Аграрна розписка. Чому наші фермери повинні дивитися не на Євросоюз, а на Бразилію (ІНФОГРАФІКА)

"В наших тарілках повинна лежати китайська їжа" - цю фразу сказав голова Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпін, презентуючи програму реформ аграрного сектора Китаю. А яка їжа буде лежати в наших тарілках? Поки там переважно знаходиться вітчизняний борщовий набір. Так і зі скоромним до пори до часу справляємося своїми силами. Більше того, роль аграрного сектору в економіці збільшується з кожним роком.

Виробництво основних видів продукції сільського господарства у загальній структурі ВВП і показниках експорту у порівнянні з "важкими" галузями значно зросла. Але ось чи призведе це до таких же позитивних соціальних результатів? Адже абсолютні цифри кеш-фло - це ще не показник якісного ривка. Необхідно ритмизировать фінансові і соціальні процеси, які відбуваються в сільськогосподарському секторі економіки. Така ритмизация можлива лише за умови, що при розвитку аграрного ринку буде дотриманий необхідний баланс між великими підприємствами та особистими фермерськими господарствами.

У січні 2018-го вперше за останні 12 місяців було зафіксовано зростання індексу сільськогосподарського виробництва, який з "червоної" зони падіння вибрався в "зелений" сектор зростання: його значення порівняно з показниками січня минулого року склало 101,1%, тобто був зафіксований крихітний, але зростання на 1,1%.

Примітний факт: якщо попередній індекс сільськогосподарського виробництва за 2017 р. для великих аграрних підприємств становив 96,1%, то особисті домогосподарства показали позитивну динаміку - 98,8%. У той же час за підсумками січня поточного року ситуація діаметрально змінилася: великі аграрні підприємства показали зростання на 4,8% (індекс 104,8), а особисті господарства посилили темпи падіння - мінус 2,8% (індекс 97,2%).

Причин тому кілька. По-перше, державні стимули в частині субсидування аграрного сектора були спрямовані переважно в сегмент великих товаровиробників. По-друге, банківське кредитування, хоч і в мізерних обсягах, але відновилося у фокус-групі великих та середніх аграрних підприємств, обійшовши стороною фермерів. І по-третє, держава не впоралося з виконанням своєї базової функції - санітарної захистом тваринництва, внаслідок чого спалах епідемії африканської чуми завдала непоправної шкоди невеликим виробникам свинини та її експортерам, адже перманентне введення карантину призвело до того, що більшість країн - торговельних партнерів ввели заборону на імпорт української свинини на свої ринки.

Аграрний сектор на сьогодні становить близько 10% ВВП і до 40% в обсягах експорту, причому ці показники продовжують рости. По суті, аграрний сектор є єдиним сегментом національної економіки, резистентним до системних кризових явищ. Але подальше зростання помітно стримується внутрішніми структурними протиріччями учасників ринку.

Серйозною проблемою є вже той факт, що в Україні законодавчо не закріплено поняття "фермер" і "домогосподар". Хоча, наприклад, у Польщі ст. 23 Конституції україни визначає право власності на землю у вигляді сімейної форми володіння, яка є домінуючою. Фермер, rolnik, виступає центральним суб'єктом, навколо якого будується вся система земельних відносин.

Стосовно України фермерське господарство можна буде в майбутньому визначити як сімейне ведення сільськогосподарської діяльності на ділянці землі площею приблизно 5-10 га.

На сьогоднішній день в особистих домогосподарствах України зосереджено 6,3 млн га землі і вона розділена на 4 млн домогосподарств, середній земельний наділ, таким чином, становить трохи більше 1,5 га.

Приблизно 0,8 млн га (12%) відведено на обслуговування присадибного господарства, будинку та господарських споруд, 2,6 млн га (40%) відведено під особисте сільське господарство, товарне виробництво займає 2,8 млн га (43%), приблизно 5% (0,2 млн) передано в оренду.

Таким чином, приблизна модель української ферми - це сімейне господарство (можливо, що об'єднує декілька сімей) з земельною ділянкою 5-7 га, з яких 0,5 га відведено під господарські споруди домоволодіння, 3-4 га - під вирощування сільськогосподарських культур і 1,5-2,5 га - під товарне виробництво.

Серед причин, які стримують кредитування аграрних підприємств в Україні, можна виділити кілька. Наприклад, звертає на себе увагу низький рівень державної підтримки. В таких умовах український виробник втрачає конкурентні переваги на світовому ринку. Саме цим обумовлюється той факт, що майже 50% нашого аграрного експорту йде в країни Азії та Африки, а в ЄС, з якими діє угода про зону вільної торгівлі, - лише 27%. Адже сума бюджетних дотацій у Європейському Союзі становить близько 525 євро/га, в Польщі - 345 євро/га, в той час як в Україні - в межах 10-20 євро/га. Якщо оцінити рівень державної підтримки виробника за показником Producer Support Estimate (PSE), який розраховується аналітиками ОЕСР, то Україна суттєво відстає від своїх прямих конкурентів, у нас рівень підтримки становить не більше 1,5%, у той час як у ЄС - більш 20%, у Туреччині - 23%, у РФ (нашому прямого конкурента на азіатських і африканських ринках) - 12%, у Канаді - 11%, в США - 7%.

Зміна державної стратегії розвитку аграрного сектора може дати малому бізнесу стимули до зростання за рахунок кооперації з великим бізнесом. Для цього необхідно реструктуризувати напрями його діяльності, щоб мінімізувати конфлікт інтересів і домогтися конвергенції.

Серед інструментів підтримки малих фермерських господарств необхідно виділити три напрями. По-перше, розвиток операцій з аграрними розписками. Цей вид фінансування активно просувається на ринок за підтримки IFC. Уже створено єдиний реєстр виданих розписок, кожна з яких чітко прив'язана до урожаю на конкретній ділянці землі по кадастровому номеру. Доступ до реєстру публічний, що дозволяє кредиторам, у тому числі банкам, оперативно отримувати інформацію. Даний інструмент може стати альтернативою банківському кредитуванню: в Бразилії щорічно з допомогою таких фінансових інструментів залучається $20-30 млрд інвестицій в аграрний сектор і частка таких ресурсів становить 40% від загального розміру залучених в сектор коштів.

По-друге, застосування складських свідоцтв може залучити інвестиційний капітал в сектор виробництва зернових культур та сформувати ефективний внутрішній зерновий ринок. З допомогою складських свідоцтв ослабне залежність ринку від великих операторів, які скуповують урожай за безцінь у невеликих фермерських господарств. Таким чином, фермер зможе отримати справедливу ціну на свій товар.

По-третє, компенсація частини процентної ставки, як зазначалося вище, - дієвий інструмент забезпечення у фермерських господарствах ефекту фінансового важеля, коли кредит сприяє розвитку, а не призводить до банкрутства.

Фінальним акордом в системі підтримки фермерських господарств повинно стати бюджетне субсидування. Тут можна взяти приклад Польщі, де сформовані два фонди: Європейський фонд сільськогосподарських гарантій і Європейський сільськогосподарський фонд розвитку сільських територій. Україна має всі шанси замість горезвісного плану Маршалла "на дороги" обговорити з європейськими донорами питання про часткове підключення нашого аграрного сектора до європейських структурних фондів.
Прямі дотації з державного бюджету на гектар оброблюваної грунту за екостандартам, а також в розрахунку на вирощується поголів'я худоби може дати лише частковий ефект, враховуючи обмеженість наявних бюджетних ресурсів. Природно, подібні дотації повинні виділятися невеликим фермерським господарствам, а не великому бізнесу.

Як показує статистика, більша частина тих же польських фермерів працюють з рівнем ефективності нижче середнього. Що вже говорити про наших приватних господарствах. Але завдання держави як раз і полягає в застосуванні своєчасних і ефективних інструментів стимулювання. Адже завдяки цьому досягаються не тільки і, вірніше, не стільки фінансові цілі, як забезпечується гармонійний соціальний розвиток сільських територій. Приклад тієї ж Польщі показує нам, що подібний баланс фінансових і соціальних інтересів рано чи пізно трансформується у загальний добробут.