Закупівля у Ердогана. Навіщо ВСУ шасі "сміттєвозів" "Форд"

Ось буквально днями з'явилася неофіційна інформація про те, що МВС і ЗСУ планують закупити більше сотні шасі типу Ford Trucks 1833 (4х2) і -2533 для використання в якості бази для спецавтомобілів.

Найцікавіше, що знову ми купуємо не від виробника, а від тих, хто виробляє за ліцензією. І що дивно останнім часом - від Туреччини. Дані конкретні машини - від фірми Ford Otomotiv Sanayi AS.

Початок співпраці з Туреччиною варто віднести до 2016 р., коли Анкара зобов'язалася надати за п'ять років Києву фінансову допомогу в обсязі $15 млн. Причому ці фінанси пішли (і йдуть) насамперед на закупівлю турецької зброї, а також підготовку бійців ВСУ у турецьких навчальних центрах.

З того моменту у військах з'явилися ударні оперативно-тактичні безпілотники Bayraktar TB2, засобу УКХ-зв'язку від Aselsan (які використовують і в авіації, і на флоті, і в сухопутних військах) і багато іншого, а у МВС - як мінімум пістолети-кулемети МП-5. Інша справа, що ті ж безпілотники нам так і не вдалося швидко "поставити на крило", а питання з масовим виробництвом 9-мм патронів для МР-5 так і не вирішене. Але все ж таки.

І тепер, якщо інформація виявиться достовірною, у чому сумніватися особисто мені не доводиться, ми купуємо і шасі, які, по суті, армійцям навряд чи вже так критично необхідні. Адже в армійському строю на сьогодні маємо просто дику "солянку" вантажних автомобілів. Крім старих радянських Газів, Камазів, УРАЛов в останні роки масово закуповували білоруські Мази тій чи іншій ступеня локалізації і, звичайно, вітчизняні Крази.

Чи варто говорити, що все це пишність має абсолютно різні двигуни і агрегати, які абсолютно несумісні. Ну хіба що останні за часом Мази і Крази мають один двигун китайського виробництва (правда, вступник знову-таки через Білорусь).

І тепер ось ще й турецькі "форди". От тільки сказати, що машина у нас зовсім невідома, не можна - окремі екземпляри спецмашин є в МНС, а в ЗСУ є наземні станції для управління тими ж Bayraktar TB2 на його базі. А цивільні спецмашини так взагалі зустрічаються досить-таки часто - наприклад, в 2018 р. 12 сміттєвозів на такій базі купили міська влада Дніпра.

І ось тут ми підходимо до головного. Ці шасі мають виключно громадянське походження і призначені для експлуатації в умовах автострад і досить-таки кваліфікованим персоналом, з нормальним маслом і паливом. Зрозуміло, що на їх базі не планують створювати бронеавтомобіль або використовувати для доставки особового складу на передові позиції на фронті, але все ж. Не можна заперечувати того факту, що для цивільних і військових шасі абсолютно різні підходи. Причому у всьому світі. У тій же турецької армії в якості основних складаються зовсім інші машини, причому зрозуміло, що місцевого виробництва.

Цілком очевидно, що такий контракт має насамперед величезну політичну складову. У всьому світі за підтримку потрібно платити з кишені платника податків. Ось і, як бачиться, у військово-технічному співробітництві України і Туреччини є велика частка завуальованій плати за позицію Ердогана з окупації Криму.

Поки нам все це представляється як взаємовигідне співробітництво. Але сказати відверто, то технологій, які ми можемо запропонувати Туреччині, армія якої озброєна за стандартами НАТО, не так вже й багато.

Буде Анкара вкладати гроші в подальші розробки або просто раздеребанит залишилися в Україні радянські технології і "піде у засвіти", як це зробили, наприклад, китайці, неясно. У той же час Туреччина катастрофічно потребує ринку для продажу свого озброєння, а Україна просто приречена на довгі роки протистояння з північним сусідом, а значить, буде постійно вкладатися в модернізацію має озброєння та закупівлю нового. Але тут вже вступає в силу політична складова цього процесу, передбачити яку нині не може ніхто.

А якщо говорити про конкретну закупівлю, то тут яскраво виявляється і ще одна глобальна проблема: повна відсутність у Міністерстві оборони України розуміння того, чого військові хочуть від військово-промислового комплексу взагалі.

На стратегічному рівні немає жодного притомного плану розвитку та модернізації техніки хоча б років на 10. На низовому рівні майже не залишилося грамотних офіцерів, які можуть хоча б сформулювати технічне завдання для того чи іншого зразка техніки і озброєння. Доходить до абсурду, коли читаєш документи, де один пункт просто суперечить іншому.

Тому і державні ресурси витрачаються дуже неекономно. Є постійні "движи" щодо проведення державних випробувань. На які виставляються буквально сотні зразків, що затягує сам процес, і потрібне озброєння армії потрапляє на фронт тільки через три-чотири роки. А зразки, які пройшли весь комплекс випробувань просто не закуповуються з тієї причини, що змінився умовний генерал, який буквально пропихували цей зразок для озброєння свого роду військ. А час і ресурси вже витрачені. Причому і того і іншого нам катастрофічно не вистачає в умовах війни з свідомо більш потужним супротивником.

Ось так і з цими вантажівками. Військовим вже давно можна було б визначитися з одним виробником, сформулювати свої вимоги і дотискати його до прийнятного рівня якості. При цьому варто було б враховувати масу чинників, один з яких - можливість ремонту, виготовлення хоча б основних запасних частин в Україні. Адже нинішні союзники - той же Лукашенко або Ердоган - досить умовні. І в одному, і в іншому випадку важливу роль грає Кремль, який при бажанні і певному старанні може обрізати військово-технічне співробітництво з нами "під нуль".

Тому будь-яка масова закупівля іноземних зразків повинна обов'язково супроводжуватися локалізацією на місці. І це має бути в пріоритеті. Причому ми тут не винаходимо велосипед - з цього починав той же Китай, Туреччина буквально 25-30 років тому. Тепер цим шляхом має піти й ми.