Ходячі мерці. Тігіпко очолить Нацбанк, Карл! Тігіпко, Карл!
Роботодавець Валерії Гонтарєвої, який може прийняти рішення, чи відпускати її чи ні, президент Петро Порошенко, за однією версією, ще не вирішив, на кого буде міняти "залізну жінку", по другий, ще не вирішив, чи відпустить, а за третьою - ніяк не може зібрати голоси під потрібну кандидатуру.
В принципі, голоси зібрати можна, особливо враховуючи, що представники депутатського корпусу люди бувалі, з ними завжди можна домовитися, але якось не виходить. Деяким представникам народних обранців, які встигли попрацювати в Раді попереднього скликання, навіть приходять в голову крамольні думки, мовляв, були часи, коли домовлявся про все Андрій Клюєв, і у нього завжди виходило. Втім, тепер інші часи - треба жити по-новому. Тому глава держави тримає паузу - робити це він вміє. Посла в Білорусі в України немає вже третій рік, голови місії при НАТО - другий. І нічого, якось крутиться.
Ось і в Нацбанку поки буде якось крутитись. Поспішати особливо нікуди, тим більше, що, як каже давня приказка: всюди встигає той, хто нікуди не поспішає. Тим часом можна ще раз перебрати кандидатури, які, за розповідями обізнаних людей, що вже розглядалися головним роботодавцем.
Здавалося б Володимир Лавренчук, голова правління Райфайзенбанк Україна серед фахівців і широких кіл громадськості виглядає фаворитом. Особливо серед тих, хто політикою нинішньої господині НБУ незадоволений і вважає, що її треба рішуче змінити. Людина знає, банкір, який попрацював з західними партнерами. Загалом, має влаштувати всіх. Але не тут-то було, у пана Лавренчука з'явилися конкуренти, причому, м'яко кажучи, перспективні.
Наприклад, Сергій Тігіпко. Теж людина обізнана в економіці і фінансах. Більш того, з досвідом. Національний банк Сергій Леонідович вже очолював. Причому у вельми цікавих обставин. Всього якихось 15 років тому Сергій Тігіпко був молодим і перспективним кандидатом у лідери парламентської більшості у Верховній Раді України. З хорошими перспективами стати прем'єром, показати результат, а потім і стати кандидатом у президенти на неминуче наближалися вибори 2004 року. Але Сергій Леонідович вирішив по-іншому і віддав перевагу фінансів, не з першої спроби очоливши Національний банк.
Принаймні так розповідає цю історію президент Леонід Кучма. Мовляв, пропонували зібрати більшість, стати прем'єром, але Тігіпко не погодився. Тоді виник інший видатний діяч - Віктор Янукович. Інтересу до фінансів у Тігіпка вистачило на півтора. Потім талановитий банкір перебрався у крісло керівника виборчого штабу Януковича. Правда, і там затримався ненадовго. Зник, а потім виник аж у якості перспективного кандидата в президенти на виборах 2010 року, але й тут не склалося, довелося задовольнятися третьою позицією, що теж непогано. Потім прийшли важкі роки: міністерство соцполітики, пенсійна реформа, а потім і зовсім Майдан і війна. Здавалося б, все, крапка, ан немає. Є ще порох у порохівницях і знову покермувати НБУ хочеться.
Втім, Сергій Леонідович не самотній. У нього є товариш. Зокрема, найуспішніший прем'єр України Віктор Ющенко. Він же самий невдалий президент. Звичайно, досвід керівництва НБУ у Віктора Ющенка теж є, в макроекономіці він розбирається і навіть може розповісти про загрозу інфляції і грошового навісу. І це прекрасно!
Кандидати професійні, розбираються у фінансах, іноді навіть здається, що можуть мати власну думку. Втім, це тільки здається.
Загалом, кандидати хоч куди. Справа за малим. Як провести таких кандидатів через парламент, а ще питання, як запитати про це громадська думка. Лавренчук - це ще куди не йшло. Банкір та й тільки, хоча теж може виникнути питання, чому так вийшло, що "Аваль" був другим за величиною банком в Україні, а потім, отримавши іноземних інвесторів, вирішив стати невеликим. М'яко кажучи, стратегія розвитку дивна. Замість того, щоб нарощувати частку ринку, отримавши ресурс іноземного інвестора, прикинутися маленьким і насолоджуватися життям? Спасибі, що живий?
Але на тлі повсталих їх попелу Ющенка і Тігіпка Володимир Лавренчук принаймні мешканець світу живих, що, тим не менш, не спрощує завдання зібрати голоси на підтримку кандидата в голови НБУ в парламенті, потрібно ні багато ні мало, а 226, яких поки немає.
Крім цих трьох є і ще один кандидат у головні банкіри країни як мінімум на рівні чуток і постів у соцмережах - це незабутній екс-прем'єр Арсеній Яценюк. Цей теж грамотний фінансист, з досвідом роботи у відповідних структурах. Але з усієї четвірки кандидатів реальним претендентом на крісло можна вважати лише Лавренчука, і справа не в тому, що інші збиті льотчики (Арсеній Петрович у цьому переліку швидше живий і просто причаївся), а в тому, що президенту потрібен на чолі Нацбанку свій, тобто керований і передбачуваний людина, а не велика політична фігура зі своїми реалізованими або так і не реалізованими амбіціями.
І поки головний роботодавець мовчить, закономірно виникає питання, чого ж чекати далі в Національному банку, яка доля чекає гривню? Рвати сорочку на грудях не варто. Незважаючи на скасоване 156 років тому рабство, без візи старшого начальника звільнитися ніхто просто так не може, тому Гонтарєва буде працювати.
Тому вона поки відповідає за все, що відбувається з гривнею, хоча вже ввела в смуту всіх українців, які не знають, чи їм радіти, чи плакати. З іншого боку, панове Тігіпка і Ющенка, збирають з праху залишки репутації, можуть спокійно продовжувати її реконструювати далі, оскільки жодних підстав для їх реінкарнації в кріслі голови НБУ немає. Так що, панове, можна запасатися попкорном і спостерігати, як приймуть рішення, зберуть голосу і наважаться зробити вибір.
