 8, 19, 106, 147, 149, 153 Конституції. Його указ суперечить конституційним принципам організації державної влади в Україні та діяльності Конституційного суду, зазіхає на конституційно-правовий статус судді КСУ. Тому Тупицький зобов'язаний продовжувати виконувати свої службові обов'язки відповідно до Конституції і закону "Про Конституційний суд".
Перед тим, як спрогнозувати, чим закінчиться нинішній виток протистояння між президентом і КСУ, висловимо припущення, що його природа глибша, ніж просте бажання прибрати незручного одіозного Тупицького або змусити КСУ приймати вигідні для влади рішення. Судові органи в загальній системі влади не тільки забезпечують роботу державної машини, але і є важливими ланками в системі стримувань і противаг між політичними силами. Попередники Зеленського або намагалися зробити роботу державних інститутів більш ефективною (часто помиляючись на цьому шляху), або діяли простіше — ставили на чолі цих органів своїх людей. У будь-якій демократичній країні існує система інститутів влади (в США, наприклад, її прийнято називати "глибокою державою", проти якої так часто безуспішно воював Дональд Трамп), і чим ефективніше вони працюють, тим вища в цій країні якість життя. І навпаки. У нас далеко не всі інститути функціонують так, як треба. Їх необхідно реформувати, але не ламати: якщо людині з поганим зором просто видалити одне око, зір у неї точно не покращиться.
Але одна з головних проблем нинішньої влади якраз в тому і полягає, що вона намагається відповідати на складні виклики простими рішеннями. Видавити Тупицького з крісла глави КСУ, звичайно, можна, але сам інститут Конституційного суду залишається, до нього президенту і народним депутатам треба буде звертатися ще не раз і не два. Тим часом Зеленський вплутався у війну з КСУ, не маючи ні бездоганної юридичної позиції, ні переваги в медіа, ні, можливо, відповіді на питання, що робити, якщо Тупицький відмовиться вважати себе відстороненим. Витягати його з будівлі суду за допомогою спецназу? Руками активістів організовувати шоу з вимогою вчинити з Тупицьким ще жорсткіше? Застосовуючи подібні форми врегулювання конфліктів можна остаточно зіпсувати про себе думку європейських і заокеанських партнерів України.
Тут можна згадати затяжний конфлікт Віктора Ющенка з Конституційним судом з приводу указу про розпуск Ради і дострокові вибори. Перший указ з'явився 2 квітня 2007 року. Через три дні КСУ почав вивчати його конституційність. Після чого вулиця Жилянська в Києві біля будівлі Конституційного суду стала лобним місцем, де відбувалися сутички між прихильниками і противниками перевиборів. 25 квітня Ющенко видав ще один указ, в якому змінили дату голосування. Цей указ також оскаржили в Конституційному суді. Доповідачкою за позовом призначили суддю Сюзанну Станік, на що Ющенко відреагував звільненням і Станік, і заступника голови КСУ Валерія Пшеничного. Станік через суд відновилася на посаді, а потім Ющенко її знову звільнив. Яким був підсумок цієї епопеї? Дострокові вибори таки відбулися, але тільки після тривалих переговорів всіх з усіма. За результатами народного волевиявлення головними переможцями виявилися не Ющенко з його "Нашою Україною", а Юлія Тимошенко, яка отримала посаду прем'єра, і Партія регіонів на чолі з Віктором Януковичем, яка стала потужною опозицією.
Для багатьох українців аргументи Ющенка для розпуску Ради і перевиборів звучали справедливо: "регіонали" та їхні союзники порушили раніше досягнуті домовленості, в парламенті йшов процес "тушкування" депутатів. Але з точки зору Конституції укази про дострокові вибори виглядали дуже сумнівними. Так само як сумнівним сьогодні виглядає указ Зеленського про відсторонення глави КСУ Тупицького. Останній, по-перше, має підтримку в суддівському корпусі (а тепер судді, які побачили загрозу для себе в розгойдуванні під ними крісел за допомогою компромату, ще більше згуртуються), по-друге, він буде апелювати до західних інститутів, де, можна не сумніватися, знайде прихильників. Незрозуміло, як Зеленський збирається роз'яснювати західним партнерам законність свого указу. Там не звикли, що інститути державної влади ламають під ситуацію або під бажання лідери країни. Простіше кажучи, в найближчій перспективі ми можемо стати свідками скасування указу щодо Тупицького, що породив нову хвилю розмов про слабкість президентської влади. Або ж президент вважатиме за можливе йти на конфлікт з усіма, аби не міняти свою позицію, і в кінцевому підсумку зробить своє становище ще гіршим.
Історія з Тупицьким — лише епізод. Але таких епізодів вже накопичилося достатньо для розуміння загальної картини. Можливо, Офіс президента наближає час бунту інститутів влади, коли вони, один за іншим, просто будуть саботувати рішення Банкової чи Кабміну. У більшості випадків такий саботаж починається після того, як глава держави стає "кульгавою качкою". Але буває і так, що самі інститути заради виживання всієї системи влади прискорюють наближення цієї "кульгавості".
