Примус до зраді. Путін придумав для України вилку з полоненими
Обмін полоненими знову став темою обговорення на вищому рівні "нормандського формату". 16 січня Петро Порошенко провів телефонну розмову з Ангелою Меркель і Франсуа Олландом про стан виконання Мінських домовленостей.
За повідомленням прес-служби Порошенка, "президент України звернув увагу канцлера Німеччини і президента Франції на неприпустимість ситуації із заручниками і незаконно утримували в РФ громадянами України. Під час розмови були відзначені послідовні зусилля України, спрямовані на мирне врегулювання, зокрема, звільнення в односторонньому порядку 15 осіб".
Через день Путін мав телефонну розмову з Меркель і Олланд знову ж таки про хід реалізації Мінських домовленостей. Як повідомила прес-служба Путіна, була підкреслена важливість нарощування спільних зусиль щодо "забезпечення послідовного виконання положень "Мінська-2", включаючи швидкий обмін утримуваних осіб на основі принципу "всіх на всіх".
В Україні, напевно, вже не залишилося наївних, хто брав би слова Путіна за чисту монету. Коли господар Кремля згадує про своїх зобов'язаннях Мінськими угодами, це означає зовсім не те, що він збирається їх виконувати, а лише те, що для нього це питання зараз особливо важливий як інструмент тиску на Україну.
У "Дзеркалі тижня" 14 січня вийшла стаття Валентини Самар, в якій стверджується, що "російська сторона (в особі ватажків ОРДЛО) вимагає звільнення ніяким боком не причетних до "мінським процесу" підсудних за розстріл учасників Майдану на Інститутській "беркутівців" Аброськіна, Зінченко і Тамтуру". Також, за даними журналістки, в списках на обмін присутні, а деякі вже звільнені, обвинувачені в організації трагічних подій в Одесі 2 травня 2014 року.
Ще про одну хотєлках Кремля повідомив Віктор Медведчук в інтерв'ю "Аргументам і фактам в Україні", опублікованому 12 січня. Розповідаючи, чому досі не відбувся обмін за формулою "всіх на всіх", він висунув версію, яку можна розцінювати як путінський ультиматум: "Комплекс заходів по виконанню Мінських угод передбачав введення в чинність закону, що забороняє переслідування і покарання осіб у зв'язку з подіями, що мали місце в окремих районах Донецької і Луганської областей України. Цей закон повинен був стати правовою основою для обміну утримуваними особами за формулою "всіх на всіх". Суть проблеми в тому, що утримуються українською стороною особи у відповідності з чинним законодавством проходять по кримінальних справах, стосовно них ведуться розслідування, судові розгляди, багато хто вже засуджені і відбувають покарання. Щоб дати дозвіл на обмін таких осіб, потрібно звільнити їх від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання. А зробити це можна тільки у відповідності з вищевказаним законом. Однак представники "партії війни" у ВР виступають категорично проти його прийняття. Тому питання, коли ми зможемо провести обмін у форматі "всіх на всіх", коли повернуться додому наші громадяни, про що постійно запитують їх родичі, доречно було б задати нашим політикам. Від їх рішення залежить повернення наших громадян: військовослужбовців, представників добровольчих батальйонів і цивільних осіб".
Перевірити слова Медведчука неважко. Досить заглянути в документ, на який він посилається, — Комплекс заходів щодо виконання Мінських угод, підписаний 12 лютого 2015 р. Там записано у п. 1, 00:00 15 лютого 2015 р. має початися "негайне і повне припинення вогню"; в п. 2 — "відведення всіх важких озброєнь обома сторонами" "має розпочатися не пізніше другого дня після припинення вогню і завершитися протягом 14 днів", тобто не пізніше 28 лютого. А в п. 6 записано: "Забезпечити звільнення і обмін всіх заручників і незаконно утримуваних осіб на основі принципу "всіх на всіх". Цей процес має бути завершений не пізніше як на п'ятий день після відводу", тобто не пізніше 5 березня 2015 р. І ніякої прив'язки до закону про амністію у цьому пункті немає.
Можна було б припустити, що Путін просто підвищує ставки в торзі про полонених. Але насправді йому потрібно інше. Він намагається поставити українську владу в положення, коли будь-який її крок буде виглядати зрадой. Погодиться вона звільнити, наприклад, 700 терористів і їхніх пособників в обмін на 50 українських полонених, як це зараз пропонують кремлівські маріонетки з ОРДЛО, — зрада, тому що це поступка Кремлю. Не буде міняти — зрада перед українськими полоненими, піддаються тортурам і знущанням в катівнях ОРДЛО.
І ця подвійна зрада буде тривати стільки, скільки триватиме окупація Донбасу. Адже навіть якщо раптом відбудеться обмін "всіх на всіх", обов'язково з'являться нові полонені — війна є війна.
