Сєвєрнаш. Як Сурков у "пристойний" расизм бавився

"Я ще ніколи не торкався фігового листка, який не перетворився би на ярлик із ціною".

Це рядок з дивовижного роману канадсько-американського письменника литовського-єврейського походження Сола Беллоу "Дар Гумбольдта", за який він отримав Пулітцерівську премію. І хоча його твір все ж зосереджено на житті в Америці, проте ця фраза героя роману, власне, Гумбольдта фон Флейшера (Делмора Шварца, друга Беллоу в реальному житті) є однією з тих, що якнайліпше маркують сьогодні кремлівську ідеологічну буденність.

Чи не кожна ідея чи концепція, запропоновані світу Росією – є тим самим фіговим листком, що насправді має завжди високу ціну. І для світу, і для Росії. Захист російськомовного населення? Фіговий листок. Боротьба з нацизмом? Фіговий листок. Напад на сусідню країну, аби вона не напала на нас? Фіговий листок. І так з часом Москва назбирала величезну купу листя, у якій марно сподівається приховати свою агресію, експансивність, шовінізм, варварство, відсталість.

Попри те, що той самий світ, принаймні більша частина, вже побачив цінники на цих фігових листках, нинішній російський режим продовжує із задоволеним рохканням в ній копирсатися, навіть не маючи на думці майбутнього поза купою листя, гною і бруду. При цьому кожен адепт російської агресії з числа тих, хто тим чи іншим чином впливає на курс РФ, в межах єдиного – шовіністично-завойовницької політики – намагається створити свою унікально-фігову реальність. І чіпляється за неї, адже реальність, що реальна, а не альтернативна, здатна знищити весь їх світ.

Наприклад, той самий Путін занурився у безодню альтернативної історії, а його гуру стали відомі російські філософи-шовіністи Іван Ільїн і Ніколай Бєрдяєв. Колишній "весільний президент" Дмітрій Мєдвєдєв, цей сміховинний конвеєр мемів, обрав собі роль нового Жириновського і сипле п’яними ядерними погрозами наліво і направо.

Ще одна свого часу ключова постать у процесах російської інтервенції до України, яка згодом потрапила в немилість, — Владіслав Сурков — теж прагне бути у мейнстримі. Хоча б спорадично. І штампує різноманітні філософські опуси з претензією на глибину думок.

Днями з політичного небуття він знов, ймовірно геть ненадовго (до відповідної команди зверху), вигулькнув із черговою статтею, в якій, якщо коротко, пропонує нову недолугу світову модель (так, черговий фіговий листок).

Зайшов з далека – з Португалії. І на кораблі Васко да Гами аж до Ефіопії – до пресвітера Іоанна, або ж "царя-попа Івана" ("давньоруська", за словами Суркова, термінологія). Пошуки пресвітера португальським мореплавцем він називає "геополітичною галюцинацією", як і сьогоднішню підтримку Заходом України у її боротьбі за незалежність і свободу. Звісно ж, в уяві Суркова, як і решти кремлівських ідеологів аж до Путіна, за ільїнівськими лекалами йдеться про якусь тотальну війну Заходу проти Росії.

Водночас Сурков великодушно пропонує Заходу фіговий листок з прощенням, бо ж…людський "розум генерує помилки, як і вірні судження". Однак прощення Росії Сполучені Штати і Європа можуть здобути після перемоги саме Росії у війні. Сьогоднішній конфлікт — то, мовляв, усе минуще й хибне. І не зараз, але в майбутньому, Сурков пропонує Заходу все ж збудувати "Вєлікій Сєвєр" ("Велику Північ") на противагу "Глобальному Півдню" і тому, що Європа, США і Росія – це три унікальні цивілізації Півночі, яким судилося бути разом, най і з перманентними протиріччями та суперечками. Шанс збудувати такий утопічний світ єдності, пише Сурков, у Заходу вже був, але Штати, мовляв, злякалися свого часу пропозиції Путіна долучити Росію до НАТО.

Тут Сурков в дечому правий: термін "Глобальний Південь" справді набуває широкого вжитку. Цей евфемізм прийшов на зміну "країнам третього світу" та "країнам, що не приєдналися". Це данина поваги з боку колишніх метрополій і спроба перегорнути темні сторінки колонізаторського минулого. Звідти і пропозиції визнання країн Глобального Півдня у вигляді приєднання до міжнародних віп-клубів штибу Радбез ООН і G20.

Однак Москва, що має власну історію втручання у внутрішні справи Африки, Латинської Америки та Південній Азії, насправді пропонує їм не повагу, інвестиції та співпрацю, а абсолютно нелегальні схеми взаємодії і повзучу вагнеризовану експансію. Тому всі ці роздуми Асланбека Дудаєва/Суркова, який записав себе до нордичної цивілізації, мабуть тому, що походить з Північного Кавказу, є нічим іншим, як типовою для Кремля грою у "пристойний" расизм, яка ведеться, зокрема, й для консервативного ксенофобського електорату, що одночасно підтримує брехливі заклики до по-радянському міжнародного інтернаціоналу і кляне гастарбайтерів з Центральної Азії.

Намагання Суркова "продати" конструкт з "Вєлікім Сєвєром" за своєю суттю є суто популістським. Адже "Глобальна Північ" і "Глобальний Південь" — це не географічне протиставлення. Бо в такому разі і південь Європи можна було б віднести до "Глобального Півдня". Або ж певну частину Китаю, чи не так?

Тож філософські роздуми Суркова – оксюморон. Це радше спроба нового видання гіперборейської міфології. Сурков явно шукає собі місцинку десь між Блаватьською та Розенбергом. Тим більше, що в російській попаданчеської фантастиці гіперборейський сюжет є дуже популярним. Та на виході все та ж занурена в альтернативну історію і власну міфологію кремлівська версія нацистського Аненербе, що передумовою виживання і панування вбачає лише домінування над іншими цивілізаціями. Та раз у раз зіштовхується з тим, що вони відкидають її геополітичні претензії та пропозиції. Тому, якщо сурковський "Вєлікій Сєвєр" і сформується в тому чи іншому формату, то куди ймовірніше це буде умовний Вінтерфел, що збудує Великий мур, по той бік якого зомбована "унікальна цивілізація" буде порсатися у власній купі фігового листя, ненавидячи цілий світ.