Дзвінок Путіну. Чому Порошенко доводиться бути трошки Меттернихом
Інформація про телефонній бесіді Петра Порошенка і Володимира Путіна в річницю Мінських угод підняла в Україні чималий ажіотаж. Причому коли ще не вщух галас з депортацією Міхеїла Саакашвілі, в якій прихильники екс-президента Грузії звинувачують насамперед главу держави.
Наприклад, колишній глава Міноборони Анатолій Гриценко так і заявив: наказ віддавав особисто Порошенко, перебуваючи у владі "одноклітинного страху". І тут практично синхронно, а точніше, ввечері 13 лютого, афілійована, як прийнято говорити, з екс-міністром "Дзеркало тижня" з посиланням на власне джерело повідомляє про яке відбулося розмові двох президентів. Хейтеры радіють. Пристрасті на політичній арені киплять: михоботы і порохоботы проводять атаки і контратаки.
Але. Рішення поговорити з Путіним аж ніяк не волюнтаристське, як багатьом "зрадофилам" може здатися. Воно лише в черговий раз демонструє рівень токсичності як самого російського самодержця, так і мешканців Кремля в цілому. Очевидно, що під час будь-якої війни протиборчі сторони підтримують якийсь контакт. Навіть якщо мова йде про російського президента. Спілкувалися ж американці з Порадами під час холодної війни? Перекидаються парою-трійкою фраз і нині, навіть коли "ихамнеты" з асадовцами вирішили курдів в Сирії образити. Насправді дипломатія нікуди не дівається. Може знизитися інтенсивність комунікації, але ніколи — до нуля. Оскільки таке, нехай і мінімальну, спілкування необхідно, щоб вийти переможцем. Поки говорять дипломати, мовчать гармати. Згадайте, як "скажений пес" Джеймс Мэттис заступався перед Трампом за Держдеп, підкреслюючи архіважливу функцію зовнішньополітичного відомства.
Що до самого розмови Порошенко і Путіна, за словами джерела, спілкувалися вони недовго, а розмова відбулася за ініціативи українського лідера. Видання також зв'язалося з Адміністрацією президента, прес-служба якої підтвердила факт бесіди і повідомила, що Порошенко обговорив з Путіним активізацію звільнення українських заручників, зокрема, обмін полонених прикордонників Ігоря Дзюбака і Богдана Марцоня, яких росіяни захопили на кордоні з Сумщиною 4 жовтня і через п'ять днів відправили під арешт в "Лефортово", і звільнення українських військових на окупованих територіях.
З боку Росії, в свою чергу, факт розмови підтвердили, додавши, що Порошенко висловив співчуття у зв'язку з катастрофою авіалайнера під Москвою і заявив про готовність "взаємодіяти по лінії заводу-виробника, з'ясування причин авіакатастрофи".
Певною мірою перегукується зі дзвінком Путіну і піднятими питаннями недавні заяви Порошенка в Австрії. Так, в інтерв'ю Profil глава держави запевнив всіх, насамперед, європейців, що він — "президент світу". "Моє президентство базується на досягненні припинення вогню. Я зроблю все, що в моїх силах, щоб принести мир у свою країну. Я пишаюся тим, що понад 70% українців хочуть мирного рішення, а не агресії у відповідь", — сказав він. І особливо президент виділив тему звільнення заручників, нагадавши про 74 людей, витягнутих з казематів ЛДНР . "Після трьох років незаконного змісту у в'язницях ці українці змогли нарешті повернутися додому, — заявив Порошенко. — Незважаючи на те що в обмін нам довелося віддати 306 злочинців. Я буду робити все, що в моїх силах, для того, щоб наші солдати і громадяни повернулися додому. Це невід'ємна частина мінського процесу. Вона повинна бути виконана".
Інтерв'ю Порошенко Profil, а також німецькому Bild виглядають не просто супутньою "місією" президента під час недавнього візиту до Відня. Схоже, що таким чином Банкова освіжила пам'ять про Україну в інформпросторі германського світу напередодні Мюнхенської конференції, на якій заплановано, по-перше, обговорення плану з миротворчої місії ООН, а по-друге, зустріч "нормандської четвірки".
До речі, про "нормандському форматі", згідно з повідомленням "Дзеркала тижня", Порошенко говорив з президентом Росії. Самого Путіна в Мюнхені не буде. Господар Кремля за своєю давньою звичкою дуже вчасно прихворів — якраз відразу після ліквідації американської коаліцією сотень найманців "Вагнера" в Сирії. Як і завжди, Путіна підміняє Сергій Лавров.
А от Порошенко в Мюнхені буде. У планах української делегації виступ президента щодо безпеки, зустрічі з президентами країн ЄС та інших держав, а вишенька на торті — переговори глав МЗС "нормандської четвірки" 16 лютого. Заступник глави АПУ Костянтин Єлісєєв запевняв активну підготовку до цієї зустрічі. Багато стоїть на кону.
І це багато що пояснює рух в різних, на перший погляд, напрямах. Зразок телефонної розмови з президентом країни-агресора. У той же час він цілком міг бути узгоджений з Брюсселем і Вашингтоном. До речі, коментар Банковій включав в себе пропозицію: "Телефонна розмова відбулася в координації з європейськими партнерами по "нормандскому форматом" і американськими союзниками". Якщо перекласти з дипломатичної мови, координація — це нагальна прохання друзів в США і ЄС зателефонувати, обговорити, розвідати, зрозуміти, передати і т. д. І в цьому немає нічого поганого, між іншим. Україна рухається вперед не завдяки автогенезу або автаркії, тобто сама по собі, що в умовах глобальної взаємозв'язку було б смерті подібно, а в тісній співпраці з партнерами. І чого вже тут: як і раніше, потребує кредитних траншів та інвестиціях.
У сукупності з дискусіями про "блакитних касках" на чаші терезів інтереси країни переважають власні. І це повинно бути нормою для державного діяча. За зразок поведінки можна взяти політику австрійського дипломата-дворянина Меттерніха Клеменса, який очолював зовнішньополітичну службу, а за фактом керував всією державною машиною імперії Габсбургів, 38 років — з 1809 р. тобто з часу, коли Європу "кошмар" Наполеон. І амбітний корсиканець, між іншим, високо цінував таланти австрійського князя, навіть просив у Вени його призначення послом в Парижі.
Правда, після Меттерніх багаторазово викликав головний біль у Наполеона і його наступників. Йому вдалося посварити Францію і Росію, і це далеко не всі його успіхи. Він крутився між Парижем, Лондоном, Москвою, державами Рейнського союзу та Італії з метою повернути втрачені позиції Австрії та її території. Попутно князь неодноразово битою і приниженою Наполеоном країни зумів переформатувати Європу, запустивши першу в історії міжнародну систему стримувань і противаг — Віденський конгрес. Прозорливий князь у дуже несприятливих умовах домагався істотних результатів. В результаті Австрія, настільки багато втратила в наполеонівських війнах, вистояла. Не в останню чергу завдяки готовності консервативного дворянина жертвувати власною репутацією заради інтересів держави.
Так от, як би по-порохоботски це не звучало, Порошенко періодично теж демонструє готовність підставитися під удар. Самостійне це рішення прийнято під тиском обставин/партнерів, не настільки важливо. Точніше, важливо в контексті його майбутньої політичної кар'єри. Для України ж — головне результат. Той, хто його отримає, може, як і Меттерніх, заслужити всенародну ненависть, але, принаймні, залишить позитивний слід. Чотири попередника Порошенко не можуть похвалитися ні співчуттям, ні повагою українців, ні історичними досягненнями (Майдани не в рахунок, бо не заслуга конкретної особи). І так вже склалося, що громадськість завжди буде незадоволена, нехай де-факто отримує в президенти того, на кого заслуговує.
