Зе-ленінські принципи. Навіщо президенту "Демократична платформа" всередині його партії
"Демократичну платформу" можна було б назвати внутрішньою опозицією у владі, але в позиції групи нардепів, чия точна чисельність так і залишається невідомою, занадто мало опозиційності.
Все почалося з того, що ввечері 11 березня, після того, як в ЗМІ розлетілася новина про підписання в Мінську документах, близько 50-60 нардепів від "Слуги народу" розмістили в індивідуальному порядку на своїх сторінках у "Фейсбуці" пост із закликом до президента Володимиру Зеленському доручити переговірників від імені України в Тристоронньої контактній групі "повернутися в рамки законодавства України і не допустити реалізації оприлюднених рішень щодо створення Консультативної групи у спосіб та у формі, які не знаходять підтримки народу України, суперечать чинному законодавству держави і національним інтересам".
Група підписантів звернення переконана, що реалізація на практиці оприлюдненого українськими ЗМІ положення про визнання суб'єктності ОРДЛО в рамках Консультативної ради "закладає основу для того, щоб поставити під сумнів закріплену в законодавстві України позицію нашої держави про те, що на сході України відбувається збройна агресія з боку Російської Федерації, яка тимчасово окупувала Автономну Республіку Крим, місто Севастополь і території в Донецькій і Луганській областях".
Ну і ще підписанти вимагають від учасників переговорів в Мінську "проводити консультації та інформувати Верховну Раду України щодо підходів і стану переговорів".
За кілька годин у "Слуги народу" набралося близько 60 підписантів цього звернення, серед яких були досить відомі депутати від президентської партії: Гео Лерос, Олександр Ткаченко, Анастасія Красносільська, Богдан Яременко, Андрій Герус, Ольга Василевська-Смаглюк, Ліза Богуцька та багато інших. Справа запахло потенційним розколом правлячої партії, тому Єрмак терміново організував зустріч з "бунтівниками", після якої протестний запал депутатів помітно охолов. Деякі з них видалили свої протестні пости, інші ж позицію підкоригували, мовляв, Єрмак в черговий раз запевнив, що червоні лінії перейдені не будуть, але вони і далі будуть уважно стежити за тим, щоб не допустити здачі національних інтересів.
І ось через кілька днів після цієї скромної спроби збунтуватися в ЗМІ потрапила "Політична декларація" групи депутатів від "Слуги народу" про створення всередині фракції "Демократичної платформи", члени якої консолідувалися з-за системних спроб "дестабілізації соціально-політичної ситуації в Україні як ззовні, так і всередині країни", спроб "дискредитувати політичний курс на реформи, очищення країни від корупції, звільнення економіки, приборкання олігархів, зміцнення обороноздатності, захист національних інтересів та відновлення територіальної цілісності".
Депутати, які об'єдналися в цю групу, зобов'язуються "неухильно і послідовно сприяти політиці президента", а далі йде перелік з 10 конкретних напрямків, в яких члени "платформи" та мають намір особливо активно підтримувати президента. Тут і "прагнення до миру і повернення тимчасово окупованих територій", та "очищення влади від корупційного й олігархічного впливу" і навіть "рішучу протидію популізму". Загалом, великий перелік "розумного, доброго і вічного", під яким підпишеться будь-який український політик.
Отже, що в підсумку виходить? Всередині правлячої партії створюється якесь політичне об'єднання, яке самим фактом своєї появи декларує дещо іншу позицію, ніж велика частина фракції. При цьому "Демократична платформа" у перших рядках свого звернення апелює до авторитету і популярності президента, не називаючи при цьому прізвище себе. Це виглядає досить наївно, оскільки піднімає на рівень еліт народний міф про доброго царя і поганих бояр.
Однак ні переліку, ні імена цих "хороших бояр" поки невідомі, крім того, що це здебільшого підписанти заяви проти Єрмака.
Все це дуже сильно нагадує СРСР, а "Слуга народу" - КПРС, і не тільки тому, що "Демократична платформа" - це дослівне повторення назви крила в Компартії СРСР в останні роки існування радянської імперії. Тоді і в тих умовах, коли ніяких інших партій, окрім КПРС, не могло існувати за визначенням, дроблення єдиної партії Союзу за політичними поглядами було природним і, по суті, перехідним етапом до формування багатопартійності. Зараз все виглядає так, ніби Україна на перехідному етапі до однопартійності. Адже в звичайному демократичному суспільстві депутати, якщо їх погляди починають розходитися з поглядами їх партії, просто виходять з неї і або вступають у інші партії, які створюють свої.
Зрозуміло, що імперативний мандат дещо обмежує можливості нардепів-списочників, адже вихід з фракції означає для них втрату мандата. Але і тут завжди є можливість прямо заявити про опозиційність, не подаючи заяви про вихід з фракції. Багато в Раді минулого скликання цим користувалися.
Ось і виходить, що поява всередині "Слуги народу" "демократичного" крила - це скоріше плюс Зеленському, ніж мінус. Поки що ні на одному з голосувань окрема позиція "розкольників" не отримала практичної реалізації, а виступи зі скромною критикою мінського змови Єрмака ніяк на реалізацію цієї змови практично не впливають.
Оформлення ж "Демократичної платформи" в тому вигляді, в якому це відбувається, по-перше, зберігає фігуру Зеленського в центрі всієї політичної конфігурації в образі "доброго царя", по-друге, закріплює за "Слугою народу" імідж єдиної і спрямовуючої політичної сили, вийти з якої - значить втратити всі політичні перспективи. І по-третє, що найважливіше, продовжує улюблену політичну гру Зеленського, суть якої в тому, щоб подобатися всім. І хоча мотиви підписантів заяви проти Єрмака можуть бути дуже різними, і далеко не завжди це патріотизм, а публіка там вкрай неоднорідна, хто орієнтується на Богдана, хто Коломойського, а хто й на інших гравців, тепер у партії Зеленського є "платформи" на будь-політичний смак. Є й радикально проросійський і антимайданное в особі Бужанського, Дубинського та їх товаришів, є і націонал-патріотичне в особі "Демократичної платформи", а є й умовна група "Яка різниця" - борці за освітлені вулиці і асфальтовані дороги, але всі ці групи все одно свято шанують "ленінські принципи" партійної дисципліни. Тобто виборцю завжди є за кого проголосувати, не виходячи за рамки партії "Слуга народу" і не змінюючи президенту Зеленському, у якого все одно залишиться монополія на владу.
