Корисні радикали. Як націоналісти допомагали Кучмі і шкодили Ющенко і Порошенко

"Нацкорпус" Андрія Білецького поставив ультиматум президенту і пообіцяв далі влаштовувати свої акції. Правда, вже без партійної атрибутики. Втім, мовчання представників інших партій правого спектру, в першу чергу "Свободи", може свідчити про те, що вони не хочуть приєднуватися до Білецькому і його братві і підігравати тим, хто стоїть за антипрезидентськими виступами цієї політсили. Простіше кажучи, не їх це війна.

Націоналісти і раніше робили спроби "запалити" вулицю. Ці спроби залишали неприємний післясмак, оскільки використовувалися в політичних цілях. З-за чого розумні громадяни підозрювали правих у провокаціях за гроші. Особливо під вибори. Простіше кажучи, комусь була потрібна ефектна телекартинка, і її забезпечували "нацики". Освіжимо в пам'яті кілька найяскравіших історій.

До скандальних президентських виборів 2004 р. праві радикали запам'яталися двома великими виступами. Перше сталося 18 липня 1995-го під час похорону патріарха Володимира (Романюка). За офіційною версією, було досягнуто згоди про його поховання на Байковому кладовищі, однак після відспівування у Володимирському соборі померлого священика похоронна церемонія, яку охороняли "унсовці", пішла в іншу сторону - до Софії Київської - з метою поховати патріарха на її території. По дорозі церемонію зустріли силовики, чий кордон учасники похорону прорвали. Біля самого храму під час поховання Володимира сталася масова бійка "Беркута", "унсовців" та інших учасників тих подій. Після цього у верхах були розгляду, хто винен, але "беркутівців" слідство виправдало і справу закрили. Більшість українців не розуміли, навіщо була ця провокація: крім Росії і її агентів впливу в Україні, кривавої розв'язки навряд чи хтось був зацікавлений.

До президентських виборів 1999 р. невдоволення громадян діями міліції під Софією трохи вляглося, і Кучмі про нього майже не нагадували. Але після обрання Леоніда Даниловича на другий термін цілий ряд подій (вбивство журналіста Георгія Гонгадзе і опубліковані після цього плівки Мельниченка) підняли кампанію "Україна без Кучми". В її рамках у лютому 2001 р. виникла громадська ініціатива "Форум національного порятунку". Її стали координаторами опозиціонери, серед яких були, як виявилося, довгожителі української політики Олександр Мороз і Юлія Тимошенко, які балотуються на цих президентських виборах. Ця громадська ініціатива виступала за закон про імпічмент (його досі немає), про перехід до парламентської республіки (і її немає) і головна вимога - усунення Леоніда Кучми з посади президента на своєму посту він досидів визначений термін).

В цей час на Хрещатику стояло наметове містечко антикучмистов. Здавалося, об'єднання опозиціонерів дасть руху новий ривок. Проте 9 березня 2001 р. за участю все тих же "унсовців" трапилася масштабна провокація, після якої кампанія проти Кучми пішла на спад. Все почалося у парку Шевченка, куди приїхав тодішній президент покласти квіти до пам'ятника Кобзарю. Сутички з міліцією спочатку там відбулися, а потім продовжилися на Банковій. Група членів УНА-УНСО атакувала силовиків, які охороняли президентську Адміністрацію. Після цих зіткнень, що закінчилися для більш 10 націоналістів реальними тюремними термінами, опозиційні виступи здулися. Що влаштовувало тодішню владу. Підіграли "унсовці" режиму або їх просто підставили, тим самим і протестуючих розполохали, і самих буйних посадили, можна сперечатися, але до Помаранчевого майдану подібних масштабних виступів опозиції не було.

Під час президентських виборів 2004 р. влада і штабісти Януковича розігрували проти Віктора Ющенка недбало кинуту фразу Олега Тягнибока під час його виступу на могилі командира УПА Клима Савура на горі Яворина 17 липня 2004 р. про "москальсько-жидівської мафії". "Нашій Україні" у підсумку все ж довелося виключити Тягнибока зі складу фракції (він був офіційно виключений тільки 10 вересня). Але штабісти Януковича, розколюючи країну, і далі домішували Ющенка до сказаного лідером "Свободи".

Інший випадок стався 20 серпня 2004 р. на столичному ринку "Троєщина". В результаті двох вибухів в лікарні потрапили 11 осіб, з них двоє були в тяжкому стані. Незабаром одна з потерпілих померла в лікарні швидкої допомоги. Підривників оперативно затримали. В одного з них знайшли посвідчення члена Української народної партії, яка на той час входила в "Нашу Україну". Ця партія сповідувала націонал-демократичну ідеологію, але штабісти Януковича спробували обіграти тему "націоналістів-терористів".

6 вересня УНП звернулася до тодішнього міністра внутрішніх справ Миколі Білоконю з вимогою спростувати неправдиву інформацію про причетність членів партії до вибухів на Троєщинському ринку. Але тільки 23 грудня 2004 р., напередодні переголосування другого туру президентських виборів, Господарський суд Києва задовольнив позов УНП. А в травні 2005-го Олександр Пастух, Сергій Значко, Дмитро Савченко і Тарас Шведенко були визнані винними у скоєнні вказаного злочину. Їм визначили покарання у вигляді 14 років позбавлення волі кожному.

У період правління переможця Помаранчевого майдану націоналісти сфокусувалися на представників лівих партій. Особливо запам'яталися масові бійки в Києві 15 жовтня 2005 р. і 18 жовтня 2008 р. з комуністами. В цей час на перші ролі виходять "Свобода" і нечисленні "Тризуб" і "Патріот України".

При правлінні Януковича націоналісти переслідувалися і міліцією, і спецслужбами, окремі їх лідери, зокрема Андрій Білецький, перебували в СІЗО, звідки вийшли тільки навесні 2014 р. завдяки "майданної амністії".

На думку соціологів, сукупний рейтинг всіх націоналістичних організацій на сьогоднішній день не перевищує 3%. Тому не виключено, що їх участь у провокаціях - спроба повернути згадки про себе в медіа, і разом з тим підвищити рейтинги в перспективі виборів до ВР восени 2019-го. Звідси і бійка в Подільському райуправлінні поліції 9 лютого цього року (там відзначився не "Нацкорпус", а С14), і рівно через місяць бійка на підступах до Адміністрації президента, а потім в Черкасах.