"Велика олімпійська мрія". Чи зможуть перемоги в спорті стати нашою національною ідеєю
Українські спортсмени на Олімпіаді в Токіо, м'яко кажучи, не вражають. Через три роки в Парижі у них з'явиться можливість реабілітуватися. Якщо спортивний успіх України зможе на час згуртувати політичні та бізнес-еліти
У четвер під час форуму "Україна 30. Децентралізація" куратор "Великого будівництва", заступник голови Офісу президента Кирило Тимошенко анонсував ще один масштабний проект — будівництво 19 сучасних льодових арен в різних регіонах країни. За його словами, будівництво вже починається і увійде в активну фазу в наступному році. Орієнтовна вартість проекту — 5,4 млрд грн (з них 4,7 млрд — з державного бюджету). Також в цьому році в рамках "Великого будівництва" стартував проект реконструкції 100 ДЮСШ і 18 спортивних інтернатів.
Ініціатива правильна, але вона націлена на розвиток масового спорту, на віддалену перспективу того, що в оновлених спортшколах і на льодових аренах з часом блиснуть майбутні зірки. Однак далеко не факт, що це трапиться, адже для розвитку спорту потрібна не тільки матеріальна база — мало побудувати сучасний каток або залити воду в басейн, необхідно витрачати серйозні кошти на технічну підтримку інфраструктури, інакше вона швидко прийде в непридатність. Держава не зможе дозволити собі такі величезні витрати, місцева влада — теж не скрізь, а віддати в приватні руки... Так, бізнесмени будуть заробляти, але про розвиток спорту можна в такому випадку забути.
Далеко за прикладами ходити не треба. У сусідній Білорусі, президент якої Олександр Лукашенко дуже захоплений хокеєм, — 32 льодових палаца. За даними ЗМІ, вони обійшлися бюджету країни в $800 млн. Річне утримання одного такого палацу коштує приблизно $1,8 млн.: більше третини бюджету льодові арени змушені віддавати тільки за комунальні послуги, це без урахування зарплат співробітникам. Простіше кажучи, вони — збиткові.
Є ще один момент — незважаючи на таку кількість льодових арен, рівень хокею і фігурного катання Білорусі бажає кращого. Її збірна з хокею в 2021 р. була 14-й у світовому рейтингу, а на останньому чемпіонаті світу з фігурного катання білоруський фігурист став 17-м, в парному катанні білоруси були 18-ми, в танцях на льоду не пройшли у фінал.
У наших фігуристів і хокеїстів результати гірше, але і льодових арен, де можна якісно готуватися, у нас мізер. У Києві, наприклад, це каток на вулиці Шалетт, де займаються і хокеїсти, і фігуристи, і шорт-трек. Є ще "Крижинка", але вона більше для аматорів. Решта арен в основному заробляють вільним катанням — на льоду одночасно може перебувати велика кількість людей, а фігуриста в такий штовханині не підготувати. У регіонах ситуація нітрохи не краще. Тобто, необхідність в спортивних об'єктах дійсно велика, але сенсу будувати їх "заради галочки" просто немає. Це гроші в нікуди.
У різних країнах розвитком спорту займаються теж по-різному. Але успіх приходить там, де існує система відбору талановитих дітей, їх підтримка державою — не тільки фінансова у вигляді стипендій, а й перспектива отримати хорошу освіту. У нас, на жаль, все зводиться до одноразових премій, які олімпійці можуть отримати за медаль. Втім, судячи з виступів наших спортсменів на Олімпіаді, що проходить в Токіо, це не такий вже і важливий стимул.
Нагадаємо, для України це сьома літня Олімпіада, найвище, 9-е місце, наші зайняли на перших для себе іграх в Атланті в 1996 р.. Потім було 21-е місце в Сіднеї, яке вважалося провалом. У Ріо-де-Жанейро в 2016-му Україна була 31-ою з двома золотими медалями. На зимових Олімпіадах українці по медалям — у другій десятці. Звинувачувати в провалах тільки спортсменів неправильно. Треба кардинально змінювати підходи до розвитку спорту з прицілом на результат через 5-10 років, або змінити людей, що відповідають за вітчизняний спорт, або звести спортивні перемоги в ранг елемента ідеології успіху держави. І для цього не обов'язково копіювати інших сусідів, наприклад, країну-агресора, де божевільна гонка за медалями привела до того, що через допінг її спортсмени виступають без прапора і гімну.
У 2024 р. в Парижі пройдуть 33 літні Олімпійські ігри, на яких наші олімпійці мають шанс виступити успішно, якщо в цьому будуть зацікавлена влада. Тобто не просто записати перед Іграми ролик, в якому закликати спортсменів перемагати, а реально втілювати стратегію розвитку спорту високих досягнень. В тому числі за рахунок залучення іноземних фахівців або оплати тренувань за кордоном. Так, для бюджету країни це накладно. Але у нас є десятки великих бізнесменів, які можуть виступити спонсорами проекту "Велика олімпійська мрія". Пам'ятається, в березні минулого року Зеленський зустрічався з тими, кого прийнято називати олігархами, і обговорював з ними співпрацю для боротьби з пандемією Covid-19. Наскільки допомогли — сказати складно. Але зараз над головами цих людей висить Дамоклів меч у вигляді закону про олігархів. Він здатний зробити їх більш гнучкими до пропозиції держави стати партнерами для розвитку спорту. Причому абсолютно законно — у нас з червня діє закон про меценатство в спорті.
І останнє. Чому нам потрібен успіх у великому спорті саме в короткостроковій перспективі? Тому що кожна така перемога — зразок для наслідування. Згадайте нещодавню гучну історію з дітьми в спальному районі столиці, які перед тим, як ганяти м'яч, співали гімн України — так, як співали його наші футболісти на чемпіонаті Європи. Нові басейни і катки виконають своє завдання тільки тоді, коли діти захочуть стати такими ж успішними спортсменами, як ті, що будуть стояти на п'єдесталі.
